Луцьк

Вперше згадка про Луцьк з'явилася в Іпатіївському літопису (датована 1085 роком), який вже тоді вказав на досить істотний розвиток міста. Близько 1000 року Володимир I Великий приєднав Волинь до Київської Русі й збудував у Луцьку фортецю, що згодом перетворилась на істотну перепону на шляху загарбників. Ця фортеця витримала облогу військ польського короля Болеслава II Сміливого, Андрія I Боголюбського, галицьких князів Володимира Володаревича та Ярослава I Осмомисла. Місто тривалий час було нездоланною перепоною на шляху татаро-монгольської орди, однак у середині XIII століття лучани були змушені зруйнувати свої оборонні укріплення. Вже у ті часи Луцьк відігравав роль економічного та адміністративного центру Волинського князівства, яке у складі Галицько-Волинської держави (з 1253, після коронації великого князя Данила Романовича — Королівства Русі) перегорнуло одну з найважливіших сторінок українського державотворення.

^{[джерело?]}. 1340 року по смерті володимирського князя Юрія-Болеслава Тройденовича луцький князь Дмитро-Любарт отримує статус великого князя, а Луцьк отримує статус столиці Галицько-Волинського князівства[4]. Тоді ж зводиться резиденція князя Любарта — Луцький замок. Це одна з небагатьох давніх споруд готичного стилю, які збереглися в Україні. Замок має три вежі: В'їзну, Владичу та Стирову. Всередині замку розташовувався кафедральний собор Іоанна Богослова — храм класичного візантійського стилю. У XV столітті в ньому висвячували московських єпископів. З амвону церкви виголошував свої палкі проповіді Петро Могила. Розкопки давнього храму в середині 80-х років XX століття виявили за апсидою церкви поховання титулованих осіб, зокрема — князя Ізяслава Інгваровича, син Інгвара Ярославича, який загинув під час битви на річці Калка. Історики припускають, що саме тут був похований і Великий князь Любарт.

Можливо, у листопаді 1386 року[5] після Кревської унії король Польщі Ягайло відібрав у князя Федора Любартовича частину його спадкового князівства (волость) з Луцьком[6]. За відомостями, зокрема, Яна Длуґоша, Ягайло також призначив державцем Луцька польського шляхтича Кшеслава з Курозвенк, намагаючись перетворити Волинь у провінцію Польського Королівства. Михайло Грушевський припускав, що це надання шляхтичу відбулось перед наданням Луцька з волостю в управління Вітовта[5].

1388–1430 — роки князювання литовського князя Вітовта, сина Кейстута, який обрав Луцьк другою після Вільно своєю резиденцією й місто практично стало столицею Литовського князівства. Разом з Вітовтом до Луцька приїздять вірмени. Вони були чудовими будівничими — майже усі кам'яні споруди Луцька, Львова, Кам'янця-Подільського зведені саме вірменами. Тогочасний Луцьк — місто напрочуд інтернаціональне. У мирі та злагоді тут мешкали українці, поляки, євреї, караїми. Кожна громада мала свою святиню (церкву, синагогу, кірху, кенасу), систему податей та особливі архітектуру й планування кварталів. 1429 року в Луцьку відбувається з'їзд наймогутніших монархів Європи з метою обговорення проблем захисту Європи від османських завойовників. 28 липня 1497 р. в таборі коло Заслава великий князь литовський Олександр видав грамоту на переведення Луцька з волинського на маґдебурзьке право[7]. Луцьк пережив війну 1431 року. 4 вересня 1437 року князь Свидригайло уклав у Львові «провізоричну» угоду з «польськими панами», за якою олеський староста Ян з Сєнна і Олеська та каштелян мендзижецький Вінцентій з Шамотул зайняли Луцьк. За даними Яна Длуґоша, у січні 1438 року вони віддали місто князю Сигізмунду Кейстутовичу[8].

Саме тут українська політична верхівка переховувалася від татарського війська наприкінці XV століття. Відомо, зокрема, що 1506 р. старостою луцьким був Федор (Федько) Янушкевич, а з 1507 р. Острозький Костянтин Іванович. Звідси поширювалась культура на решту русинських земель, зокрема — Волинське право й Волинський статут. Тодішній Луцьк у колі інтересів не лише Великого Литовського князівства, а й могутніх Московської держави, Королівства Польща та Австрійської монархії Габсбургів. Тут свою резиденцію влаштовує й польський королівський канцлер Альбрехт Радзивілл.

Замок Любарта (мал. Помпея Батюшкова)

Луцьк (мал. Наполеона Орди)

Бернардинський костел до перебудови

Починаючи з кінця XVI ст. Луцький замок втрачає значення оборонної твердині, проте місто залишається світською та духовною столицею краю. З огляду на велику кількість сакральних споруд сучасники називають його «Римом Волині», а польський поет Себастіян Кленович так згадує про Луцьк: «Хто ж міг би минути Луцьк, місто пісні достойне?..» (1584 р.)

Активні торговельні зв'язки також певною мірою зумовили строкатий національний склад тогочасного Луцька. Окрім українців, тут проживали литовці, поляки , вірмени, татари, євреї та караїми.

1569 року внаслідок Люблінської унії волинські землі переходять під владу Польщі, а Луцьк стає столицею новоутвореного Волинського воєводства та резиденцією воєвод. Місто поступово полонізується, оскільки правові гарантії руської шляхти й руського духовенства залишились лише на папері.

