Росія

Росі́йська Федера́ція (рос. Российская Федерация), або Росі́я (рос. Россия МФА: [rɐˈsʲːijə][4] — трансконтинентальна держава у Східній Європі та Північній Азії[5] з площею 17 098 246 км²[6]. Російська Федерація є найбільшою за територією країною у світі, що охоплює більше однієї восьмої площі суходолу Землі, розтягнувшись на одинадцять часових поясів і межуючи з 16 суверенними країнами[7][8]. Територія Росії простягається від Балтійського моря на заході до Тихого океану на сході, а також від Північного Льодовитого океану на півночі до Чорного моря та Кавказу на півдні. Із 144 386 830 жителів, які проживають у 85 федеральних суб'єктах, Російська Федерація— найнаселеніша країна Європи та дев'ята за чисельністю країна у світі[9][10].

Російська Федерація
Российская Федерация

Прапор Герб
Гімн: Гімн Російської Федерації
Розташування Російської Федерації
Столиця
(та найбільше місто)
Москва
55°45′ пн. ш. 37°37′ сх. д.
Офіційні мови Російська; 30 мов офіційні у низці регіонів
Форма правління Президентська-парламентська
федеративна республіка
 - ПрезидентПутін Володимир Володимирович
 - Голова УрядуМішустін Михайло Володимирович
Формування  
 - Велике князівство Московське1283 
 - Московська держава16 січня 1547 
 - Російська Імперія2 листопада 1721 
 - повалення монархії15 березня 1917 
 - РРФСР7 листопада 1917 
 - Російська держава23 вересня 1918 
 - СРСР30 грудня 1922 
 - Біловезька угода12 грудня 1991 
 - Російська Федерація25 грудня 1991 
Площа
 - Загалом 17 098 246 км² (1-ша)
 - Внутр. води 13 %
Населення
 - оцінка липень 2020  144 386 830 (без урахуванням окупованого Криму) (9-та)
 - перепис 2010  142 857 000[1]
 - Густота 8,4/км² (225-та)
ВВП (ПКС) 2021 р., оцінка
 - Повний $4,45 трлн.[2] (6-та)
 - На душу населення $30,430 (54-та)
ВВП (ном.) 2021 рік, оцінка
 - Повний $1,65 трлн.[2] (11-та)
 - На душу населення $11,270 (66-та)
ІЛР (2018) 0.824[3] (дуже високий) (49-та)
Валюта рубль (RUB)
Часовий пояс UTC+2UTC+12
Коди ISO 3166 RU / RUS / 643
Домен .ru, .su .рф
Телефонний код +7
1 За оціночними даними Міжнародного валютного фонду (2009).
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Росія

Столиця та найбільше місто Москва; інші великі міські райони включають Санкт-Петербург, Новосибірськ, Єкатеринбург, Нижній Новгород, Казань, Челябінськ та Самару.

У російській історіографії початки державності відносять до періоду держави Рюрика — середньовічної держави із центром у Новгороді. Під час періоду розпаду Русі, її північно-східні провінції підпали під владу Золотої Орди, а пізніше стали основою майбутньої Московської держави. Протягом століть ця держава була значно розширена шляхом завоювань і освоєння нових земель, що дозволило утворити Російську імперію, третю за величиною в історії, яка в різні часи простягалася від Польщі в Європі до Аляски в Північній Америці. Імперія зникла з мап в 1917 році внаслідок російської революції та подальшої громадянської війни. Після перемоги більшовиків на її території виникла радянська республіка РРФСР, що в 1922 році стала однією із засновниць першої соціалістичної держави СРСР.

Сучасна державність бере відлік з 25 грудня 1991 року, з розпаду СРСР. РФ — одна з восьми визнаних ядерних держав, має найбільший запас зброї масового ураження, паритет з яким має тільки США. Після розпаду Союзу РСР Російська Федерація вела або брала участь у низці воєн, здебільшого на території держав, що раніше входили до складу Радянського Союзу: в Азербайджані (Нагірний Карабах, постачання зброї, техніки і спорядження як азербайджанцям, так і вірменам), Молдові (Придністров'я, 1992), Грузії (Осетія, 1991-1992; громадянська війна, 1991-1993; Абхазія, 1992—1993; Абхазія і Осетія, 2008), Таджикистані (громадянська війна, 1992-1997), а також на своїй території (збройний конфлікт між осетинами та інгушами, 1992; Чечня, 1994—1996; Чечня і Дагестан, 1999—2009). У 2014 році Російська Федерація почала неоголошену війну проти України, анексувавши Крим і ведучи окупаційну війну на Донбасі, вбиваючи українських громадян і знищуючи інфраструктуру і таким чином окупувавши 7% території України. З 2015 року РФ бере участь у війні в Сирії.

Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН, членом G20, Ради Європи, Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, Шанхайської організації співпраці, Євразійського економічного співтовариства, Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Світової організації торгівлі (СОТ), і є провідним членом Співдружності Незалежних Держав.

Економіка РФ посідає 11 місце за величиною номінального ВВП, 5-те — за рівнем військового бюджету. За розвитком економіки належить до країн, що розвиваються. Обширні мінеральні й енергетичні ресурси зробили її одним із найбільших виробників нафти і природного газу в світі.

Згідно з Конституцією в складі РФ перебувають 85 суб'єктів, 46 з яких іменуються областями, 22 республіками, 9 краями, 3 — містами федерального значення, 4 автономними округами і 1 автономною областю.

Етимологія назви

Слово «Росія» походить від російської транскрипції грецького слова грец. Ῥωσία. У X столітті візантійський імператор Костянтин Багрянородний написав твір «Про управління імперією», де землі північніше Чорного моря, відомі давньогрецьким географам як Скіфія, назвав словом Ῥωσία. Форма з двома літерами «с» у грецьких текстах зустрічається лише з XIV століття, зокрема у «Історичних записках» візантійського гуманіста Никифора Григора. Наразі у грецькій мові словом Ρωσία позначається держава — Росія, словом Ρως Київська Русь.

Слід зазначити, що слово «Росія» у літописах Русі не зустрічається. Уперше це слово у східнослов'янських роботах зустрічається лише наприкінці XIV століття, в назві титулу митрополита Київського і «всія Росѣя» Кипріяна, а з двома літерами «с» це слово починає вживатись лише з XV століття.

Відповідно до частини 2 статті 1 Конституції Російської Федерації «найменування Російська Федерація і Росія рівнозначні». Скорочене найменування РФ не є нормативно встановленим, але широко використовується серед іншого в підзаконних нормативно-правових актах, судових рішеннях і офіційній документації.

Природні умови

Село у Сибіру

Розташування

Топографія Росії.

Росія розташована в східній частині Європи і північній частині Азії (суто євразійське розташування). Росія омивається водами 14 морів: на півночі це моря Північного Льодовитого океану Баренцове, Біле, Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське і Чукотське море; на заході це моря Атлантичного океану Балтійське (на північному заході), Чорне і Азовське море (на південному заході); на сході це моря Тихого океану Берингове, Охотське і Японське море. Також на південному заході Росія має вихід до внутрішньоконтинентального Каспійського моря. Російська Федерація має найдовшу у світі берегову лінію — 37 653 км.

Її сусідами є КНДР (39,4 км), Китай (4209,3 км), Монголія (3485 км), Казахстан (7598,6 км), Азербайджан (350 км), Грузія (879,9 км), Україна (2245,8 км), Білорусь (1239 км), Литва (288,4 км), Польща (236,3 км), Латвія (270,5 км), Естонія (466,8 км), Фінляндія (1325,8 км) та Норвегія (219,1 км). Цілковито морем вона межує зі США (49 км) та Японією (194,3 км). Російська Федерація має найдовший кордон у світі — 60 933 км (з них 38 808 км — морський кордон).

Стародавні платформи на карті світу

Крайні точки:

Геологія

У межах Росії розрізняють платформи та складчасті області. Європейська частина Росії розташована на Східно-Європейській платформі. В основі платформи залягають магматичні та метаморфічні породи докембрію. Територія між Уральськими горами і р. Єнісей зайнята молодою Західно-Сибірською платформою. Східніше від Єнісею знаходиться стародавня Сибірська платформа, що тягнеться до р. Лені і відповідна в основному Середньо-Сибірському плоскогір'ю. У крайових частинах платформ є поклади нафти, природного газу, вугілля. До складчастих областей Росії належать Балтійський щит, Урал, Алтай, Урало-Монгольський епіпалеозойський складчастий пояс, північно-західна частина Тихоокеанського складчастого поясу і невеликий відрізок зовнішньої зони Середземноморського складчастого пояса. Найвищі гори — Кавказ — приурочені до молодших складчастих областей. У складчастих областях знаходяться основні запаси металевих руд.

