Корсак Іван Феодосійович

Народився 15 вересня 1946 року у смт. Заболоття Ратнівського р-ну Волинської обл. Освіта агрономічна та журналістська. Редагував газету «Радянське Полісся» в м. Камінь-Каширському (1975-1990), «Народна трибуна» в м. Луцьку (1990-1995), шеф-редактор газети «Сім'я і Дім» (1996—2014). В 2011—2014 рр. — член Ради Національної спілки письменників України, член редколегії газети «Літературна Україна».

• «Тіні і полиски» — Київ.: Рад. письменник, 1990
• «Покруч» — Луцьк: Надстир'я, 1991. — 174 с. — ISBN 5-7707-0395-4
• «Оксамит нездавнених літ»^{[недоступне посилання з червня 2019]} — Луцьк: Волинська друкарня, 2000
• «Гетьманич Орлик» — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2006
• «Імена твої, Україно» — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007
• «Таємниця святого Арсенія» — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2008
• «Тиха правда Модеста Левицького» — Київ: Ярославів Вал, 2009
• «Капелан Армії УНР» — Київ: Ярославів Вал, 2009
• «Отаман Чайка» — Київ: «Ярославів Вал», 2010
• «Діти Яфета» — Київ: «Ярославів Вал», 2010
• «Корона Юрія ІІ» — Київ: «Ярославів Вал», 2011
• KARŪNOS DEIMANTO PASLAPTIS «Секрети королівського діаманта» — м. Вільнюс, видавництво «Евгрімас», 2011
• Завойовник Європи — Київ; «Ярославів Вал», 2011[1]
• «Немиричів ключ» — Київ; «Ярославів Вал», 2012
• «На межі» — Київ, «Ярославів Вал», 2013
• «Мисливці за маревом» — Київ, «Ярославів Вал»,2014
• «Борозна у чужому полі» — Київ, «Ярославів Вал»,2014
• «Перстень Ганни Барвінок» — Київ, «Ярославів Вал», 2015
• «Вибух у пустелі» — Київ, «Ярославів Вал», 2015
• «Запізніле кохання Миклухо-Маклая» — Київ, «Ярославів Вал», 2016
• «Dzieci Jafeta» — Warszawa, «Pracownia», 2016
• «На розстанях долі» — Київ, «Ярославів Вал», 2017
• «Із кореня дужого. Путівцями героїв історичних романів Івана Корсака» — Київ, «Ярославів Вал», 2018
• «За серпанком, загадковим серпанком» — Київ, «Ярославів Вал», 2018
• БУкЛіт «Отаман Чайка» — Київ, «Ярославів Вал», 2018»

- Названі твори переважно на історичну тематику.

Книга Івана Корсака «Імена твої, Україно» посідає в літературному потоці своє особливе місце. Уперше тут подано художні оповіді про ряд визначних українців, незнаних і не пошанованих, на превеликий сум, в Україні. Прикладом може слугувати оповідання «Кавалер ордена Бусто де Лібертадор» про волинського поміщика Михайла Скибицького. Далекого 1823 року романтичний волинянин через Швецію й Англію добирається до Венесуели, вступає волонтером в армію Симона Болівара й у вирішальній битві за незалежність проти іспанських колонізаторів при Аякуччо вояки полковника Скибицького добиваються перелому і перемоги — найвищу військову відзнаку, орден Бюст Визволителя, Скибицький отримує особисто з рук Болівара. По-своєму оцінили заслуги національного героя при поверненні в Україну — губернатор Київський, Волинський і Подільський Гур'єв за вказівкою імператора відправляє Михайла в заслання у В'ятку.

А вже згодом, при другій поїздці в Америку, Скибицький уперше в історії дає інженерний розрахунок Панамського каналу…

Дивні метаморфози відбуваються з ім'ям визначного волинянина-українця. Вже не 1823 року, а в 2003-му в московському університеті Дружби народів Ана Крістель Лаос Гарсія захищає наукову роботу «Стосунки Перу і Росії на новому історичному етапі». З подивом знаходить читач тут такі рядки: "Трудовые круги русского общества с глубокой симпатией следили за борьбой испанских колоний, в том числе Перу, за свободу и независимость… Русские добровольцы сражались в войсках С. Боливара. Среди них был демократ Михаил Скибицкий, принявший участие в битве при Аякучо, в которой перуанцы нанесли решающее поражение колониальным войскам. За проявленные при этом отвагу и героизм он был награжден орденом «Бюст освободителя».