Прибулі на конвокаційний сейм 1573 року посли князя Юрія Слуцького з Луцька передали коронним сенаторам лист, у якому Юрій Слуцький віддавав під опіку сенату своє князівство й просив місце в сенаті[9].

22 жовтня 1576 р. Стефан Баторій затверджує грамоту Сигізмунда Августа, видану в Любліні 15 липня 1560 р., у якій підтверджуються та повторюються дві грамоти: 1. Великого литовського князя Олександра, видана в таборі біля Заславля 28 липня 1497 р., про переведення Луцька з руського чи волинського права на магдебурзьке і заснування в ньому війтівства. 2. Великого литовського князя Олександра, видана у Вільно 20 березня 1503 р., про підтвердження всіх привілеїв, вольностей і грамот, наданих його попередниками луцьким міщанам[10].В грамоті зазначено, що вона видана на генеральному сеймі, який відбувся в Торуні.

1578 р. Королівський секретар Василь Красенський продає луцькому старості, ключнику і городничому Олександру Жоравницькому війтівство в м. Луцьку за 12 000 кіп грошів литовських.[10]

1595 року місто здобувають козаки Северина Наливайка.

Із метою опору ополяченню та Берестейській церковній унії (1596 р.) в Луцьку на початку XVII ст. виникає православне братство.

У 1602 році луцьким старостою та ключником був Микола Семашко[10].

1 вересня 1619 року Луцьке православне братство отримало офіційне визнання короля з наданням привілею на будівництво церкви й притулку.

Волинська шляхта на Луцькому сеймику 1645 року протестувала проти рішення Любельського трибуналу, за яким в Кисилині мали бути закриті аріянські збір та школа, шляхтич-аріянин Юрій Чаплич-Шпановський мав заплатити Луцькій католицькій капітулі 500 золотих червоних, 500 — суду у Володимирі, всі провідники-аріяни мали бути видалені з міста[11].

1648 — повстання проти гніту шляхти.

В місті відбувалися сеймики Київського воєводства під час повстання Богдана Хмельницького: в березні 1649 року (вислав Стефана Немирича з Томашем Казимірським делегатами до короля з проханням військової допомоги[12]), у 1650 році (доручив Юрію Немиричу оборону київського Полісся[13]).

Кінець XVII—XVIII ст. — час повільного занепаду Луцька. Часті пожежі, повені, епідемії спустошують його. Поступово згасає в місті культурне та релігійне руське (українське) життя. В канцеляріях й установах воєводства руську (українську) мову заміняє польська, а урядовцями стають поляки.

1706 року внаслідок шведського загарбання місто зазнає значних спустошень.

1795 — III поділ Польщі. Луцьк разом з рештою Західної Волині анексовано Російською імперією. Центром новоутвореної Волинської губернії стає Житомир, а Луцьк залишається центром повіту.

У XIX ст. економічне та суспільне життя міста не пожвавилося. Лише з побудовою в дев'яностих роках XIX ст. гілки Південно-Західної залізниці починається економічне піднесення Луцька. На той час (1895 р.) кількість мешканців становила 15125 осіб.

Мури єзуїтського колегіуму

Влітку 1890 року цар Олександр III, який перебував у місті під час військових маневрів, був здивований, що до повітового Луцька немає залізниці. Імператор наказав негайно виправити цей недолік. З Барановичів викликали спецбатальйон для будівництва залізниці. На земляні роботи було мобілізовано місцевих селян. 11 верст колії побудували в найкоротший строк і 10 вересня 1890 року перший потяг прибув до Луцька[14].

Під час першої світової війни Волинь стає тереном запеклих боїв. Влітку 1916 року в околицях Луцька стався відомий Брусиловський прорив, що увійшов в історію Першої світової війни.

Після Лютневої революції 1917 р. над Луцьком вперше замайорів синьо-жовтий прапор. У квітні 1917 р. в місті постає перше українське соціально-політичне товариство «Українська Громада». За гетьманату в серпні 1918 р. було утворено «Просвіту». 20 грудня 1918 р. до Луцька входять загони отамана Симона Петлюри.

16 (17 травня війська УНР відступили з міста[15]) травня 1919 р. до Луцька увійшли польські війська, згідно з Ризьким договором 1920 р. західна Волинь переходить до складу II Речі Посполитої. 1921 — за умовами Ризького договору Луцьк переходить до складу Польщі. У березні 1921 р. Луцьк стає столицею нового Волинського воєводства.

Після утворення воєводства місто відразу почало відбудовуватися після серйозних воєнних руйнувань. Споруджується багато нових будівель для новоутворених воєводських і міських установ. Зведені в той час будівлі переважно в стилі тогочасного популярного конструктивізму й сьогодні є помітними в образі міста, наприклад, школа № 1, Національний банк, поштамт, міська рада (колишній поштамт), дирекція «Укртелекому», Волинський краєзнавчий музей (колишнє земельне управління), будинок офіцерів (колишній земельний банк), старий корпус університету (колишня гімназія), приміщення СБУ (колишня Polska Macierz Szkolna).

