Босфор

Прото́ка Босфо́р (тур. İstanbul Boğazı, дав.-гр. Βόσπορος) — протока завдовжки 30 км у Туреччині, що з'єднує Чорне та Мармурове моря, відокремлюючи азійську частину Туреччини (Анатолію) від її європейської частини — Фракії. Узбережжя протоки вельми щільно заселено, на його березі міститься Стамбул з населенням понад 11 млн осіб.

Босфор
Босфорська протока, вигляд із космосу
Розташування
Координати
Прибережні країни  Туреччина
Море Чорне море, Мармурове море
Макс. глибина 124 м
Довжина 30 км
Ширина 3700 м
Інше
Міста та поселення Стамбул
Мапа
Мапа Туреччини. Протока Босфор — у верхньому лівому куті мапи
Нікола Сансон. Протока Босфор у 1651 р.
Міст Султана Мехмета через Босфор

Найбільша затока називається Золотий Ріг.

Босфор має дві течії — з менш солоною водою верхню з Чорного моря в Мармурове, на південь (швидкість 1,5—2 м/с) і з солонішою водою нижню — з Мармурового моря в Чорне, (швидкість, 9—10 м/с)[1], яке має продовження в Чорному морі як підводна річка

Разом з протокою Дарданелли Босфор утворює один з найважливіших морських транспортних шляхів, що з'єднує акваторії Чорного та Середземного морів.

Назва

Старогрецька назва протоки — Боспор Фракійський. Пов'язана з легендою про Іо (грец. βοσπορος — «коров'ячий брід»).

Перетин

Морський

Щодня Босфором курсують численні пасажирські та автомобільні пороми, а також рибальські судна і яхти різного розміру.

Босфорська протока займає особливе місце серед відомих найбільш важкопрохідних проток у світі через інтенсивний рух транзитних суден, поромні переправи, дрібні судна, течії до 6 вузлів і різкі зміни погоди в осінньо-зимовий період. Багато судноплавних компаній рекомендують капітанам використовувати лоцманів для транзитного проходу протоки Босфор. Транзитна швидкість у протоці має бути не більш як 10 вузлів. За прохід протокою стягується маяковий збір, а для військових кораблів існують численні обмеження, особливо стосовно кораблів не чорноморських держав[2].

З 2011 року уряд Туреччини розпочав розробку проєкту каналу завдовжки приблизно 80 км, що має прямувати з півночі на південь через західний край провінції Стамбул як другий водний шлях між Чорним і Мармуровим морями, призначений для зниження ризику в Босфорі.[3][4]

Мости

Перший Босфорський міст — підвісний міст, 1074 м завдовжки, було введено в експлуатацію у 1973 році та є частиною автостради О1.

Міст Султана Мехмета або Другий Босфорський міст — підвісний міст, 1090 м завдовжки, було введено в експлуатацію у 1988 році приблизно в 5 км на північ від першого моста і є частиною автостради О2.

Міст Султан Селім Явуз має комбіновану конструкцію — вантово-підвісний, введено в експлуатацію 26 серпня 2016. Міст побудовано біля північного краю Босфору, між селами Гаріпче (фракійська сторона) та Пойразкей (анатолійська сторона)[5] та буде частиною Північно-Мармурової автостради, яка в подальшому буде інтегрована з існуючою чорноморською прибережною автострадою, і дозволить транзитний трафік в обхід міського руху.

Тунелі

Мармарай — підводний залізничний тунель, побудований методом зануреної труби має 13,7 км завдовжки, відкрито 29 жовтня 2013 року[6] Приблизно 1400 м траси тунелю прямує під водною поверхнею, на глибині близько 55 м.

Босфорський водогін завдовжки 5,551 м[7] введено в експлуатацію у 2012 році для транспортування води водогоном Мелен з річки Мелен, провінції Дюздже у фракійську частину Стамбула, загальна довжина водогону Мелен — 185 км.[7][8]

Тунель Євразія — тунель завдовжки 5,4 км в стадії будівництва, між Казличешме на фракійській стороні та Гезтепе на анатолійській стороні Стамбула, відкрито 20 грудня 2016[9], знаходиться на відстані близько 1 км південніше за залізничний тунель Мармарай.

Сьогоденна морфологія

Босфор — найвужча міжконтинентальна протока[10]. Межі Босфору визначаються як сполучні лінії між маяками Румелі і Анадолу на півночі, та між маяками Ахиркапи і Кадикей-Інджибурну на півдні. Між цими межами протока має 31 км завдовжки, з шириною 3,329 м біля північного гирла і 2,826 м біля південного. Його максимальна ширина становить 3420 м між Умур'єрі та Бююкдере Лімани і мінімальна ширина — 700 м між Канділлі та Ашиян.