А де ж ти, земле волинська?

На сторінках оповідання «Вишне моя, емігрантко…» оживає колоритна постать Агапія Гончаренка — священика, журналіста, видавця, проповідника, українського патріота. Після того, як Запорізька Січ десяток разів змушена була через чужинців змінювати своє місце, опісля марної спроби Григорія Орлика перевести Січ на береги Рейну, аби хоч колись вернутися на батьківщину, завзятий Агапій заходився будувати на далекій Алясці Велику Козацьку Імперію…

Оповідання книги «Імена твої, Україно» художні, однак під ними добротна історична основа. Тому охочому варто зголоситися на пропозицію автора у передмові: «Наберіть на будь-якій пошуковій системі в Інтернеті ключові слова „нобелівський лауреат Жорж Шарпак“ — і ви отримаєте сотні повідомлень у відповідь: французький фізик, що народився у Польщі. Начебто все правда, крім манюсінької деталі. Георгій Харпак (таке справжнє його ім'я та прізвище) народися в Дубровиці на Рівненщині, його батько мав тут цегельний завод і з того будівельного матеріалу зведено чимало домівок на всьому волинсько-рівненському Поліссі. Родинний дім їхній тільки нещодавно, на жаль, знесли. Або розгортаємо будь-яку енциклопедію чи знову ж таки вдаємося до пошуку в Інтернеті на слова „Михайло Остроградський“ і тут же читаємо: „Выдающийся русский физик“. А той „ выдающийся русский“ публічно, у широкому колі казав: „У москалів не хочу й помирати“, і таки вгадав власну смерть, помер та похований в Україні (не кажучи вже, що перші знакові праці Михайла Васильовича писані взагалі не російською чи навіть українською, а французькою мовою). Читаємо спогади свідків та учасників німецького загону в битві при Хотині 1621 року й неждано-негадано дізнаємося: вирішальний бій, що зупинив наступ мусульманського світу на християнський, європейський, виграли не українські війська Сагайдачного чи польські вояки, а німецький корпус. У турецьких описах розгрому Росії (власне — Московії) під Конотопом, розгрому, якого не знала ця держава за всю історію до того часу, з'ясовується, що найбільшим був вклад кримськотатарських союзників, про визначальну роль українського війська Виговського взагалі інколи можна не згадувати, наче й не в Україні те діялося…»

Видається, автору книги «Імена твої, Україно» не зрадило почуття міри і він не допустився «історичного пересолу». Немає сенсу, немов промовляють рядки, робити з вихідців з України ура-патріотів, які тільки й снять, аби повернутися на землю прабатьківську. Кумедно вимагати від Георгія Харпака, щоби він покинув власні ядерні дослідження на кордоні Франції та Швейцарії і поспішив притьма відновлювати батьківську цегельню в Дубровиці. Водночас двадцятиоднорічний Шопен покинув польську землю назавжди, але ніхто не посміє відібрати його ім'я у польського народу.

На українській землі, постає поміж писаного Іваном Корсаком, народжувалися королі і прем'єр-міністри інших держав, класики літератури великих країн, видатні вчені-нобелівські лауреати. І люд цієї землі, розкинутий долею по світах («чужії матері, чужі поля і слава» — рядок з пісні Івана Корсака, що ввійшла у випущений у 2006 році його авторський диск), цей люд український вніс вельми вагомий вклад у здобуток світової цивілізації.

Шевченківський лауреат Василь Слапчук про творчість прозаїка Івана Корсака на історичну тематику зауважив, що він «не просто поповнює свій творчий доробок, а й укріплює ще один щабель на драбині духовного вдосконалення — шлях, який належить осягнути кожному індивіду, а відтак і нації загалом».