Будуються цілі житлові дільниці для офіцерів (між проспектом Перемоги та вул. 8 Березня) та держслужбовців (між вул. Шопена та Ярощука). З того ж періоду походить переважна забудова вулиць Кривий Вал, Винниченка, Сенаторки Левчанівської, Ярощука, Шопена. У місті відкриваються польські та європейські банки, численні торговельні фірми, летовище. Тоді ж були прокладені мережі водопостачання та каналізації, побудовано дві електростанції, прокладалися нові й покривалися бруківкою центральні вулиці. У Луцьку з'явилося 6 лікарень, у тому числі туберкульозний диспансер і медичний заклад у Липинах. Побудували велотрек (зараз — стадіон «Авангард»), спортзал із басейном (нині — юнацько-спортивна школа), міст Бена, Братський міст, колишні кінотеатри «Батьківщина», «Мир», «Зміна», провели реконструкцію міського (тепер — лялькового) театру. У цей же час у місті працює Луцька повітова «Просвіта».

Організовується краєзнавчий музей. 9 серпня[16] 1928 року Луцьк отримав залізничне сполучення зі Львовом, відкриваються річкові пасажирські перевезення до Колок та Пінська та регулярне міжміське автобусне сполучення. 11 квітня 1930 р. територія міста значно зростає за рахунок приєднання довколишніх сіл[17]. Чисельність мешканців міста зростає з 30 тис. одразу після війни до 40 тис. у 1939 р.

У 1928—38 роках посаду Волинського воєводи займав Генрик Юзевський — відомий державний діяч Польщі та колишній віцеміністр внутрішніх справ в уряді УНР, який мав багато заслуг у справі економічного розвитку краю та добросусідства та взаєморозуміння між українцями та поляками.

Восени 17 вересня 1939 р. місто було окуповане РСЧА — до 17 години 18 вересня танкова бригада й розвідувальний батальйон 45-ї стрілецької дивізії без бою вступили в Луцьк, де взято в полон 9 тисяч польських вояків, захоплено 7 тисяч гвинтівок, 40 кулеметів, 1 танк і 4 ешелони військового майна[18]. 27 листопада місто стає центром Волинської області, яку склала західна частина колишнього Волинського воєводства. Відкривається Волинський обласний музично-драматичний театр[19], який створено 29 листопада 1939 року за Ухвалою Ради Народних комісарів УРСР. 25 червня 1941 року — місто було окуповане німецькими військами. Цьому передувала жахлива подія — 23 червня вояками НКВС на подвір'ї Луцької тюрми було безсудно страчено близько 3 тисяч в'язнів. 1 вересня 1941 року Луцьк став адміністративним центром Луцької округи, а 19 червня 1942 — столицею генеральної округи Волинь-Поділля. Під час війни в місті було утворено кілька єврейських гетто, у яких перебували близько 17 тисяч євреїв. У 1942 році вони були знищені.[20] Їхні будинки розгромлено, синагоги пограбовано. Із кількох десятків синагог, які діяли перед війною, залишилося небагато.

Під час Другої світової війни німецький гарнізон у містечку налічував 10 000 осіб[21].

У повоєнний період Луцьк поступово відбудовується й оновлюється. Особливо бурхливо місто розвивається в 60–70-х роках XX ст. Тоді ж почалося будівництво потужних підприємств: підшипникового заводу, меланжевої фабрики та інших промислових об'єктів, що призвело до стрімкого росту населення. Починається забудова значних житлових масивів: Завокзального та Гнідавського. 1973 року було затверджено нові межі міської території. 2019-го року після приєднання Прилуцької сільської ради площа міста збільшилась до 74,55 км².

Ювілейна монета НБУ присвячена 925—річчю міста

Зі здобуттям Україною незалежності Луцьк зберігає провідні позиції в політичному, економічному, культурному та релігійному житті Волині. Місто — одне з найбільших у західній частині України (понад 221 тисяча мешканців). Прикордонне розташування Волині робить Луцьк центром міжнародної торгівлі. Нові економічні умови розвитку змінюють і зовнішній вигляд міста: з'являються сучасні гіпермаркети, торговельно-розважальні центри та кінотеатри.

Сучасний Луцьк – знаходиться на північному заході України. Із заходу на схід, із півночі на південь він розкинувся відповідно на 10 і 15 км. Місто розташоване у поліській і лісостеповій фізикогеографічних зонах.

Клімат Луцька помірно-континентальний, з м'якою зимою та теплим літом.

Середньорічна температура повітря становить 7,4 °С, найнижча вона в січні (-4,9 °С), найвища — в липні (18,0 °С).

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (-14,0 °С) зафіксована в 1987 р., найвища (2,0 °С) — в 2007 р. Найнижча середньомісячна температура в липні (15,8 °С) спостерігалась у 1962 р. й 1979 р., найвища (21,4 °С) — в 1959 р. Абсолютний мінімум температури повітря (-33,6 °С) зафіксовано 11 лютого 1929 р., абсолютний максимум (36,2 °С) — 20 серпня 1946 й 16 серпня 1952 рр.[22]

В останні 100—120 років температура повітря в Луцьку, як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °С. Більшим, у цілому, є підвищення температури в першу половину року.

У середньому за рік у Луцьку випадає 560 мм атмосферних опадів, найменше — у березні, найбільше — в липні.

