Крос Юманіте

Крос «Юманіте» (фр. Cross de L'Humanité) — змагання, організовані французькою газетою «Юманіте» спільно з Трудовою спортивною організацією (OST) і Федерацією робочого спорту і гімнастики (FSGT). Створено в 1933 році в формі масового змагання з бігу, відкритого для чоловіків і жінок. Змагання проводилися щорічно аж до 1968 року (крім періоду Другої світової війни). Крос проходив в кінці лютого або на початку березня, пізніше в квітні, в Венсенському лісі з фінішем на іподромі дю Трамбле, але іноді і в Ла-Курнев з фінішем на стадіоні Марвіль.

Крос Юманіте
Місто-організатор: Париж, Венсенський ліс→ іподром дю Трамбле, іноді Ла-Курнев→ стадіон Марвіль
Країна-організатор: Франція
Проводиться з: 1933—1968
Час проведення: лютий чи березень, потім квітень
Дистанції: крос
1300–2600 м (жінки)
7200–12 500 м (чоловіки)

Історія
Засновник кросу Юманіте Марсель Кашен в 1929 році

Як і Гран-прі «Юманіте», заснований Юманіте в 1927 році, крос Юманіте створив в 1933 році Марсель Кашен[1]. Це був результат народного ентузіазму щодо спортивних бігових заходів і залучення комуністичних рухів в спорт в соціальних цілях — спортивного виховання народних мас. Також це політика, пропагандистське підкреслення цінності популярних демократичних режимів з точки зору спорту[2],[3]. Змагання проходили в трьох основних категоріях: забіг асів для елітних бігунів, жіночі та юніорські змагання. Крім цього, були вікові категорії і масові забіги. У перший рік стартувало 500 учасників, в наступному вже 2000[4].

Через політичну прихильність організаторів крос Юманіте не користувався схваленням FFA. Поль Мерікамп, який був її президентом з 1944 по 1953 рік, заборонив французьким спортсменам[5] брати участь в кросі Юманіте під загрозою виключення з міжнародних змагань, як це було з чемпіонкою Франції 1953 року з кросу Монікою Карон-Рено за таку участь[2]. Французькі спортсмени могли брати участь тільки анонімно, і Ален Мімун тільки був присутній на трибуні. Основні іноземні спортсмени представляли СРСР, Польщу, Чехословаччину, НДР, Румунію і Угорщину.

На піку популярності забіг 1954 року звів на 10 000 м початківця Володимира Куца (СРСР) і досвідченого багаторазового медаліста Олімпійських ігор Еміля Затопека (ЧССР). 7000 учасників бігли перед 50 000 глядачів[2]. У забігу 1956 року Куц взяв реванш, перемігши поляка Єжи Хроміка, а Еміль Затопек третій в своєму останньому забігу у Франції[6],[7]

З 1957 року FFA визнала крос Юманіте, і рівень змагання виріс. Еміль Затопек брав участь на цей раз як почесний суддя і давав старт. Чоловік забіг 1957 року був також драматичним. Володимир Куц, який перебував не в кращій формі, виграв його з великими зусиллями.

З 1961 року газета «Ле фігаро» за підтримки FFA щорічно до 2000 року проводила в Булонскому лісі Крос Фігаро. Після перерви в 2000—2012 роках з 2013 його проводить Hugo Events в парку Сен-Клу.

Останній раз крос Юманіте пройшов в |1968 році. Його наступниками стали Паризький марафон (з 1976 року) і 20 км Парижа (з 1979 року). У 1990 році пройшов напівмарафон на призи газети «Юманіте». У 1992 році перший міжнародний крос Валь-де-Марн був також проведений на історичному місці кросу Юманіте в парку дю Трамбле в Валь-де-Марн[8].

Змагання
Рік Дата Місце Дистанції Країн Бігунів Глядачів
I 1933 26 лютого Вітрі 1500 (200 жінок)
II 1934 6 лютого Ла-Курнев 2000
III 1935 3 лютого Ла-Курнев 3000 (2897[9])
IV 1936 2 лютого Ла-Курнев 4000
V[10] 1937 14 лютого Ла-Курнев 4000
VI[11] 1938 20 лютого Ла-Курнев 4242
VII 1939 19 лютого Ла-Курнев 3000 (більш ніж 200 асів[12])
Не відбулися через Другу світову війну
VIII 1945 18 лютого Венсенський ліс 2537 чоловіків і 228 жінок
IX 1946 17 лютого Венсенський ліс 4300 25 000
X[13] 1947 23 лютого Венсенський ліс чоловіки: 11 600 метрів/двадцять перешкод
жінки: 2600 метрів з трьома перешкодами		 9 більш ніж 5 тисяч (аси: 107 чоловіків/46 жінок)
XI 1948 29 лютого Венсенський ліс 4515
XII 1949 13 березня Венсенський ліс 5000 10 000
XIII[14] 1950 19 березня Венсенський ліс 3 5500 10 000
XIV[15] 1951 18 березня Венсенський ліс більш ніж 5000
XV[16] 1952 16 березня Венсенський ліс 8 6231 (заявок) 30 000
XVI 1953
XVII 1954 19 березня Венсенський ліс 7000 (27 асів[17]) 50 000[2]
XVIII 1955 27 березня Венсенський ліс
XIX 1956 3 березня[уточнити] Венсенський ліс
XX[18] 1957 31 березня 12
XXI 1958 Венсенський ліс близько 5000
XXII[19] 1959 5 квітня Венсенський ліс 11 близько 25 000 50 000
XXIII[20] 1960 10 квітня Венсенський ліс 11
XXIV[21] 1961 Венсенський ліс
XXV[22] 1962 8 квітня Ла-Курнев
XXVI[23] 1963
XXVII[24] 1964
XXVIII[25] 1965 Ла-Курнев
XXIX[26] 1966 27 березня Ла-Курнев[уточнити]
XXX[27] 1967 2 квітня Ла-Курнев
XXXI[28] 1968 Ла-Курнев

