Кураєв Андрій В'ячеславович

Андрій В'ячеславович Кураєв (рос. Андрей Вячеславович Кураев; нар.15 лютого 1963, Москва) — російський громадський і церковний діяч, письменник, місіонер. В минулому — протодиякон Російської православної церкви Московського патріархату, колишній професор Московської духовної семінарії. Колишній старший науковий співробітник кафедри філософії релігії та релігієзнавства філософського факультету МДУ (до 2014 р.). Колишній клірик храму Архангела Михайла в Тропарьові.

Андрій В'ячеславович Кураєв
Диякон Андрій Кураєв
Народився 15 лютого 1963(1963-02-15) (58 років)
Москва, СРСР
Громадянство  СРСР
 Росія
Діяльність блогер
Галузь Релігійна філософія, етика, Релігієзнавство і богослів'я
Alma mater Московський державний університет
Науковий ступінь кандидат філософських наук (1994) і Кандидат богослов'я (1995)
Вчене звання Prof.d
Науковий керівник Pavel Gurevichd, Alexander Dobrokhotovd, Kirill Nikonovd, Новиков Михайло Петрович, Vladimir Mironovd і Igor Yablokovd
Вчителі Pavel Gurevichd, Alexander Dobrokhotovd, Vladimir Mironovd і Kirill Nikonovd
Відомі учні Олексій Русланович Фокінd і Анна Олександрівна Даниловаd
Знання мов російська[1]
Заклад Московська духовна академія, Православний Свято-Тихонівський гуманітарний університетd, Московський державний університет імені М. В. Ломоносова і Російський православний університетd
Конфесія РПЦ МП
Батько Vyacheslav Kuraevd
Нагороди
Сайт kuraev.ru

Життєпис

Народився в Москві. У дитячому віці Андрій кілька років жив у Празі, де працювали його батьки. Сім'я Кураєва була невіруючою. Його батько, В'ячеслав Кураєв, був секретарем Петра Федосєєва, а мати працювала в секторі діалектичного матеріалізму Інституту філософії АН СРСР.

У старших класах школи Андрій Кураєв випускав газету «Атеїст» (рос. Атеист). У 1979 р. він вступив на філософський факультет МДУ, кафедра історії та теорії наукового атеїзму.

29 листопада 1982 р. хрестився в храмі Різдва Іоанна Предтечі на Пресні.

У 1984 р. закінчив філософський факультет на кафедрі історії й теорії наукового атеїзму філософського факультету МДУ імені Ломоносова, де його науковим керівником був К. Ніконов, а потім поступив (але не закінчив) до аспірантури сектора сучасної зарубіжної філософії Інституту філософії АН СРСР, де його науковим керівником була Т. Кузьміна.

У 1985 р. став секретарем в Московській духовній академії (МДА). Потім, здійснивши давнє бажання, вступив до Московської духовної семінарії. Але вчитися там довелося мало: до великої пожежі в 1986 р., після чого довелося працювати на будівництві. Потім ректор академії знову взяв Кураєва в свій штат.

У 1988 р. закінчив Московську духовну семінарію. Тоді ж виходять перші богословські публікації. Перша стаття опублікована в самвидавському журналі «Вибір» (який видавали Віктор Аксючиц і Гліб Анищенко) під псевдонімом Андрій Прігорин. У серпні 1988 р. виходить перша стаття під своїм ім'ям у виданні «Московські новини» (рос. Московские новости) і перша публікація в церковній пресі, а також в «Питання філософії» (рос. Вопросы философии).

У тому ж 1988 р. був запрошений на диспут в Коломенський педагогічний інститут, де професійні атеїсти були легко побиті «якимось семінаристом». За результатами диспуту Московський обком КПРС виніс спеціальну постанову «Про незадовільну постановці атеїстичного виховання в Коломенському педінституті» і пролобіював відправку Андрія на навчання в Румунську Православну Церкву.

У 1988—1990 роках навчався на факультеті православного богослов'я Бухарестського університету. 8 липня 1990 р. у день святих Петра і Февронії, в Патріаршому соборі Бухареста Патріархом Феоктистом був висвячений в сан диякона.