Мінімальна річна кількість опадів (310 мм) спостерігалась у 1961 р., максимальна (822 мм) — в 1931 р. Максимальну добову кількість опадів (114 мм) зафіксовано 4 серпня 1959 р. У середньому за рік у місті спостерігають 148 днів з опадами; найменше їх (10) у серпні, найбільше (16) — у грудні. Щороку в Луцьку утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 78 %, найменша вона у травні (64 %), найбільша — у грудні (89 %).

Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — в грудні. Найбільшу повторюваність у місті мають вітри із заходу, найменшу — з північного сходу. Найбільша швидкість вітру — у листопаді, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,1 м/с, у липні — 2,8 м/с[23].

Спостереження за погодою веде метеостанція в Луцьку[24].

• Загальнозоологічні заказники: Гнідавське Болото[25].
• Орнітологічні заказники: Пташиний Гай
• Ботанічні пам'ятки природи: Дубовий Гай, Дуб плакучої форми, Лесин ясен, Меморіал, Платан західний
• Гідрологічні пам'ятки природи: Теремнівські ставки[25].
• Ботанічні сади: «Волинь» (загальнодержавного значення)

Річки. Через Луцьк протікає судноплавна річка Стир (притока Прип'яті, басейн Дніпра), а також на території міста є три малі річки: Сапалаївка (довжинa — 12,4 км) — права притока р. Стир; Омеляник (12,6 км) та Жидувка (4 км) — ліві притоки р. Стир.[25].

Гідрологічні пам'ятки природи. До об'єктів гідрографічної мережі належать гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення — Теремнівські ставки (2 ставки площею 6 га, збудовані в 1993 році на річці Сапалаївка), а також загальнозоологічний заказник місцевого значення Гнідавське болото (площею 116,6 га, заснований у 1995 р.), який гідрологічно зв'язаний з Стиром на лівому березі системою меліоративних каналів.

Загальна площа водоохоронних зон річок, що протікають територією Луцька, становить 450 га. Площа водних об'єктів міста — понад 100 га.

Водопостачання. У Луцьку обліковано понад 100 артезіанських свердловин господарсько-питного водопостачання.

Водопостачання міста здійснюється за рахунок підземних вод — водоносних горизонтів мергельно-крейдових відкладів. Питна вода — досить високої якості[25].

Луцьк є ядром Луцького промислового вузла, у який входить також місто Ківерці. Основні галузі:

• Провідною галуззю є «машинобудування й металообробка» (заводи: Луцький автомобільний, ДП Луцький ремонтний завод «Мотор», підприємство «Модерн-Експо», підшипниковий, електроапаратний, комунального машинобудування та комунального обладнання, виробничо-наукове об'єднання «Електротермометрія») незалежний трейдер нержавіючого та алюмінієвого прокату «Метал-Альянс»;
• є підприємства «хімічної промисловості», представлені заводом пластмасових виробів;
• підприємства «будівельної промисловості» («Волиньзалізобетон», заводи великопанельного домобудування, картонно-руберойдовий і силікатний);
• «легка промисловість» (виробничо-торгове шовкове об'єднання та виробниче швейне об'єднання «Волинь», взуттєва фабрика, завод синтетичних шкір);
• «деревообробна промисловість» (меблевий і тарно-бочарний комбінати);
• «харчова промисловість» (зокрема консервний завод, «Харчепродукт», завод продтоварів, хлібо-, молоко- та маслозаводи)[31].

Вигляд Старого міста

За попередніми даними в 2014 р., підприємствами міста реалізовано промислової продукції на 3,5 млрд грн, що становить 27,2 % загальнообласних обсягів.

У структурі реалізації майже 93 % припадало на продукцію переробної промисловості, у тому числі машинобудування — 50,1 %, виробництво гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої продукції — 17,3 %, виготовлення виробів із деревини, виробництво паперу та поліграфічну діяльність — 16,5 % і виробництво харчових продуктів і напоїв — 4,1 %.

В розрахунку на одного жителя міста реалізовано промислової продукції  на 16,4 тис. грн (в області — 12,5 тис. грн, містах  Нововолинську — 41,4 тис. грн, Володимирі-Волинському — 9,1 тис. грн, Ковелі — 3,9 тис. грн). За цим показником м. Луцьк посідає 4 місце серед районів та міст обласного значення.

Станом на 31.12.2014 в економіку міста іноземні інвестори вклали 115 987,1 тис. дол. США прямих інвестицій (акціонерний капітал).

Обсяг іноземних інвестицій в розрахунку на одного жителя становить 534,3 дол. США.

Підприємства міста в січні-листопаді 2014 року експортували товарів на суму 213,7 млн дол. США, імпортували — на 316,4 млн дол., що, відповідно, на 13,7 % і в 1,8 раза менше, ніж у 2013 р. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 102,7 млн дол. проти негативного 323,4 млн дол. у 2013 р.

Найбільші експортні поставки здійснено у Німеччину на суму 69,6 млн дол., що майже на рівні  обсягів січня-листопада 2013 р., у Польщу — на 43,3 млн дол., в 2,4 раза більше (за рахунок зернових культур, жирів та олій, механічних пристроїв), у Російську Федерацію — на 24,8 млн дол., в 3,2 раза менше, у Білорусь — на 19,7 млн дол., на 17,2 % більше (молочних продуктів, ефірної олії, пластмас, полімерних матеріалів), у Казахстан — на 17,7 млн дол., на 15,6 % менше.

