Кумейківська битва

Куме́йківська би́тва — бій між селянсько-козацьким і коронним військом під селом Кумейками. Нині село розташоване в Черкаській області.

Кумейківська битва
Повстання Павлюка
Дата: 6 (16 грудня), 1637
Місце: Кумейки, Черкаська область
Результат: Перемога урядових військ.
Сторони
 Річ Посполита Повстанці
Командувачі
 Микола Потоцький Павлюк Павло
Скидан Карпо
Військові сили
4 000[1] 21 000 козаків[1]
Втрати
150 забитих[1] 6000 забитих та поранених

Передумови

У травні 1637 року на Правобережній Україні вибухнуло антифеодальне повстання під проводом Павлюка, яке згодом охопило і значну частину Лівобережної України. Однак лише восени 1637 року уряд Речі Посполитої зміг зібрати проти повстанців військові сили, доручивши командування ними польному гетьманові Миколаю Потоцькому. Вирішальний бій відбувся під селом Кумейки.

Хід битви

На світанку 6 (16 грудня) повсталі на чолі з Павлом Павлюком та Карпом Скиданом, вишикувавши 6 лав, розгорнули наступ на позиції урядового війська. Але біля ворожого табору вони натрапили на непрохідне болото. Коли за наказом Павлюка повстанське військо відступило і опинилось на рівному місці, на нього зненацька напала польська кіннота. Повсталі встигли нашвидку оточити себе возами в 6 рядів, однак їм не вистачило часу збудувати укріплений табір. Тричі вони відбивали штурми польської кінноти, яку підтримували піхота й артилерія. За свідченням монаха-хроніста С.Окольського, старі польські вояки казали, що «ніколи не бували під таким довгим і сильним вогнем і не бачили такої кількості трупів в одному місці»[1]. Тільки за 4-м разом одному з польських загонів удалося вдертися у повстанський табір, підпалити вози з сіном і порохом. Увечері Павлюк і Скидан з невеликими силами відступили з табору на Чигирин, щоб зібрати підкріплення. Керівництво повстанським військом очолив Дмитро Гуня. Бій точився до пізньої ночі. На світанку Гуня вивів повстанців з оточення і відступив до Боровиці, де з'єднався з загоном Павлюка.

10 (20 грудня) 1637 року польсько-шляхетське військо підійшло до Боровиці. Не маючи надії зломити опір повстанців силою зброї, Миколай Потоцький-«ведмежа лаба» запропонував переговори, на яких одним з представників короля був православний шляхтич та урядник Адам Кисіль. Павлюк та кілька інших ватажків, які вели перемовини з представником короля А. Киселем, повірили запевненням останнього, що король помилує їх у випадку добровільної здачі. Зимовий сейм 1638 року зневажив обіцянку короля та А. Киселя — ватажки були страчені (голови відрубали, потім наштрикнули на кілки) у Варшаві.[2]

За іншою версією, під час перемовин Павлюка віроломно схопили і згодом стратили.

Примітки
  1. Черкас Б. Козацьке військо до середини XVII ст. - Київ: «Києво-Могилянська академія», 2006
  2. Новицький Іван. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 331. ISBN 5-319-01072-9 (рос.);

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.