Рельєф

Більша частина європейської частини РФ розташована в межах Східноєвропейської рівнини. На півдні — північні схили Кавказу, на північному заході — гори Хібіни. На схід від Уралу Західно-Сибірська рівнина, обрамована на півдні горами південного Сибіру (Алтай, Саяни, гори Прибайкалля, Забайкалля та інші). Між Єнісеєм та Леною розташоване Середньосибірське плоскогір'я, між Леною та Тихим океаном — хребти та нагір'я Північно-Східної Азії.

Клімат

На території Росії у широтному напрямку із півночі на південь чергуються такі кліматичні пояси: полярний, субполярний, помірний, субтропічний. Клімат країни в меридіональному напрямку змінюється від морського (на крайньому північному заході) до різко континентального у Сибіру, з переходом знову до вологого мусонного на Далекому Сході. Багатьом районам Сибіру та Далекого Сходу притаманна багаторічна мерзлота.

Гідрологія

Озеро Байкал

Найбільші річки: Лена, Іртиш, Єнісей, Об, Волга, Амур. Найбільші озера: Байкал, Ладозьке, Онезьке. Внутрішнє Каспійське море, сточище замкнених басейнів Волги, Уралу та Тереку.

Ґрунти і рослинність

На території Росії у широтному напрямку із півночі на південь чергуються такі природні зони: арктична пустеля, тундра, лісотундра, лісова зона тайги, мішаних та широколистяних лісів, лісостепова, степова та зона напівпустель (поблизу Каспійського моря).

Тваринний світ

Історія

Офіційно російська державність починає історію з утворення на півночі нинішньої Росії князівств у 862, коли племена ільменські словени, кривичі, чудь, весь, меря і мурома підкорили варяги, які шукали інші шляхи у Константинополь (столицю Візантії). При цьому утворення Московської держави завершилось наприкінці XV — на початку XVI ст., а формування великоросійської народності — в XVI ст.[11]

У 988 р. Київська Русь прийняла православ'я від Візантії, розпочався синтез візантійської та слов'янської культур, які визначили російську культуру в наступному тисячолітті. Пізніше Русь розпалася на ряд дрібних держав, більшість із яких були захоплені під час монгольської навали і стали васалами Золотої Орди. Князівство Московське теж стало васалом Орди до 1480 року, початку розпаду Золотої Орди на ханства, але під час панування монголів поступово отримувало владу над навколишніми російськими князівствами після Тверського повстання під приводом збирання данини без навантажень монголів (організованого Іваном Калитою), таким чином поширивши свій вплив. У XVIII столітті країна була значно розширена завдяки завоюванням, анексіям, зокрема за участі українських козаків під час підкорення Сибіру, щоб, урешті-решт, перетворитися на Російську імперію, яка була в історії третьою за територією імперією, що простягалася від Польщі в Європі до Аляски в Північній Америці. Також проводили великі переселення корінних народів задля запобігання повстань і в подальшому від'єднань (у тому числі і виселення на Кубань українців).

Після революції 1917 року та створення СРСР Росія стала його найбільшою провідною складовою. Увійшли в історію як кати багатьох народів, адже за дорученнями Москви проводилися масові депортації корінних народів або винищення їх голодом. Деякі з найбільших технологічних досягнень 20-го століття, серед іншого перший політ людини в космос і запуск першого штучного супутника Землі, здійснені за радянських часів у СРСР, у світі пов'язуються з Росією. Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році РРФСР, найбільша із республік СРСР, визнана як держава-правонаступник СРСР і отримала офіційну назву «Російська Федерація».

Б. М. Єльцин, обраний на З'їзді народних депутатів СРСР у 1989 р. та президентом республіки в 1990-му, оголосив про економічний і політичний суверенітет республіки. У 1991 р. партійні організації виведені з підприємств. Після провалу антигорбачовського путчу в серпні 1991-го Єльцин став основною фігурою в СРСР, розпустив КПРС і КП РРСФР, СРСР перестав існувати. У грудні 1991 р. створена Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Російська Федерація

1990-ті роки

Обгорілий фасад Будинку Рад. Конституційна криза в Росії 1993 р.

Незалежність Російської Федерації визнана США й іншими західними країнами в січні 1992-го, Росія посіла місце колишнього СРСР у Раді безпеки Європи; нова конституція прийнята на референдумі 1993 р.