Глибина Босфору варіюється від 13 до 110 м по фарватеру і має в середньому 65 м. Найглибша точка — між Канділлі та Бебек — 110 м. Наймілководніша точка — навпроти Кадикей-Інджибурну — 18 м, на півночі та навпроти мису Ашиян — 13 м, на півдні[11]

Утворення Босфору

Протока має ерозійне походження; і є старою річковою долиною, затопленою морською водою в четвертинний період[12]

Між геологами нема одностайності щодо причини утворення Босфору. Тисячі років Чорне море було відокремлене від Егейського. Одна з останніх теорій (опублікована в 1997 році Вільямом Раяном і Уолтером Піттманом з Колумбійського університету) стверджує, що Босфор утворився близько 5600 років до Р. Х., коли внаслідок підвищення рівня води Середземного / Мармурового моря зруйнувалася гребля до Чорного моря, яке в той час (згідно з теорією) було прісним озером і лежало нижче рівня океану.

Існує твердження, що прорив греблі призвів до затоплення сільськогосподарських угідь, що, своєю чергою, призвело до написання Епосу про Гільгамеша, а також 6-9 глави Книги Буття. Але є також і свідчення про рух води від Чорного до Мармурового в 7000 або 8000 роках до Р. Х.

Стратегічне значення
Стамбул і Босфор

Зі сивої давнини Босфор має стратегічне значення. Давньогрецьке місто-держава Афіни, залежне від завезення зерна зі Скіфії, підтримувало дружні стосунки з Мегарою, яка мала колонію Візантій на берегах протоки.

Стратегічне значення протоки — один з головних чинників у постанові римського імператора Костянтина Великого про перенесення столиці Римської імперії на Босфор. Місто пізніше стало столицею Східної Римської імперії. Після завоювання міста Османською імперією 29 травня 1453 року османи перенесли в Константинополь власну столицю.

Стратегічне значення Босфору залишається незмінним і в новітню епоху. Це підтверджується перебігом Російсько-турецької війни 1877—1878, а також нападом на війська Антанти в 1915 в Дарданеллах.

Після Першої світової війни, у 1920 році, був підписано Севрський договір, який передбачав демілітаризацію протоки і теренів навколо нього під контролем Ліги Націй. Статус проток було змінено відповідно до Лозанського договору у 1923. За цим договором протоки повертались Туреччині, але іноземні військові та комерційні судна мали право на вільний прохід протоками. Але й від цих умов Туреччина відмовилась і ремілітаризувала протоки. Офіційно цей стан було закріплено Конвенцією Монтре про статус проток. Ця конвенція діє досі та передбачає вільний прохід комерційних суден навіть у воєнний час й обмежений прохід військових суден не чорноморських країн.

Під час Другої Світової війни Туреччина залишалась нейтральною країною, до лютого 1945 Босфор і Дарданелли були закриті для воюючих держав. Під час війни Сталін відкрито вимагав концесії для радянських військових баз, навіть без вступу Туреччини у війну. Цей інцидент, а також вимога Сталіна реституції турецьких провінцій Карс, Артвин, Ардаган Радянському Союзу (які були втрачені Туреччиною в 1877—1878 роках, але повернені згідно з Карською угодою 1921 року) спонукали Туреччину відмовитись від нейтралітету і вступити до НАТО.

Див. також

Примітки
  1. Пролив Босфор. MIDSHIPS.RU. — Морской Каталог-Справочник. Перевірено 26 лютого 2013. Архівовано з першоджерела 9 березня 2013.
  2. Мажар Л.С. ЧОРНОМОРСЬКІ ПРОТОКИ БОСФОР І ДАРДАНЕЛЛИ: МІЖНАРОДНІ МОРСЬКІ СПОРИ З ПРИВОДУ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ.//Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 101(Частина І), 2011. — С. 157-161.
  3. «Turkey to build Bosphorus bypass» New Civil Engineer, 20 April 2011. Accessed: 2 December 2014.
  4. Marfeldt, Birgitte. «Startskud for gigantisk kanal gennem Tyrkiet» Ingeniøren, 29 April 2011. Accessed: 2 December 2014.
  5. Turkey Unveils Route for Istanbul's Third Bridge. Anatolian Agency (29 квітня 2010).
  6. Turkey's Bosporus tunnel to open sub-sea Asia link. BBC News. 29 жовтня 2013.
  7. CNN Türk: «Melen hattı Boğaz'ı geçti» (21-05-2012)
  8. Nayır, Mehmet (19 травня 2012). Melen Boğaz’ı geçiyor. Sabah Ekonomi (Turkish). Процитовано 11 червня 2012.
  9. Eurasia Tunnel Project. Unicredit - Yapı Merkezi, SK EC Joint Venture. Перевірено 13 квітня 2014. Архівовано з першоджерела 4 березня 2016.
  10. Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1.
  11. https://web.archive.org/web/20111008023403/http://www.denizcilik.gov.tr/tr/egitim/dugm/bogazlar.doc
  12. Гриневецкий С. Р., Зонн И. С., Жильцов С. С. Черноморская энциклопедия. — М.: Международные отношения, 2006. — С. 94.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.