Константин Бруміді

Майбутній художник мав грецьке походження. Батько, Ставрос Брумідіс, перебрався з Греції до Риму. Заробляв на життя утриманням закусочної. В Римі одружився з італійкою. Анна Бранчині і стала матір'ю майбутнього художника.

Хлопчик з греко-італійської родини рано виявив художні здібності. У віці 13 років його зарахували на навчання у римську Академію Святого Луки. Його навчання тривало довгий час і згодом від професійно опанував техніку фрески, декоративний живопис, але не надто відрізнявся від решти академічних учнів. Його твори не виходили за межі академічних вправ з їх безкінечними античними героями та численними алегоріями.

На нього звернули увагу римські аристократи. Серед його меценатів була і родина Торлонія. Все це було своєрідним іспитом перед замовою папи римського Григорія XVI, котрий довірив молодому митцю створити декоративні стінописи на цей раз у самому Ватикані, бо його творчість не несла сміливих ідей і не відрізнялась стилістично від решти другорядних митців-декораторів 18 чи 19 ст., котрих просто штампували різні другорядні художні академії. Бруміді працював над декоративними стінописами у Ватикані майже три роки.

1849 року Рим вкотре був захоплений вояками Франції. Тікаючи від безладу війни у Римі, Константин Бруміді прийняв рішення емігрувати у Сполучені Штати. Художник оселився у жвавому та бурхливо діловому місті Нью-Йорк. Це надавало можливості відносно швидко знаходити замови на створення портретів та релігійного живопису. І він почав працювати як релігійний художник-католик. Серед творів цього початкового періоду — «Розп'ятий Христос» для церкви Святого Стефана, «Мучеництво Святого Стефана» та «Вознесіння Діви Марії» для тієї ж церкви. Працюватиме він не тільки у Нью-Йорку. Серед творів цього періоду також біблійні фрески в каплиці Тейлора (Taylor's Chapel), штат Меріленд, Балтимор.

В Меріленді зберіглася також привітна споруда Салеоуд, де в пошуках заробітку попрацювали художники Константин Бруміді та Філіппо Кастаджині[1] . Там створені декоративні стінописи у вестибюлі та коридорі. Стінописи у столичному Капітолії створювали частинами, тому Бруміді та Кастаджині ставали (аби заробити) мандрівними майстрами як в старовину. Декор там був створений після 1866 року[1].

Він прилаштувався працювати у протестантському оточенні США і через декотрий період (у 1852 році) отримав там громадянство. Католик за віросповіданням, він був запрошений на працю у столичний Мехіко сусідньої католицької країни, де створив «Святу Трійцю» для катедрального собору міста.

Під час повернення з Мехіко до Нью-Йорка Константин Бруміді завітав у Вашингтон. В Сполучених Штатах тривала громадянська війна, але йшло будівництво державних споруд в стилістиці пізнього класицизму.

Аби довести власну значимість у новій для нього країні, він сам запропонував адміністрації столичного Капітолія створити там стінописи. Незважаючи на громадянську війну у Сполучених Штатах, в столичному Вашингтоні закінчували будівництво велетенського, пафосного Капітолію, що дивував західноєвропейських емігрантів (з Італії та Франції) помпезністю та холодністю довгих і монотонних коридорів, порожніх, нічим не прикрашених стін. Попрацювати в пафосному Капітолію і зажадав колишній римський художник-декоратор Константин Бруміді.

Пропозиція художника знайшла відгук у господарчому відділку закладу, його прийняв генерал-квартирмейстер Монтгомері Мейгз. Первісно йому довірили створити стінописи у Залі засідань сільськогосподарського департаменту США. Його первісна платня була вісім долярів на день (тобто близько 240 долярів на один місяць.) Стіни зали засідань після декорування художника трохи втрачали непривітність і холодність. Художник з огляду на військову пору навіть отримав військове звання капітана кавалерії. Його новий керівник Джефферсон Девіс, тодішній військовий секретар Сполучених Штатів, підняв Бруміді-капітану зарплатню до десяти долярів на день.