У структурі експорту товарів частка механічних пристроїв становила 42,0 % (89,8 млн дол., на 5,5 % більше, ніж у відповідному періоді 2013 р.), молочної продукції — 10,1 % (21,6 млн дол., на 55,9 % менше), пластмас, полімерних матеріалів — 6,1 % (13,0 млн дол., на 12,9 % менше), паперу та картону — 4,7 % (10,1 млн дол., на 20,8 % менше), казеїну — 4,7 % (10,0 млн дол., на 16,9 % більше), деревини та виробів з неї — 4,5 % (9,6 млн дол., в 2,7 раза менше).

З Німеччини отримано товарів на суму 98,8 млн дол., Франції — на 36,0 млн дол., відповідно в 1,8 — 1,7 раза менше, ніж у січні — листопаді 2013 р., з Польщі — на 26,1 млн дол., в 2 рази менше, з Російської Федерації — на 20,9 млн дол., на 7,4 % менше, з Італії — 15,2 млн дол., на 47,7 % менше.

Збільшився імпорт товарів з Ізраїлю в 1,8 раза (за рахунок нафти та продуктів її перегонки), з Словаччини — на 16,3 % більше (пластмас, полімерних матеріалів) та Болгарії — на 9,5 % (механічних пристроїв).

З країн Євросоюзу імпортовано товарів на суму 251,1 млн дол. (79,4 % загального обсягу), що в 1,7 раза менше, ніж у січні-листопаді 2013 р. Найвагоміші імпортні поставки товарів серед країн-членів ЄС здійснювалися з Німеччини, Франції, Польщі, Словаччини та Італії.

Містом курсують маршрутні таксі та тролейбуси. Діють дві автостанції. Рух тролейбусів розпочато в 1972 році[32]. Тролейбусну мережу у Луцьку розпочали проектувати ще у 1965 році і це пов’язують зі стрімким збільшенням чисельності населення. Вже через рік, 1 березня 1966 року, Луцька міська рада погодила проєкт. А у 1968 році розпочалось масштабне будівництво тролейбусного депо, керівництво місто активно розпочало купувати перші тролейбуси. Як результат, вже на початку 1970-х Луцьк мав тридцять тролейбусів виробництва Київського заводу електротранспорту.[33]

У місті діє система диспетчеризації руху пасажирського транспорту із використанням системи GPS-навігації, що дає змогу стежити за рухом маршруток в режимі реального часу[34]. З грудня 2019 року проїзд у громадському транспорті Луцька оплачується спеціальними електронними картками або зі смартфона[35]. Громадський транспорт на приміських маршрутах також планують обладнати системою електронної оплати проїзду.[36]

Через місто проходить автошлях E85.

Залізничний вокзал

Залізничне сполучення з Луцьком було прокладене з нагоди відвідання міста в 1890 році царем Російської імперії Олександром III. Він планував дістатися до міста залізницею, а чиновник сплутав на карті Луцьк зі станцією в селі Ківерці (сучасна назва Прилуцьке), розташованою за 11 кілометрів. Тож від Ківерців до Луцька було терміново прокладено колію. Будівництво зайняло менше, ніж три тижні (1-19 серпня 1890) зусиллями спецбатальйону та місцевих селян. Залізнична станція Луцьк розташувалася в північній частині міста. Ця гілка та станція збережені до наших днів, але не використовуються[37]; в приміщенні станції з 1950-х по 2010 розташовувався ресторан[38].

Тривалий час станція Луцьк була тупиком, що намагалися безрезультатно виправити в 1910—1911 роках. У 1914—1919 тривало будівництво залізничної гілки від Стоянова, проте не було завершене. В Першу світову війну німці також проклали залізницю з Володимира-Волинського в напрямку Луцька, проте вона не досягала міста. У 1921 році, коли Волинь відійшла до Польщі, через Ковель та Луцьк проліг прямий курс Варшава — Здолбунів[39].

9 серпня 1928 року Луцьк отримав залізничне сполучення зі Львовом. Залізниця Львів — Луцьк — остання зі споруджених у Західній Україні. Спочатку курсували товарні потяги, з 15 травня 1929 року відкрили рух пасажирських потягів. Колія була збудована коштом населення, будівництво почалось 1925 року[16].

У 1959 році в Луцьку збудовано залізничний вокзал. Він замінив собою раніше збудовану станцію і розташувався в тодішній східній частині Луцька, де пролягають основні колії. В грудні 2003 року завершилась електрифікація перегону Ківерці—Луцьк, відтоді до міста ходять електропоїзди[37].

