Константін Бринковяну
Константін Бринковяну (рум. Constantin Brâncoveanu) — господар Волощини (1688 — 15 серпня 1714). Син князя Матея Бринковяну з роду Крайовеску та Станкі Кантакузіно, племінник і наступник волоського господаря Щербана Кантакузіно. Був одружений з Марікою, донькою господаря Антонія Попешті (1669—1672).
Константін Бринковяну рум. Constantin Brâncoveanu | |||
| |||
---|---|---|---|
1688-Волощина — 1714-Волощина | |||
Попередник: | Шербан Кантакузіно | ||
Наступник: | Штефан Кантакузіно | ||
Народження: |
1654 Бринковень, Волощина | ||
Смерть: |
15 серпня 1714 | ||
Країна: | Волощина | ||
Релігія: | православ'я | ||
Рід: | Бринковяну | ||
Батько: | Матей Бринковяну | ||
Мати: | Станка Кантакузіно | ||
Шлюб: | Маріка Бринковян | ||
Діти: |
Станка (1676) Марія (1678) Ілінка (1682) Константін (1683) Штефан (1685) Шафта (1686) Раду (1690) Aнкуца (1691) Балаша (1693) Смаранда (1696) Матей (1698) | ||
Нагороди: | |||
Зведення на престол
У жовтні 1688 року після смерті свого дядька Щербана Кантакузіно Константін Бринковяну був зведений на господарський престол родиною Кантакузіно. У перші роки свого правління користувався підтримкою боярської партії Кантакузіно. Стольник Константін Кантакузіно був його радником із зовнішніх справ та головою канцелярії. Решта членів роду Кантакузіно засідали в господарській раді та командували волоської армією.
Правління
Константін Бринковяну змушений був платити данину Порті вдвічі більше колишньої, а натомість отримав від турецького султана право на довічне правління і зробив спроби перетворити свою владу в спадкову. Через це в 1703 році господарь Константін Бринковяну посварився з могутньою боярської сім'єю Кантакузіно.
Спочатку Константін Бринковяну не став підтримувати трансільванського князя Ференца Ракоці, який підняв повстання проти Габсбургів, але після погіршення відносин з Австрією став підтримувати трансільванських повстанців. Підтримував добрі стосунки з молдавським господарем Константіном Дукою (1693-1695, 1700-1703), який одружився з його донькою. Однак з господарем Молдавії Константіном Кантемиром (1685-1693) і його синами Антиохом (1695-1700) і Димитрієм (1710—1711) був у натягнутих відносинах.
У політичному відношенні Бринковяну доводилося лавірувати між Блискучій Портою, Габсбургами та з набираючею силу Московським царством. У 1689 році австрійські війська вступили в Волощину і захопили Бухарест. Константін Бринковяну звернувся за допомогою до турків і кримських татар. На допомогу волоському господарю прибутку турецько-татарські та молдовські війська. У серпні 1689 року разом з союзниками Константін Бринковяну брав участь у битві при Зирнешть, де австрійська армія була розгромлена. Австрійський командувач генерал Донат Гейслер був узятий в полон.
З 1703 року Бринковяну підтримував постійні політичні відносини з Петром I та за проросійські симпатії таємно отримав Орден Святого апостола Андрія Первозванного. Під час Прутського походу, однак, він зайняв вичікувальну позицію, почасти через непростих стосунків із молдавським господарем Димитрієм Кантемиром. Також загострилися відносини Бринковяну з сімейством Кантакузіно. Волоський господар наказав конфіскувати майно боярина Томи Кантакузіно і його прихильників, які втекли до Росії.
У березні 1714 року турецький султан Ахмед III змістив його з господарського трону і викликав у Стамбул. Де за повідомленнями його секретаря — Антона Марії дель Кьяра 15/26 серпня 1714 року Константін Бринковяну був замучений до смерті разом з його синами Константіном, Штефаном, Раду і Матеєм та з вірним другом господаря Константіна, великим скарбником Вакареску — обезголовлені, після чого їхні голови пронесли вулицями турецької столиці і потім були кинуті в Босфор. Християнські рибалки виловили останки з води, і поховали їх в монастирі Халчі, поблизу від міста[1]. Однією з причин його страти називали те що турки, сподівалися знайти величезні скарби які він нібито накопичив, інша причина — відмова перейти в іслам; у зв'язку з цим Румунська Православна Церква зарахувала в 1992 році замученого господаря до лику святих.
Культурний вклад
Переніс столицю держави з Тирговіште в Бухарест і розгорнув широку будівельну діяльність в своїх володіннях. Бринковяну був великим покровителем культури, його досягнення є частиною румунської і світової культурної спадщини. Під час його правління, багато румунських, грецьких, слов'янських, арабських, турецьких та грузинських текстів було надруковано в створеній ним друкарні в Бухаресті — установі під наглядом Aтима Іверійського, грузинського релігійного та культурного діяча. У 1694 році він заснував Королівську Академію Бухаресті .
У своїх релігійних і світських конструкціях, Бринковяну гармонійно поєднав в архітектурі та розпису монументальний живопис, місцеві традиції з нео-візантійським стилем та інноваційними ідеями італійського Відродження, що втілилося в Бринковянському стилі[2] . Побудовані ним палац Могошоая і кілька монастирів (у тому числі Хорезу) виконані в цьому стилі. Константін Бринковяну сприяв здобуттю освіти його підданими, заохочував літописання, відкрив 4 друкарні, а також школи. Належить до відомої династії Бринковяну.
- Гробниця Бринковяну в Св.-Георгіївській Новій церкві
Примітки
- Дель Кьяра
- Epoca lui Serban Cantacuzino si a lui Constantin Brancoveanu, p. 205, University of Bucharest 2004
Література
- Arborele genealogic al familiei Cantacuzino, accesat 5 aprilie 2011 (англ.)
- Sfintii Brancoveni si sfetnicul Ianache, 25 mai 2012, Pr. Prof. Dr. Mircea Pacurariu, CrestinOrtodox.ro (рум.)
- Martiriul Brâncovenilor, jertfă pentru credință și neam, 22 august 2010, Dr. George Enache, Ziarul Lumina (рум.)
- Mărturisirea de credință a Sfinților Brâncoveni, 16 august 2009, Grigore Meșteroaie, Ziarul Lumina (рум.)
- 1714 — Locuri Brâncovenești, 26 iunie 2013, Prof. Univ. George Teodorescu, Ziarul Lumina (рум.)
- Ctitoriile brâncovenești, sfințite de sângele voievodului martir, 18 august 2008, Diac. George Aniculoaie, Ziarul Lumina (рум.)
- Іоан-Аурел Поп, Іоан Болован «Історія Румунії», видавництво «ВЕСЬ СВІТ», Москва, 2005 p. (рос.)
Правителі Волощини | ||
Попередник: Шербан Кантакузіно |
Господар Волощини 1688 — 1714 |
Наступник: Штефан Кантакузіно |