Консервативна партія Канади

Історія консервативних партій Канади веде відлік від Ліберально-консервативної партії Джона Мак-Дональда (заснована 1854 року). Ранішні консерватори мали досить відмінну доктрину від сучасних (Канада тоді була колонією Великої Британії): тоді стовпами ідеології консерваторів були економічний протекціонізм і британський імперіалізм. На відміну від тодішньої Ліберальної партії Канади, консерватори виступали проти режиму вільної торгівлі з США того часу. Також консерватори того часу жорстко критикували лібералів за співпрацю з франко-канадськими націоналістами, як Анрі Бурасса, який вимагав визнання в Канаді двох націй: англо-канадської і франко-канадської. Консерватори тоді виступали під гаслом: «одна нація, один прапор, один лідер» і підтримували асиміляцію франко-канадійців, індіанців і іммігрантів.

Найбільшу підтримку отримали консерватори у західних провінціях Канади під час економічних негараздів 1920-х — 1940-х років, коли потреби західних територій фактично проігнорував східно-канадійський естеблішмент. Тоді велику популярність отримали Прогресивна консервативна партія Канади й місцеві партії соціалістичного спрямування, як Федерація кооперативних спілок і Партія соціального кредиту. Але до 1984 року консерватори залишалися практично в тіні керівної Ліберальної партії аж до приходу до влади Браяна Малруні — англомовного квебекуа з репутацією успішного бізнесмена.

1993 року Прогресивно-консервативна партія отримала нищівну поразку на парламентських виборах. Низка непопулярних рішень панівних консерваторів підсилена невдоволеністю від економічних негараздів і невдач політичного реформування країни призвела до того, що Прогресивні Консерватори втратили більшість у парламенті — отримавши лише два місця.

2006 року Консервативна партія Канади приходить до влади, але має лише міноритарний уряд. 2010 року опозиційні партії, користуючись своїм правом, просять королеву розпустити парламент і призначити нові вибори, але генерал-губернатор Канади Мікаель Жан зберігає уряд, посилаючись на труднощі, пов'язані зі світовою фінансовою кризою.

2011 року опозиція домагається перевиборів, призначених на 2 травня. На цих виборах Консервативна партія здобуває перемогу й переконливу більшість у парламенті (167 місць з 308-ми).

Прогресивна Консервативна партія асоціюється з провінційними консервативними партіями у провінціях Канади, активно співпрацюючи з місцевими осередками Прогресивної консервативної партії. Прогресивно-консервативна партія Альберти, хоча стійко асоціюється з федеральними консерваторами, втім має досить напружені відносини з ними. Також із Консервативною партією асоціюються і співпрацюють провінційні партії, як-от: Партія Саскачевану, Демократична дія Квебеку і навіть Ліберальна партія Британської Колумбії, попри те, що на федеральному рівні ліберали й консерватори — запеклі конкуренти. У Британській Колумбії також активна Консервативна партія Британської Колумбії.

Після оголошення бюджету 2007 року дві провінційні панівні консервативні партії Нової Шотландії і Ньюфаундленда фактично порвали з федеральними консерваторами, оголосивши на наступних федеральних виборах акцію «Що завгодно — але не Консерватори».

Навіть офіційно не маючи стосунків і часто перебуваючи у конфліктних ситуаціях, в офісах провінційних прогресивних консерваторів пропонуються бланки заяв для вступу у Консервативну партію Канади. Також деякі з провінційних партій на своїх офіційних вебсторінках мають посилання на сайт Консервативної партії як партнера федерального рівня. Лідер Консервативної партії Стівен Гарпер публічно закликає до отримання членства у провінційних прогресивно-консервативних партіях.

• У Канаді на виборах перемогли консерватори (стаття в Epoch Times в Україні)