Кондакар
Кондакари — староукраїнські рукописи кондаків (див. Кондак та ікос) 11–14 ст. Усі розспівні тексти в них помічені особливими нотними знаками — кондакарним знам'ям, деякі елементи якого досить подібні до знаків грецьких нотописів (невм), однак не тотожні їм. У 14 ст. кондакарне знам'я вийшло з ужитку й було забуте. На сьогодні воно ще не розшифроване. Найстарший К. — «Благовіщенський» — датується 11–12 ст. і є найстарішою староукраїнською нотною книгою.
Джерела та література
- Голобуцький П.В., Карадобрій Т.А. Кондакари // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
Посилання
- Кондакар // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 701. — 1000 екз.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.