Політичне будівництво супроводжувалося радикальними економічними реформами по лінії «шокової терапії» у відповідності з рекомендаціями США та Міжнародного валютного фонду[12]. 1 січня 1992 р. скасовано державне регулювання цін. Результатом цього стала ліквідація дефіциту споживчих товарів, гіперінфляція і масове зубожіння населення. Економічні реформи 1990-х призвели до різкого спаду економіки країни — 50-відсоткове зниження вихідного ВВП і промислового у період 1990—1995 рр.[13]

Приватизації значною мірою змістила контроль над підприємствами від державних установ до людей зі зв'язками у середині уряду. Нові багатії перевели мільярди коштів і активів за межі країни, що спричинило величезний відтік капіталу[14], депресія економіки призвела до краху соціальних послуг. Народжуваність впала, в той час як смертність зросла, мільйони занурилися в убогість: з 1,5 % наприкінці радянської епохи рівень бідності до середини 1993 р. зріс до 39—49 %.[15] У 1990-ті росіяни побачили крайню корупцію та беззаконня, зростання злочинних угруповань і кількості насильницьких злочинів.[16] Росія взяла на себе відповідальність за врегулювання зовнішнього боргу СРСР, хоча її населення складало тільки половину населення СРСР на момент розпаду.

У 1993 р. З'їзд народних депутатів намагався обмежити владу Єльцина. Розпустивши 21 вересня 1993 р. Верховну Раду та придушивши правий переворот 4 жовтня 1993-го, президент зумів зосередити усі важелі державної влади у власних руках. У грудні відбулися вибори до новоствореної Державної Думи — нижньої палати парламенту за новою конституцією, що вступила в дію в грудні.

Російський вертоліт Мі-8, збитий чеченськими повстанцями неподалік Грозного в 1994 р.

Відносно внутрішній спокій 1980-х змінився буремними 1990-ми — збройними конфліктами на Північному Кавказі, місцевими етнічними сутичками та конфліктами. З того часу, як чеченці проголосили незалежність на початку 1990-х, переривчаста партизанська війна велася між повстанськими угрупованнями і російськими військовими. Здійснювалися терористичні напади на цивільних осіб: заручники у московському театрі й облога школи в Беслані стали причиною сотень смертей і привернули увагу всього світу. Є підозри, що ці акти були здійснені російськими спецслужбами для створення приводу для продовження війни а також дискредитації визвольного руху в Чечні.

Наприкінці 1994 р. Росія почала військову операцію в Чеченській республіці, в якій до влади прийшло угрупування, яке добивалося відділення від Росії. Бойові дії в Чечні і деяких населених пунктах сусідніх регіонів російського Північного Кавказу між військами Росії (ЗС і МВС) і збройними формуваннями невизнаної Чеченської Республікою Ічкерія з метою взяття під контроль території Чечні переросли в повноцінну війну, що тривала до серпня 1996 р., і була завершена підписанням Хасавюртівської угоди. Офіційно конфлікт визначався як «заходи з підтримання конституційного порядку», військові дії називалися «першою чеченською війною», рідше «російсько-чеченською» або «російсько-кавказькою війною»[17]. Конфлікт і попередні йому події характеризувалися великою кількістю жертв серед населення, військових і правоохоронних органів, відзначалися факти етнічних чисток нечеченського населення в Чечні. Попри певні військові успіхи ВС і МВС Росії, підсумками цього конфлікту і спроби відновлення конституційного порядку стали виведення російських підрозділів, масові руйнування і жертви, де-факто незалежність Чечні до Другої чеченської війни, хвиля терору, що прокотилася по Росії.

Роботи з розчищення завалів на місці вибуху житлового будинку на Каширському шосе. Москва.

В 1996 р. відбулися вибори Президента, на посаду якого переобрано Єльцина Б. М., він зміг перемогти представника від комуністичної партії Г. А. Зюганова. Через хворобу влада в країні до 1998 р. фактично належала олігархам на чолі з Б. А. Березовським.

В 1998 р. Росія пережила зміну трьох прем'єр-міністрів та дефолт, що негативно вплинув на економічний стан. У першій половині 1990-х велика кількість підприємств приватизована шляхом ваучерної приватизації та через заставні аукціони. Тим не менше, цього не було достатньо, щоб покрити величезний державний борг. 17 серпня 1998-го Уряд Росії оголосив про зупинку платежів по ряду зобов'язань, в тому числі ДКО і ОФЗ. Становище населення погіршилося, однак падіння курсу рубля підвищило конкурентоспроможність російських виробників. Роком пізніше в Росії почалося економічне зростання, яке тривало кілька років.

