Контральт
Контральт (італ. contralto) — найнижчий жіночий співочий голос з широким діапазоном грудного регістра. Робочий діапазон: фа малої октави — фа, соль другої октави. Найбільш характерний та виразний регістр — грудний та частково середній — від g до a1. Верхній регістр — до f2. Яскраво виражене грудне резонування поширюється на весь середній регістр. Характерною ознакою контральта́ є повнокровні, густі ноти в малій октаві[1]. Як пише Лаурі-Вольпі, контральт наближається до чоловічих голосів. Цей факт ілюструє здатність контральта легко озвучувати всю малу октаву і навіть кілька нот великої октави. «Коронні» ноти контральта — низькі, великий регістр «короткий» і не дуже цікавий, але можна зустріти винятки. Наприклад, голоси Еви Подлесь, Єлизавети Антонової, Кетлін Ферріер і деяких інших котральтів мають повнозвучні великі регістри. В опері композитори часто писали контральтові партії для хлопчиків-підлітків і юнаків[2][3][4][5].
| Основні вокальні діапазони |
| Жіночі |
 Контральто |
| Чоловічі |
Примітки
- Соловьёв Н. Ф. Голос, в вокальной музыке // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Значение слова «Контральто» в Большой Советской Энциклопедии
- статья Контральто на belcanto.ru
- статья Контральто на Музыкальной энциклопедии
- Контральто в Музыкальной энциклопедии[недоступне посилання з квітня 2019]
Посилання
- Контральто // Українська музична енциклопедія. Т. 2: [Е – К] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 530.