Крива RIAA
Крива RIAA (від англ. Recording Industry Association of America — американська асоціація звукозаписних компаній) — стандартна амплітудно-частотна характеристика (АЧХ) сигналу довгограючих грамофонних записів і зворотна їй амплітудно-частотна характеристика електронних програвачів грамплатівок. Визначає загальноприйняті вимоги до корекції вхідного сигналу при запису та його зворотній корекції при відтворенні, що дозволяють в умовах існуючих обмежень на техніку запису та відтворення, а також амплітудно-частотні характеристик більшості сигналів забезпечити можливо якнайменші спотворення сигналу при його запису та відтворенні. Полягає у зменшенні амплітуди низькочастотних сигналів та збільшенні амплітуди високочастотних при запису та зворотній корекцій при відтворенні.
Характеризується постійними часу 3180, 318 і 75 мкс, що відповідає частотам перегину АЧХ 50.05, 500.5 і 2122.1 Гц. Складна форма кривої RIAA — компроміс, що склався з необхідності отримати найкращу якість відтворення з технічно недосконалих пристроїв механічної грамзапису.
Перші серійні пластинки, записані за цією схемою частотної корекції, були випущені компанією RCA Victor в серпні 1952 року. У червні 1953 схема RCA була схвалена Національною асоціацією телерадіомовників США (NARTB) як національний стандарт; вибір NARTB підтримали інші галузеві інститути, в тому числі Американська асоціація звукозаписних компаній (RIAA). До 1956 року новий стандарт, за яким закріпилася назва «кривої RIAA», витіснив конкуруючі формати і захопив ринки США і Західної Європи. У 1959 році крива RIAA була схвалена, а в 1964 році стандартизована Міжнародною електротехнічною комісією (МЕК). У 1972 році стандарт в редакції МЕК був прийнятий в СРСР. У 1976 році МЕК видозмінила стандартну криву відтворення RIAA в області низьких частот; нововведення зустріло запеклу критику і не було прийнято промисловістю. У XXI столітті переважна більшість виробників підсилювачів-коректорів дотримується стандарту кривої RIAA без змін, введених МЕК в 1976 році.