1999 р. пройшов під знаком пошуку наступника Єльцина: змінено трьох прем'єр-міністрів, вибір зупинено на В. В. Путіні, розпочата Друга чеченська війна під назвою «антитерористична операція», що підняла рейтинг кандидата. 31 грудня 1999-го Єльцин добровільно залишає посаду Президента Росії, виконувати обов'язки призначено прем'єр-міністра Путіна, якого обирають наступним президентом навесні 2000 р.

2000-ні роки

У 2000-ні рр. в Росії проведений ряд соціально-економічних реформ: податкова, земельна, пенсійна, банківська, монетизація пільг, реформи трудових відносин, електроенергетики і залізничного транспорту. У вересні 2005 р. в Росії запущені «Національні проєкти» для вирішення найважливіших соціальних завдань: охорона здоров'я, освіта, житлова політика і сільське господарство. У 2006 р. на ці програми виділено 161 млрд рублів, в 2007-му — 206 млрд. У 2000—2008 рр. у Росії спостерігається зростання російської економіки, інвестицій, доходів населення, чому сприяли проведені реформи, політична стабільність, підвищення цін на товари російського експорту (особливо мінерально сировинної бази).

Сприятлива кон'юнктура ринку початку 2000-х на ринку вуглеводнів (зокрема, зростання світових цін на нафту) сприяли швидкому розвитку російської економіки. Прихід до влади Путіна та його команди ознаменувався відходом від ліберального шляху розвитку: з'являються факти наступу на журналістику і свободу слова, роль парламенту у політичному житті зменшується, скасовуються прямі вибори голів суб'єктів федерації, тепер кандидатів пропонує Президент РФ, їх затверджує місцевий законодавчий орган. Паралельно у країні придушується автономія олігархів — незгодні полишають Росію (Гусинський, Березовський) або отримують тривалі строки ув'язнення (Ходорковський).

З 2000 р. в РФ проводився політичний курс зміцнення центральної (федеральної) й ослаблення регіональної влади (зміцнення вертикалі виконавчої влади), націоналізації деяких підприємств, що сприяло зміцненню політичного впливу федеральних властей. Однак до 2012 р. прийнято рішення в найближчі п'ять років провести масштабну приватизацію державної власності (або підприємств, в яких держава володіє контрольним пакетом акцій), включаючи РЖД, Роснефть, ВТБ, Сбербанк, Аэрофлот, РусГидро, можлива приватизація Газпрому.[18]

У 2004 р. Путіна В. В. переобрано президентом на другий термін. 2008 р. президентом обрали Медведєва Дмитра Анатолійовича. 8 серпня 2008-го Росія вступила в збройний конфлікт із Грузією.

2010-ті роки

Дмитро Медведєв і Володимир Путін на з'їзді «Єдиної Росії». 24 вересня 2011 р.

4 грудня 2011 р. відбулися Вибори до Державної думи VI скликання, за результатами яких правляча партія «Єдина Росія» зберегла парламентську більшість і втратила конституційну. Офіційні результати голосування викликали різні оцінки з боку російських і зарубіжних політиків, соціологів, журналістів і спостерігачів. Багато хто з них сходяться на думці, що в день голосування мали місце значні фальсифікації — вкидання бюлетенів, переписування протоколів тощо.[19][20]

На виборах президента Росії 4 березня 2012 р. Володимир Путін переміг у першому турі. За заявами кандидата в президенти Росії Геннадія Зюганова, лідерів партії «Яблуко», партії «Інша Росія», асоціації «Голос» та інших громадських організацій, на результат виборів вплинули масові порушення при їх проведенні і під час передвиборчої кампанії, тому вибори нелегітимні.[21][22][23][24]. 7 травня вступив на посаду президента Росії.

8 травня Державна дума дала згоду Президенту Росії Володимиру Путіну на призначення Дмитра Медведєва головою уряду (його кандидатуру підтримали «Єдина Росія», ЛДПР і 5 депутатів із фракції «Справедлива Росія», 54 справоросса і КПРФ проголосували проти).

