Константин (Горянов)

Архиєпи́скоп Константи́н (в миру Олег Олександрович Горянов; 23 березня 1951, аул Кенеси, Байзакський район, Джамбульська область, Казахстан) — російський та білоруський релігійний діяч родом із Казахстану.

Архієпископ Константин
Голова Синодальної богослужбової комісії
з 25 липня 2014
Попередник: Олексій (Фролов)
Архієпископ Тихвинський,
вікарій Санкт-Петербурзької єпархії
до 25 лютого 2003 — єпископ
17 липня 1996  6 жовтня 2008
Попередник: Симон (Гетя)
Наступник: Мстислав (Дячина)
Ректор Санкт-Петербурзької
духовної академії та семінарії
17 липня 1996  6 жовтня 2008
Попередник: Василь Стойков
Наступник: Амвросій (Єрмаков)
Єпископ Новогрудський та Лідський
19 лютого 1992  17 липня 1996
Церква: Російська православна церква
Білоруський екзархат
Наступник: Гурій (Апалько)
Єпископ Новогрудський,
вікарій Мінської єпархії
16 червня 1991  19 лютого 1992
Попередник: Афанасій (Мартос)
 
Альма-матер: Вінницький медичний інститут
Московська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат медичних наук
Діяльність: священник
Народження: 23 березня 1951(1951-03-23) (70 років)
аул Кенеси, Байзакський район, Джамбульська область, Казахстан
Священство: 4 травня 1986
Чернецтво: 14 квітня 1986
Єп. хіротонія: 16 червня 1991

Нагороди:

Order of St. Macarius, Metropolitan of Moscow 2nd classd (2016)





 Константин у Вікісховищі

Єпископ Російської православної церкви, Архієпископ Петрозаводський та Карельський РПЦ, керуючий Карельською митрополією (з 2015).

До прийняття священства - лікар-терапевт, який зробив духовну кар'єру в Україні.

Кандидат медичний наук (1981), кандидат богослов’я (1990), професор, автор низки публікацій та праць по медицині та богослов’ю.

Брав участь у Помісних соборах Російської православної церкви Московської патріархії (1988), (1990), (2009).

Життєпис

Дитинство і юність провів в Україні, в Одеській області. Після закінчення школи працював на заводі слюсарем[1], а 1974 закінчив лікувальний факультет Вінницького медичного інституту та працював дільничним лікарем, потім старшим лікарем бригади інтенсивної терапії в районній лікарні.

Еміграція в РФ

1980 виїжджає з України, працює старшим викладачем у Брянському педагогічному інституті (РСФСР).

1981 – у Смоленському медичному інституті захистив кандидатську дисертацію на тему: «Вплив солей литію на функцію нирок».

1983 – вступив до Московської духовної семінарії, продовжуючи займатися медичною практикою.

14 квітня 1986 – пострижений в чернецтво з нареченням імені Константин на честь благовірного князя Константина Муромського, 4 травня рукопокладений в ієродиякона, 12 червня — в ієромонаха.

1989 – закінчив Московську духовну академію, викладач у Московській духовній семінарії. 1990захистив кандидатську дисертацію на тему: «Російська релігійно-філософська антропологія на межі XIX—XX століть: В. С. Соловйов та В. І. Нєсмєлов».

Відрядження до Білорусі

2 березня 1990, разом з великим десантом московських духовних осіб, переведений у Білорусь, яка була на порозі здобуття державної самостійності. Там зведений в сан ігумена, 3 березня - чернець Жировицького монастиря, а буквально за кілька тижні призначений ректором Мінської духовної семінарії.

16 червня 1991 – хіротонія в єпископа Новогудського, вікарія Мінської єпархії Білоруського екзархату РПЦ .

19 лютого 1992 – призначений управителем Новогрудської та Лідською єпархією Білоруського екзархату.

Повернення до РФ

17 липня 1996 – призначений ректором Санкт-Петербурзьких духовних шкіл з титулом «єпископ Тихвинський, вікарій Санкт-Петербурзької єпархії» РПЦ.

1999 — професор, завідувач катедри богословських дисциплін Санкт-петербурзьких духовних шкіл Московської патріархії.

25 лютого 2003 – зведений в сан архієпископа.

2004 брав активну участь у заходах по поверненню Тихвінської ікони Божої Матері в Російську Федерацію.

6 жовтня 2008 – архієпископ Курганський та Шандринський РПЦ[2]. Там активізував роботу з канонізації місцевих православних, йому вдалося добитися такого прославлення для Далмата Ісетського (РПЦ канонізувала 2013).

25 липня 2014 – голова Синодальної богослужбової комісії РПЦ МП[3].

Праці

Автор декількох книжок, багатьох публікацій на медичні та науково-богословські теми. Він є членом редколегій літературного журналу «Родная Ладога», що видається у Санкт-Петербурзі, та альманаху «Тобол», який виходить у Кургані.

8 січня 2012 – член Вищої творчої ради Спілки письменників Росії.[4].

Почесні звання

  • Віце-президент академії АНІС
  • Член президії Російської академії природних наук
  • Член правління «Общество Знание»
  • Дійсний член Академії Російської словесності
  • Член Міжнародної академії наук екології, безпеки природи та людини
  • Член Санкт-Петербурзької Академії історії науки та техніки
  • Почесний член Міжнародної академії інтегративної антропології
  • Почесний голова Собору православної інтелігенції
  • Голова Церковно-громадської ради по біомедичній етиці Московського патріархату.

Нагороди

Церковні

  • Орден преподобного Сергія Радонезького ІІ ступеню (2001)
  • Орден святого благовірного князя Данила Московського ІІ ступеню (1995)
  • Орден святого преподобного Серафима Саровського ІІ ступеню (2011)[5]
  • Орден святителя Інокентія, митрополита Московського та Коломенського ІІ ступеню (2006)
  • Медаль преподобного Сергія Радонезького І та ІІ ступенів
  • Орден святителя Кирила Туровського ІІ ступеню (2010)[6]
  • Медаль преподобного Далмата Ісетського I ступеню (2013, Курганська та Шадринська єпархія]])
  • Медаль апостола Петра (Санкт-Петербурзька єпархія)
  • Орден святого апостола Марка ІІ ступеню (1986, Олександрійська православна церква)
  • Архієрейська грамота (1994)
  • Іменна панагія до 10-річчя архієрейської хіротонії (2001)
  • Ювілейна Патріарша грамота (2006) у зв’язку із 60-річчям відродження Санкт-Петербурзьких духовних шкіл і 285-річчям заснування
  • Пам’ятна медаль «30 років Софрино» (2010, ХПП «Софрино» РПЦ)

Також має низку наукових і світських нагород.

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.