Також у місті довгий час діяла вузькоколійна Луцька дитяча залізниця, відкрита в 1954 році. Вона використовувалася як установа позашкільної освіти та профорієнтації дітей та як оглядовий транспорт[39]. У 2020 році «Укрзалізниця», на балансі якої перебуває дитяча залізниця, прийняла рішення про її закриття з 15 грудня.[40]. 31 березня з Луцької дитячої залізниці почали вивозити меблі, обладнання, стенди та форму юних залізничників, частину майна передадуть Рівненській дитячій залізниці. Доля рухомого складу, станційних будівель та колійного господарства поки не вирішена.[41]

Земснаряд і туристичний катер на Стиру

До 1990-х Луцьк був активно судноплавним містом. Околиці міста часто затоплювало і професія човняра була вельми поширеною. Вже з XI століття річкою Стир стали курсувати багатомісні судна. В Луцьку перевантажували з возів на човни сіль для подальшого транспортування на північ, а також деревину. Такі вантажні судна курсували Стиром щонайменше до кінця XVIII століття. В місті існувало дві головні пристані, біля Глушецького мосту і на теперішньому майдані Братський Міст, а також менші. До 1920-х років річкою плавали баржі, котрі тягнули по воді з берега. В 1925 році з нагоди 500-річчя з'їзду європейських монархів було ухвалено поєднати Луцьк з водною магістраллю Варшава-Рівне через річку Прип'ять. До кінця 1920-х Стиром стали курсувати приватні пароплави. На теперішній вулиці Стрілецькій було облаштовано військову пристань. У міжвоєнний період розвивалося спортивне човнярство[42].

Післявоєнне судноплавство в Луцьку тривалий час відновлювалося. В 1950 році річкою ходили 4 катери, пароплави «Некрасов» та «Маршал Тимошенко», 13 барж, 2 металеві понтони, якими возили хліб, вугілля, сіно, овочі, дрова та інші товари. До 1960 пароплави було списано, натомість збільшилася кількість катерів і барж. У 70-і пасажирське судноплавство занепало, вірогідно через розвиток наземного транспорту. В 1996 відбувся останній рейс річкою[42].

З травня 2018 року на Стиру було відновлено екскурсійні прогулянки на катері[43]. Так, по річці пішов новий 12-місний катер з назвою «Аріадна»[44]. Також у власності ТОВ «Річковий порт „Луцьк“» є буксир з назвою «Характерник» для службового користування та вантажних перевезень і земснаряд для поглиблювальних робіт на річці[45][46].

Окрім цього, в місті також є швидкісний теплохід проєкту «Ракета», який в минулому був на ходу (раніше мав назву «Микола Куліш» та ходив по Дніпру), що використовується як кафе на воді під назвою «Бригантина». Це судно доправили буксируючи по річці Стир у 1984 році[47].

Перший аеродром у Луцьку діяв на початку XX століття на території сучасного Привокзального району міста[48].

Біля села Крупа розташовано Луцький аеропорт для малої авіації. Заснований в 1984 році, він припинив роботу в 1996 і перебуває в занедбаному стані[49][49]. До цього часу його використовували як приміщення автозаводу (там зберігалися легендарні «Волинянки»), також розробляли різні ангари, які продавали в Чехії. Згодом їдальню здавали на весілля та інші забави[50].

На північній околиці міста діє Луцький військовий аеродром, збудований у 1941 році. Слугує місцем дислокування тактичної авіації[51] та приймає деякі невійськові літаки[52]. У березні 2021 на Луцькому військовому аеродромі заступив на бойове чергування в системі протиповітряної оборони держави один з дивізіонів Львівського зенітного ракетного полку імені гетьмана Івана Виговського.[53]

Собор святих Петра й Павла, який разом з колегією раніше належав ордену єзуєтів, сьогодні використовується як кафедральний собор Луцької дієцезії.

У місті діє Луцький монастир Василія Великого.

Луцьк є центром Волинської єпархії ПЦУ.

Від ПЦУ у Луцьку є навчальний богословський заклад Волинська православна богословська академія.

Церква адвентистів сьомого дня.

• Музей Волинської ікони. Безцінним експонатом музею є Холмська Чудотворна ікона Божої Матері, пам'ятка візантійського мистецтва XI—XII століть, одна з найшанованіших християнських святинь.
• Волинський краєзнавчий музей, відділом якого є художній музей у замку.
• Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки
• Аптека-музей. Діє з 1845 року. Розташована на майдані Ринок.
• Кімната-музей «Лесина вітальня» на вулиці Кафедральній.
• Музей дзвонів у замку.
• Луцький художній музей.
• Музей історії Луцького братства.
• Музей історії кінематографії та фотомистецтва Волині.
• Музей технічного прогресу.
• Музей археології Волинського національного університету імені Лесі Українки.
• Музей сучасного українського мистецтва Корсаків.
• Інші музейні виставки у замку Любарта, створені Луцьким державним історико-культурним заповідником: книги, зброї, інші.

• Волинська державна обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки

• «Кінокомплекс Адреналін» — 3 зали,
• Premier City — 4 зали,
• «Промінь» — «Мультиплекс» у РЦ «Промінь»  — 5 залів.

• Кшеслав з Ходова та Курозвенк — перший польський[59] староста з 1388 р.; генеральний староста Великопольщі, каштелян сондецький, сандомирський (помер 1392)[60]
• Станко Юрша — староста[61] 1431 року[62]
• Олександр Нос — литовський князь, нащадок пінських Наримунтовичів[62]
• Немиря Рязанович[63]
• Монтигердович Петро Іванович «Білий» — маршалок Волинської землі й земський литовський, троцький воєвода[64]
• Михайло Монтовт (1463—1475)[65]
• князь Михайло Іванович Острозький (†1501) — старший брат Костянтина Івановича[66]
• Єронім Харленський[67]
• Микола Семашко — брацлавський каштелян, зять белзького воєводи Павла Уханьського.[68]

