Крупелларій

Крупелла́рій або крупелля́рій (лат. crupellarius мн. crupellarii) — тип давньоримського гладіатора у важких обладунках імперських часів, початково галльського походження[1]. Вони є погано дослідженим типом гладіаторів, невеличку згадку про крупелларіїв можна знайти лише у Тацита.

Сучасна реконструкція крупелларія заснована на статуетці з Версіньї.
Зовнішні зображення
Статуетка з Версіньі і графічна реконструкція вигляду крупелларія на її основі
Статуетка з Версіньі
Альтернативна сучасна реконструкція крупеллярія

Етимологія

Термін крупелларій має кельтське походження[2], від галльського дієслова crup, що означає «підтягнути», «зміцнити» і також «зробить безсилим, таким що пересувається з трудом»[3].

Зовнішній вигляд

Зовнішній вигляд крупелларія можна уявити завдяки знайденій у Франції, у місті Версіньї, бронзової статуетці датованої I-м сторіччям н. е. (зараз знаходиться у музеї Жанни д'Абовіль[4]), яка схожа на опис крупелларіїв у Тацита. Згідно з німецьким дослідником Маркусом Юнкельманном вона дійсно зображує саме крупелларія[5]. З іншого боку, існує припущення, що статуетка зображує андабата — гладіатора, якій бився усліпу, у глухому шоломі, який не мав щілини для огляду; оформлення шолома допускає таке трактування[4]. Фігурка воїна одягнута у пластинчатий обладунок, схожий на легіонерський панцир лорика сегментата, пластинчаті наручні (маніка), набедреники та поножі. На голові він має шолом циліндричної форми, усіяний невеличкими отворами, схожий на середньовічний лицарський великий шолом[6]. У сучасних реконструкціях крупелларію також додаються щит і меч, не загадані у Тацита, або меч у одній руці і кинджал у другій (графічна реконструкція Пітера Денніса для книжки «Гладіус» (англ. The Gladius)[7]).

Історія

Перша і єдина згадка про крупелларіїв в античних джерелах знаходиться в «Анналах» римського історика Тацита. У третій книзі твору він описує, як у 21 році н. е., під час правління другого римського імператора, Тиберія, галльські племена треверів яких очолив Юлій Флор, і едуїв, очолюваних Юлієм Сакровіром, підняли проти римлян повстання галльських боржників. Серед інших повсталих едуев Тацит згадує важко захищених галльських гладіаторів, які мали назву крупелларіїв. Вирішальна сутичка едуїв з римським військом відбулася поблизу Авґустодуна (сучасний Отен у Франції); крупелларіїв Сакровір зробив основою свого бойового порядку — вони стали у центрі попереду, усі інші розташувались обабіч і позаду. Саме крупелларії чинили найбільшій спротив римлянам, вони були настільки невразливі для зброї, що легіонерам довелося застосувати сокири і мотики (кайла) щоб їх подолати:

43. ...Всього у нього зібралося сорок тисяч, з яких одна п'ята мала зброю римського зразка, а в решти були лише пращі, ножі і таке інше озброєння, яким користуються мисливці. До них було долучено призначених для ґладіаторських ігор рабів, за звичаєм племені закутих у щільні залізні лати; так звані крупелларії, вони були мало придатні для нападу, натомість невразливі для завдаваних ворогом ударів. …

46. …Розгром едуїв трохи затягнули латники, бо їхні обладунки не пробивалися ні списами, ні мечами; а втім, воїни, вхопивши сокири і кайла, так наче вони розвалювали мур, почали вдаряти ними по панцирах; інші за допомогою кілків та вил звалювали ці важкі брили на землю, і вони, мов мертві, нерухомо лежали на землі, без будь-яких спроб звестися.

— Аннали III, 43; 46[8]

Існує припущення, що Тацит мав на увазі тип гладіатора, що звався «галл», але цей гладіатор не мав дуже важкого обладунку, як і мірмілон, в якого згодом трансформувався «галл»[9].

Примітки
  1. Shadrake, Susanna. The World of the Gladiator. The History Press Ltd., Tempus Pub. Ltd., 2005. ISBN 075243442X, ISBN 978-0752434421
  2. Éric Teyssier, Brice Lopez. Gladiateurs, des sources à l'expérimentation. — 2005. — P. 147.
  3. Amédée Thierry. Histoire des Gaulois. — 1866. — P. 408.
  4. Носов, 2010, с. 84.
  5. Junkelmann M. Das Spiel mit dem Tod. — Mainz am Rhein, 2000. — S. 83.
  6. Manica, Caballo (Paul Brown) 2007, Romanarmy.net/manica.shtml
  7. M. C. Bishop. The Gladius. — Oxford, 2016. — P. 59.
  8. Таціт, 2013, с. 191, 194.
  9. Book III, 43, 46 in The Annals of Tacitus, Loeb, 1931 Note 8: «Since the Gauls despised body-armour, the phrase must refer only to the conventional equipment of the „Gallus“ (murmillo)»

Джерела
  • Junkelmann M. Das Spiel mit dem Tod. — Mainz am Rhein, 2000.
  • Носов, К. С. Гладиаторы. — М. : Эксмо, 2010. — 224 с. — ISBN 9785699413171.
  • Корнелій Таціт. Аннали : З часів відходу божественного Авґуста / Кислюк О. І. (переклад з латинської). — К. : Український письменник, 2013. — 700 с. — ISBN 9789665793878.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.