Призери

Жінки


Див. також

Примітки
  1. Histoire de L'Humanité - Bref survol historique // Юманіте : газета. — 2009. — 12.
  2. Yohann Fortune. Emil Zatopek dans la Guerre Froide: de la soumission à la rébellion (1948-1968) // Sciences sociales et sport : ревю. — 2012. — Vol. 1, no 5. — P. 53–86.
  3. Michaël Attali. Le cross de L'Humanité: un événement médiatique, sportif et idéologique (1933-1957) // Sports et médias. Du XIXe siècle à nos jours : збірник. — Biarritz : éditions Atlantica, 2010. — P. 393-409.
  4. Une histoire du Cross de L'Humanité // Sport et Plein Air : ревю. — 2016. — 7.
  5. , зокрема, кращим бігунам того часу Алену Мімуну і Ульду Ламіну Абдаллі
  6. Le 9e Cross de L'Humanité
  7. Andrew Boyd Hutchinson. The Complete History of Cross-Country Running: From the Nineteenth Century to the Present Day. — Stanford : Simon & Schuster}, 2018. — ISBN 9781631440779. (англ.)
  8. Cross Royal // L'Humanité : газета. — 1992. — 2.
  9. Хинчук-Михайлова (35) та 1994, 2897.
  10. Zéraphin Znamensky, Zaitzeva, Moreau, Kerpédron, Cordonnier, Givetti et Deroubaix grands vainqueurs des 5e cross de "I'Humanité" // L'Humanité : газета. — 1937. — 2. — P. 8.
  11. S. Znamenski, Vassilieva, Carpentier, Mallet, Pannefieu, Levèque, Bassaler et Colette sont les vainqueurs des 6e Cross de « l'Humanité » // L'Humanité : газета. — 1938. — 2. — P. 6.
  12. Хинчук-Михайлова (39) та 1994, более 200.
  13. Deux grands succès de nos organisations sportives // L'Humanité : газета. — 1947. — 3. — P. 4.
  14. La Hongrie avec Penzes (1er) enlève nettement Ie XIIIe Cross de L'Humanité // L'Humanité : газета. — 1950. — 3. — P. 1, 5.
  15. Галина Хинчук-Михайлова. 1951 накануне Олимпиады // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1995. — № 12. — С. 18—19.
  16. Галина Хинчук-Михайлова. 1952 первая Олимпиада // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1996. — № 1. — С. 20—21.
  17. Ежи Хромик // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1956. — № 8. — С. 31.
  18. Б. Львов. К итогам зимнего сезона за рубежом На кроссовых дистанциях в Европе // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1957. — № 5. — С. 31–32.
  19. Е. Горшков. XXII кросс «Юманите» // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1959. — № 6 (49). — С. 25.
  20. Победа советских бегунов в Париже // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1960. — № 5. — С. 31.
  21. А. Григорьев. Призы "Юма" – у советских кроссменов // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1961. — № 5. — С. 26, 27.
  22. В. Казанцев, заслуженный мастер спорта, Н. Петухова, мастер спорта. А сегодня – Иванов // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1962. — № 5. — С. 25, 26.
  23. На дистанциях кроссов // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1963. — № 5. — С. 27.
  24. l'Humanité Organe central de parti communiste Français // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1964. — № 5. — С. 2 стр. обложки.
  25. Николай Пудов, тренер сборной команды СССР, Николай Голохматов, тренер сборной команды ДСО профсоюзов. Два кросса // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1965. — № 5. — С. 30.
  26. Николай Пудов. Старты кроссменов Технические результаты крупнейших международных соревнований по кроссу // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1966. — № 5. — С. 31.
  27. Результаты основных международных соревнований по кроссу 1967 г. // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1967. — № 6. — С. 31.
  28. Призы „Юма“ в Москве // Лёгкая атлетика : журнал. — М., 1968. — № 5. — С. 22, 31.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.