Перед митцем постала проблема сворення програми нових стінописів в офіційному закладі, небачених (і не дуже потрібних) у протестантській країні, де не було розвиненої традиції стінописів, як в католицьких країнах. Бруміді не вигадав нічого нового в програмі декору, як звернутися до численних алегорій та фігур-портретів державних діячів Сполучених Штатів, що прив'язувало стінописи до місцевих реалій.

Загальний вигляд розписів Бруміді у Ротонді

Всі переваги професійної художньої підготовки Константина Бруміді і вся його обмеженість як скромно обдарованої особи відбилися у розписах куполу Ротонди Капітолія з назвою " Апофеоз Джорджа Вашингтона ". Художник подав першого президента Сполучених Штатів (давно на той час померлого) як нового небожителя. Цей статус в римському бароковому живопису мали хіба що боги давньогрецького чи давньоримського пантеону. Джордж Вашингтон воссідав на хмарках в оточенні численних жінок-алегорій. Ці жінки слугували уособленням американських колоній (майбутніх штатів), що підтримали зусилля Джорджа Вашингтона по створенню незалежних Сполучених Штатів. Але історична правда полягала в тому, що далеко не всі колонії підтримали тоді Вашингтона. Аби не йти проти історичної правди, Константин Бруміді повернув до глядачів обличчями Вашингтона та численних жінок-алегорій, що його підтримали та подав спинами тих алегорій-колоній, що Вашингтона не підтримали. Серед зображень були як реальні історичні постаті (Христофор Колумб, католицький священик Бартоломе де Лас Касас, Роберт Фултон), так і боги римського пантеону (богиня війни Беллона, Афіна, богиня мудрості, вісник богів Меркурій тощо.) Охочим досі є що розглянути в Ротонді Капітолія.

Константин Бруміді. Портрет Бенджамина Франкліна як науковця, Капітолій, Вашингтон

Абсолютно протилежним був підхід до зображення Бенджаміна Франкліна у Бруміді, адже Франклін ніколи не був президентом Сполучених Штатів. Франклін не належав до аристократів і мав просте походження. Він вибудував себе сам як вибудовували тоді вітрильники, зміг стати просвітником, дипломатом, відомим науковцем, політиком, авторитетним державним діячем. Поряд з ним не було жодних алегорій. Вони не дуже були й потрібні в зображенні кабінету, де він працював, в інтер'єрі прагматичному, функціональному, зручномудляроздумів і пошуків чогось нового в науці, в суспільному устрої тощо. Бруміді був тут надзвичайно старанним навіть в портретному відтвореннні обличчя Франкліна, не забувши і про значимість його особи в історії.

Константин Бруміді. Угода про продаж Луїзіани, Капітолій, Вашингтон

• Портрет Президента США Джорджа Вашингтона (посмертний), овал
• Портрет Сусанни Пікерін Беміс, бл. 1852,
• Портрет Бенджаміна Франкліна як науковця, Капітолій, Вашингтон

• 
  К. Бруміді. Портрет Сусанни Пікерін Беміс, бл. 1852, Смітсоніанський музей американського мистецтва
• 
  К. Бруміді. Погруддя канцлера Роберта Лівінстона
• 
  К. Бруміді. Портрет Вільяма Пітта Фессендера, Національна портретна галерея США
• 
  К. Бруміді. Рельєф з портретом президента СШа Джорджа Вашингтон в оточенні алегорії Сполучених Штатів з прапором та Індіани з пір'ям.

• Еміграція
• Академізм
• Реалізм
• Фреска
• Живопис Сполучених Штатів
• Коридор Вазарі, Флоренція, Уффіці
• Коридор Бруміді, Вашингтон, Капітолій

• Wolanin, Barbara A. Constantino Brumidi: artist of the Capitol (неопр.). — Washington: U.S. Government Printing Office, 1998.

• Regina Soria, «Constantino Brumidi.» In The Italian American Experience: An Encyclopedia, ed. S.J. LaGumina, et al. (New York: Garland, 2000), 71.
• Constantino Brumidi: Il Michelangelo Del Capitol (Italian) — Dossena, Tiziano Thomas, L'Idea Magazine N.24, Vol.II, 2005, New York