Євген Сверстюк, говорячи про книжку «Імена твої, Україно», зробив наголос на іншому аспекті: «Книжка відомого літератора з Волині Івана Корсака повертає нас обличчям до постатей української історії і культури, замовчуваних або забутих. І це добра книжка. Хтось може закинути, що в тих щирих розповідях акцентується національний мотив. Однак згадаймо мотивацію знаних у світі вчених, математиків Михайла Остроградського, Михайла Кравчука, фізика Івана Пулюя, письменника і перекладача Миколи Гнідича, зрештою Тараса Шевченка і навіть Миколу Гоголя. Хіба вони не підкреслювали своєї національності в середовищі, яке воліло б її закреслити? Бо почуття національної гідності є важливою складовою людської сутності та порядності особи і громадянина».

Лауреат Національної премії імені Т.Шевченка Михайло Слабошпицький на каналі духовного відродження радіо «Культура» зазначав так: «Для Івана Корсака кожен історичний факт — на вагу золота. Окрім цього, в Івана Корсака є те, чого немає в багатьох інших, хто тремтить над кунсткамерами, де зібрані факти. Він вміє писати, прекрасно вміє писати, у нього своя інтонація, пластика, він уміє взагалі вигадливо вибудувати оповідь свою.»

Вітаутас ЙОҐЕЛА, доктор історичних наук, професор \м. Вільнюс\: «Історично-пригодницький роман „KARŪNOS DEIMANTO PASLAPTIS“ \ „Секрети королівського діаманта“\, українського письменника Івана Корсака є гарним прикладом для наших письменників, а також і читачів, як образно і легко створити інтригуючу оповідь. Автор, прекрасно знаючи історію своєї держави, знайомить читача з нею, не тільки оповідаючи звичайну пригодницьку схему, але й уміє подати відмінний історичний контекст. Рука обдарованого письменника непомітно веде нас через різні періоди історичних баталій. У цьому романі читач відчує історичні події Київської Русі та Великого князівства Литовського, а також і прагнення українців на початку двадцятого століття, процес створення незалежної держави Україна. Тож бажаю милому читачеві прекрасної подорожі по історичних часах у пошуках самоцвіту».

Важливість книг на історичну тематику відзначив на сторінках газети «Слово Просвіти» Дмитро Павличко: "Окремо хочу виділити статті про три книжки Івана Корсака. Шукатиму тих книжок, без них жити не зможу, хоч немало знаю з того, про що пише цей великий історик. Це ж українсько-польські ворожі й дружні взаємини: «Поляк з українською групою крові», «Мисляча історія», «Діти Яфета».

Професор Євгеніуш Вільковский (Республіка Польща) про роман Івана Корсака «Діти Яфета» відгукнувся так: "Це амбітна робота, про історичні події зі зверненням до документів, з хорошим і живим веденням оповідання, якій властиво літературну майстерність, але перш за все — глибока відданість національній справі «.

Про книгу „Немиричів Ключ“ член-кореспондент УВАН (США) Ігор Гирич сказав так: „Авторові вдалося показати небуденність постаті Юрія Немирича в українській історії, виопуклити думку, що перемогти за письмовим столом не менш почесно, а може, й більш важливо, ніж в герці з шаблею в руках“.

З-під пера Івана Корсака виходять романи, повісті та оповідання про знакові історичні постаті. Зокрема, про українських королів Юрія I і Юрія II, луцького і галицького князя Ростислава Михайловича і його дочку, першу поетесу Європи Кунігунду, святого, митрополита Арсенія Мацієвича, генерал-хорунжого, душпастиря військ УНР Павла Пащевського, письменника і військового діяча Михайла Чайковського, першого і єдиного канцлера України Юрія Немирича, поета і народного захисника Данила Братковського, братів Степана, Сергія і Володимира Тимошенко, Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок, а ще онука Ярослава Мудрого, норвезького короля Олафа Спокійного, знаменитих учених Георгія Гамова і Феодосія Добжанського, першого проектанта Панамського каналу Михайла Скибицького і першого видавця газет на Алясці на українській і російській мовах Агапія Гончаренка і ряду непересічних особистостей.