• Едмунд Мартинович 2 червня 1919 р. до червня 1920 р.
• Ян Сушинський з червня 1920 р. до лютого 1923 р.
• Кароль Валігурський 25 лютого 1923 р. 26 червня 1923 р.
• Болеслав Зелінський 4 грудня 1923 р. до липня 1926 р.
• Адам Осташевський 24 липня 1926 р. до листопада 1926 р.
• Станіслав Чарковський 1 листопада 1926 р. 24 січня 1929 р.
• Мечислав Галушинський 18 лютого 1929 р. 2 квітня 1930 р.
• Теофіл Оловінський 8 квітня 1930 р. 7 червня 1933 р.
• Адольф Беднарський 7 червня 1933 р. до липня 1934 р.
• Мечислав Венжик 7 липня 1934 р. 9 листопада 1936 р.
• Францішек Лаугерт 9 листопада 1936 р. до лютого 1936 р.
• Владислав Парневський 11 лютого 1937 р. до вересня 1939 р.

• Таценко Петро Ілліч листопад 1939 — червень 1941
• Слонь Михайло Варнайович 1944
• Профатілов Ілля Іванович березень 1944 — січень 1950
• Садошенко Федір Григорович січень 1950 — серпень 1952
• Корнєєв Павло Васильович серпень 1952 — грудень 1952
• Делеур Валентин Олександрович грудень 1952 — грудень 1958
• Яковенко Петро Андрійович грудень 1958—1962
• Попов Микола Дмитрович 1962—1965
• Романюк Микола Васильович 1965—1970
• Рибак Віктор Федорович 1970 — січень 1974
• Свенцицький Борис Миколайович січень 1974 — червень 1975
• Фурів Іван Іванович 1975—1978
• Жибров Володимир Іванович 1978 — листопад 1981
• Косенко Микола Тихонович 1981—1987
• Заброварний Богдан Йосипович 1987—1989
• Маховиков Петро Андрійович червень 1989 — червень 1990
• Ліповський Іван Петрович червень 1990—1991

• Обелець Іван Макарович 1939—1940
• Кононенко Іван Миколайович 1940—1941
• Прокопенко Федір Филимонович 1944—1945
• Депринда Тимофій Гордійович 1945—1946
• Мельниченко Микола Олексійович 1946—1947
• Король Михайло Йосипович 1948—1952
• Уткін Федір Григорович 1952—1953
• Руденко Марія Антонівна 1953—1954
• Мізюк Андрій Іванович 1954—1957
• Романюк Євген Трохимович 1957—1961
• Бездушний Микола Іванович 1961—1965
• Фурів Іван Іванович 1965—1975
• Сулівін Юрій Михайлович 1975—1979
• Литвиненко Костянтин Васильович 1979—1984
• Афанасьєв Петро Іванович 1984—1987
• Кривицький Антон Федорович 1987—1991

• Поха Анатолій Андрійович 1991—1994
• Кривицький Антон Федорович 1994—2006
• Шиба Богдан Павлович 2006—2010
• Романюк Микола Ярославович 2010—2017
• Вусенко Юлія Василівна 2017, т.в.о. міського голови, секретар міської ради
• Поліщук Ігор Ігорович 2017, в.о. міського голови, секретар міської ради
• Пустовіт Григорій Олександрович 2017—2020 в.о. міського голови, секретар міської ради
• Поліщук Ігор Ігорович 2020—

• Кафедральний собор Св. Апостолів Петра і Павла з монастирем єзуїтів та підземеллями, 1639 р., архітектор Джакомо Бріано. Спочатку храм будувався як єзуїтський монастирський костел. Після пожежі кафедрального костелу Святої Трійці в 1781 р. сюди переноситься кафедра католицького єпископа. Нині — діючий кафедральний собор римо-католицької церкви.
• Комплекс монастиря та костелу Св. Хреста бернардинів (Свято-Троїцький кафедральний собор), 1752—1755 рр. Зведений як монастирський костел Святого Хреста при монастирі бернардинців. Архітектор Павло Гижицький. Перебудований у православну церкву в 1877—1879 рр. Нині — кафедральний собор Православної церкви України (пл. Театральна).
• Синагога, 1626—1629 рр. Відреставрована в 1981 р. Пам'ятка архітектури національного значення. Початково споруда належала до оборонної системи Луцька (вул. Данила Галицького, 33).
• Лютеранська кірха, поч. XX ст., зведена в неоготичному стилі на фундаментах кармелітського монастиря. Нині тут діє баптистська церква.
• Вірменська церква. Храм збудований у 1427 році, або в XVI ст. Був розташований на вулиці Вірменській у центрі вірменського кварталу поруч із караїмським неподалік майдану Ринок. Поруч із храмом був монастир, шпиталь і цвинтар, який тісно межував із територією фарного костелу Святого Якуба. Наприкінці XVIII ст. занепав разом із вірменською громадою Луцька. У 1845 згорів і близько 100 років простояв руїною. 1954 року пристосований під житло.
• Архітектурний комплекс Луцького братства, 1634 р. Існувало тут Луцьке хрестовоздвиженське братство. В 1702 р. в церковній крипті був похований поет Данило Братковський. Унаслідок невдалої реставрації 2008—2010 рр. було спотворено первинний вигляд та стиль храму (вул. Данила Галицького, 2).
• Покровська церква. Збудована в середині XVII ст. Церква реконструйована в 1873-76 рр. Тут перебувала ікона Волинської Богоматері — шедевр мистецтва XIII—XIV ст. (нині зберігається в Національному художньому музеї в Києві). Колись храм був кафедральною греко-католицькою церквою, тепер — кафедральний собор УПЦ Московського Патріархату (вул. Данила Галицького, 12).
• Домініканський монастир, заснований у 1390 р. королем Ягайлом, у XVIII ст. збудований новий. У 1847 р. ліквідований російським царським режимом. Тепер тут духовна семінарія УПЦ МП (вул. Драгоманова).
• Монастир тринітаріїв, 1729 р. Тепер тут військовий шпиталь (вул. Лесі Українки).
• Монастир шариток. Розміщувався у колишніх кафедральних спорудах костелу Святої Трійці. Шаритки діяли в Луцьку в XIX столітті. Нині приміщення займає курія Луцької римо-католицької єпархії та резиденція Луцького єпископа. Вул. Кафедральна, 17-19.
• Монастир бригідок, 1624 р. Зведений у стилі бароко на місці палацу Радзивіллів. У 1846 р. монастир був зачинений, а в 1890-х у його приміщенні облаштували в'язницю, а потім (1960) музичне училище. Зараз тут чоловічий православний монастир ПЦУ (вул. Кафедральна, 16).
• Церква Великомученика Юрія Переможця
• Свято-Феодосіївська церква