29 квітня 2020 Андрій Кураєв був заборонений в служінні патріархом Кирилом за образу пам'яті покійного настоятеля московського Єлоховського собору протоієрея Олександра з таким формулюванням: «Протодиякон Андрій Кураєв, понадштатний клірик храму Архістратига Михаїла — Патріаршого подвір'я в Тропареве м. Москви, в зв'язку з публічною образою пам'яті померлого від коронавирусной інфекції настоятеля Богоявленського кафедрального собору міста Москви протоієрея Олександра Агейкіна в день його кончини, незважаючи на глибоку скорботу його дружини, дітей і численних парафіян Богоявленського собору, що свідчить про глибокий духовно-моральний занепад о. Андрія Кураєва і втрату відчуття співстраждання і християнського ставлення до ближніх і характеризує це діяння не тільки як аморальне, а й як особливо цинічне, що викликало обурення архієреїв, кліриків і мирян Руської Православної Церкви, а також з огляду на попередні діяння, щодо яких надходили скарги на моє ім'я, забороняється в священнослужінні до прийняття рішення єпархіальним церковним судом м. Москви після розгляду згаданих діянь»[2].

29 грудня 2020 року «за клевету на Церковь» позбавлений сану рішенням Єпархіального церковного суду Москви, який вступить в силу в разі затвердження його Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом.

Погляди на Автокефалію ПЦУ

Диякон Андрій Кураєв негативно відреагував на інтерв'ю патріарха Філарета та його бачення автокефалії: «Я дуже сподіваюся, що ці посли з Константинополя захопили з собою комплект „ЕГЗ“рос. электрогубозакатывателя…З нього так і пре переконання в тому, що він безальтернативний, що тільки він і повинен стати новим українським патріархом. Я вважаю це вкрай малоймовірним, так само як і ті темпи, і ту схему, яку виклав Філарет»[3].

Незважаючи на персональну неприязнь щодо патріарха Філарета, Кураєв здебільшого «обережно схвально» ставиться до процесу автокефалії, зазначивши, що Патріарх Варфоломій I довів, що давнє православ'я не стало заложником власного бюрократизму та все ще може піти на ризик щоб примирити «далеких» із Христом, і у цьому «є щось євангельське».[4]. Він зазначив, що «злі дурні» у Синодальній богословській комісії можуть перетворити РПЦ на секту (через агресивну реакцію на рішення Константинополя та заклики до розриву зі Вселенським Патріархатом).[5]

Опозиція до «голубого лобі» в РПЦ

[6]

Громадянські переконання

Ставлення до анексії Криму Росією
Виправдання територіальних змін і військових дій (навіть найбільш «увічливі» дії армії є все ж військовими діями) мотивом «багато століть тому це було нашою святинею» загрожує зробити непередбачуваним політичний діалог у всьому світі. У дуже багатьох народів пам'ятні для них історичні місця знаходяться поза межами їхніх нинішніх державних кордонів... Історія - це не газопровід. Спроба провести історичну лінію від Херсонеса до Москви, ретельно обходячи Київ, надто вже фантастична.
Оригінальний текст (рос.)
Оправдание территориальных перемен и военных действий (даже самые «вежливые» действия армии есть все же военные действия) мотивом «много веков назад это было нашей святыней» грозит сделать непредсказуемым политический диалог во всем мире. У очень многих народов памятные для них исторические места находятся за пределами их нынешних государственных границ… История – это не газопровод. Попытка провести историческую линию от Херсонеса до Москвы, тщательно обходя Киев, слишком уж фантастична .

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Указ Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Кирилла от 29 апреля 2020 года / Патриарх / Патриархия.ru. Патриархия.ru (рос.). Процитовано 4 травня 2020.
  3. "Автокефалия Украины" угрожает РПЦ колоссальной потерей (рос.). Процитовано 17 вересня 2018.
  4. Но есть и плюсы: diak_kuraev (рос.)
  5. Как сделать секту из РПЦ: diak_kuraev (рос.)
  6. (рос.) Митрополит Анаксиос // Александр Солдатов, Новая газета — Общество / Выпуск № 78 от 24 июля 2015 Анастасий — центральный персонаж «голубого скандала», раскрученного протодиаконом Андреем Кураевым в конце 2013 — начале 2014 года

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.