Твори Івана Корсака перекладено литовською, польською, англійською, білоруською, російською та турецькою мовами.

• Лауреат премії імені В'ячеслава Чорновола 2007 року (за книгу „Гетьманич Орлик“)
• Лауреат премії імені Агатангела Кримського (за книгу „Імена твої, Україно“, 2008)
• Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя („Тріумф“, 2008)
• Лауреат Міжнародної премії імені Г.Сковороди (2009)
• Лауреат Міжнародної премії імені Д.Нитченка (2010)
• Лауреат премії „Світ волинської книги“ 2008 (за книгу „Таємниця святого Арсенія“)
• Лауреат Літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша за 2013 рік (за історичні книги „Немиричів ключ“, „Завойовник Європи“, „Діти Яфета“, „Корона Юрія II“)
• Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Зореслава (за історичні романи „Завойовник Європи“, Немиричів ключ», «Корона Юрія II»).
• Лауреат премії «Найкраща книга України» 2015 в номінації проза (за книгу «Вибух у пустелі»)
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України
• Орден Архистратига Михаїла
• Два ордена Юрія Переможця
• Заслужений журналіст України
• Почесний громадянин міст Луцька і Камінь-Каширського.
• Нагороджений медаллю Івана Мазепи (2016)[2].
• Нагороджений медаллю Олександра Довженка (2016)
• Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого
• Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії «Світ Пограниччя» (2017)
• Лауреат Міжнародної літературної премії імені Веніаміна Блаженного (Білорусь, 2017)
• орден Кирила й Мефодія
• медаль Генріха Бьолля.
• Медаль Міжнародного клубу Абая (Казахстан, 2018)

• Дзвін. — 2008. — № 2 (760) (лютий). — С. 116.
• Діалоги біля книжкової полиці, або Незнаними досі материками // Слово Просвіти. — 2017. — 8 липня.
• Заєць В. Висока планка Івана Корсака // Культура і життя. — 2009. — № 33 (26 серпня).
• Іван Корсак: «Миклухо-Маклай — він не їхній…» // Слово Просвіти. — 2016. — № 1 (845) (7—13 січня). — С. 15.
• Київська Русь (літературний журнал). — Кн. 6 (XV) 7515 рік. — С. 204—214.
• Козак С. Тиха правда Модеста Левицького // Літературна Україна. — 2009. — 2 липня.
• Козак С. Іван Корсак: «Непросто передати дух старовини» // Літературна Україна. — 2010. — 25 березня. — С. 6.
• Короненко С. Акценти, які ставить Іван Корсак // Слово Просвіти. — 2009. — 13 серпня.
• Корсак І. Полюбіть «сучукрліт» // Літературна Україна. — 2008. — 30 жовтня. — С. 4.
• Корсак І. Діти Яфета // Літературна Україна. — 2010. — 25 листопада. — С. 5.
• Корсак І. Ф. Запізніле кохання Миклухо-Маклая. Уривок з роману // Літературна Україна. — № 1(5630). — 14 січня 2016. — С. 8.
• Коскін В. Води і землі незнищенна пам‘ять // Демократична Україна. — 2010. — 3 грудня. — С. 17.
• Мене навчила творити Книга // Літературна Україна. — 2008. — № 42.
• Слабошпицький М. «Мисляча історія» Івана Корсака // Молодь України . — 2009. — 21 травня.
• Слабошпицький М. «Мисляча історія» Івана Корсака // Молодь України. — 2009. — 22—25 травня.
• Чому грошей для ресторанів вдосталь, а для літераторів — катма? // Волинська газета. — 2008. — 17 січня. — C. 4.
• Бондаренко С. Тайная правда об украинском Чехове // Киевские Ведомости. — 2009. — 21 серпня. (рос.)

• Коскін В. Води і землі незнищенна пам‘ять // Портал українця.
• Рецензія на книгу «Вибух у пустелі» // UaModna, 10 червня 2015