• Караїмська кенаса. Культовий храм луцьких караїмів. Наприкінці XVIII ст. храм уже існував. Згорів у 1972 році. Це була третя кенаса Луцька.
• Кафедральний костел Святої Трійці. Збудований у 1427 році. Наново збудований у 1540-х роках. Збереглися капітульні приміщення (вулиця Кафедральна, 17, 19) та дзвіниця 1720-х років побудови. Костел у 1781 році згорів і не був відновленим.
• Церква Івана Богослова. Це єдина домонгольська споруда Луцька. Храм часто горів і внаслідок нестабільної ситуації між православними та греко-католиками часто стояв без догляду. Врешті-решт, у 1775 році ослаблені мури церкви розібрали. Залишки храму зберігаються в підземеллях Верхнього замку.
• Костел Святого Якуба. Один із найдавніших фарних костелів Луцька, збудований неподалік майдану Ринок та вірменської церкви. Зараз не існує. Точної дати його побудови невідомо. Згадується починаючи із XVI століття. Після пожежі 1845 року занепав і згодом був розібраний. В останні 70 років своєї діяльності належав луцькому осідку ордену боніфратрів. Погост храму забудований житловими будинками зламу XIX–XX століть на теперішній вулиці Руській в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк».
• Костел Марії Магдалини та монастир боніфратрів. Перший комплекс луцького осідку боніфратрів. Не існує. Монастир боніфратрів був фундований в середині XVII століття на перетині вулиць Замкової та Троїцької в Луцьку. Наприкінці XVIII століття комплекс боніфратрів зазнав пожежі, костел і монастир згоріли, внаслідок чого осідок був переведений до фарного костелу Святого Якуба. Луцький конвент боніфратрів був скасований в середині XIX століття, приміщення згоріли, а руїни були продані на злам.

В'їзна вежа замку Любарта	Свято-Троїцький собор у середині	Собор святих Петра і Павла	Лютеранська кірха	Хрестовоздвиженська церква

Вулица Даниила Галицького	Велика синагога	Вулиця Кафедральна. Дзвіниця	Вулиця Данила Братковського	Національний університет ім. Л. Українки

Кликун біля залізничного вокзалу

Кликун біля Братського мосту

Одним із символів сучасного Луцька є кликун. В епоху Середньовіччя кликуни повідомляли населенню найрізноманітнішу інформацію, а також стояли на нічній варті в замку та били на сполох у разі пожежі або нападу ворогів.

З 2015 року в Луцьку розпочато проєкт мініскульптур «Луцький кликун». Авторка фігур — львівська скульпторка Ніка Музичка. Мініскульптури встановлені біля міськради, біля головного корпусу Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, біля замку Любарта, на Братському мосту, біля залізничного вокзалу, в зоопарку, на порогах кав'ярень.[69] В 2019 ще дві скульптури встановлено на центральному майдані біля сонячного годинника та на стіні Палацу культури[70], а в 2020 встановили мінісульптури в сквері біля Театрального майдану та у Старому місті на ліхтарі навпроти будинку Косачів.[71] Традиція продовжилася 2022, коли в центральному парку встановили ще дві скульптури[72].

Кожен кликун отримав своє унікальне ім'я, обране шляхом онлайн-голосування.[73]

• Вулиця Лесі Українки
• Вулиця Богдана Хмельницького
• Вулиця Данила Братковського
• Вулиця Данила Галицького
• Вулиця Кафедральна
• Вулиця Кривий Вал
• Вулиця Драгоманова
• Майдан Ринок
• Вулиця Галшки Гулевичівни
• Театральний майдан
• Вулиця Караїмська
• Вулиця Ковельська
• Вулиця Глушець
• Градний узвіз
• Вулиця Словацького
• Вулиця Шевченка
• Проспект Волі
• Вулиця Винниченка
• Вулиця Стрілецька
• Вулиця Шопена
• Проспект Василя Мойсея
• Вулиця Гнідавська
• Проспект Перемоги
• Вулиця Наливайка