У 2013 р. прийнятий і підписаний закон № 65-ФЗ про посилення відповідальності за правопорушення при масових заходах. Частина його положень скасована Конституційним судом у 2013 р. У липні 2012 р. підписані закон № 121-ФЗ про некомерційні організації — «іноземних агентів», закон № 139-ФЗ про регулювання інформації в Інтернеті. У грудні 2012-го прийнято закон «Про освіту в Російській Федерації». У травні 2013 р. підписано закон про заборону іноземних рахунків для міністрів, членів Ради Федерації і Держдуми, суддів, військовослужбовців і прокурорів. У липні 2012 р. Росія спільно з КНР заблокувала в Раді Безпеки ООН проєкт резолюції щодо Сирії, який погрожував санкціями. У серпні 2012-го завершився процес вступу Росії до СОТ, у грудні — у відповідь на американський «Закон Магнітського» прийнятий «Закон Діми Яковлєва» в результаті так званої Справи Діми Яковлєва. 18 березня 2014 року Росія всупереч Будапештського меморандуму, за яким РФ виступає гарантом територіальної цілісності України, здійснила анексію території Криму та Севастополя шляхом підписання Угоди про прийняття до складу РФ Криму і Севастополя.

29 травня 2014 р. Росія, Білорусь і Казахстан підписали договір про створення Євразійського економічного союзу (ЄАЕС) міжнародного інтеграційного економічного об'єднання (союзу), створеного на базі Митного союзу ЄврАзЕС. ЄАЕС почав функціонувати з 1 січня 2015 р.

24 Лютого 2022 року сумісно з Білоруссю розпочала Російське вторгнення в Україну

Політика

Державний устрій Російської Федерації — змішана президентсько-парламентська федеративна республіка. Державною мовою слугує російська, але кожна республіка може ввести у своїх межах власну національну мову як другу офіційну. На думку американського політолога Александра Мотиля путінський режим — різновид фашизму: «Це не просто авторитарний, це фашистський режим, з культом сильного лідера, і в цьому він дуже схожий на режим Муссоліні в Італії. По-перше, це надмірна централізація влади, при якій рішення приймає одна людина. Весь апарат держуправління стає заручником волі однієї людини. Таке ми бачили в Німеччині Гітлера, в Італії Муссоліні, зараз спостерігаємо в Росії Путіна[25]

Міжнародні відносини

Саміт G-20 у Брисбені, 15 листопада 2014

Російська Федерація оголосила себе і була визнаною правонаступницею СРСР у багатьох міжнародних організаціях. Головний архітектор та ідеолог СНД та низки інших політичних, економічних та військових організацій на теренах колишнього СРСР.

Для членства в Організації Об'єднаних націй, після зруйнування СРСР, Російська Федерація скористалася фактом першочергового членства СРСР в ООН від 24 жовтня 1945 року та підтримкою новостворених на колишній території СРСР держав. 24 грудня 1991 року тодішній Президент Російської Федерації Борис Єльцин звернувся з листом до Генерального секретаря ООН, у якому вказав, що Російська Федерація, за підтримки 11 країн — членів Співдружності Незалежних Держав, продовжить членство СРСР у Раді Безпеки та в усіх інших органах ООН[26].

На думку верховного головнокомандувача об'єднаними збройними силами НАТО в Європі, генерала Філіпа Брідлав Росія використовує механізм створення зони «замороженого конфлікту» для того, щоб не допустити ту чи іншу країну на сході Європи до зближення із Заходом. Він зокрема зазначив, що внаслідок окупації Криму Росією, альянс уже не сприймає її як партнера:[27]

Ми були на етапі, коли намагалися зробити з Росії партнера. Але нині очевидно, що Росія поводиться радше як противник, аніж як партнер.

Придністровський конфлікт

Російсько-грузинська війна 2008

Марш за мир і свободу в Москві, 15 березня 2014

Анексія Криму

Анексія Криму та Севастополя Росією — військова агресія Росії[28], спрямована на насильницьке протиправне відторгнення Кримської автономії та Севастополя від України та їх приєднання до Російської Федерації на правах суб'єкта Російської Федерації, що було здійснено протягом березня 2014 року. Насильницька анексія Криму не визнається українською державою[29], не визнається Генеральною асамблеєю ООН[30], ПАРЄ[31][32][33], ПА ОБСЄ[28], а також суперечить рішенню Венеційської комісії, натомість російською владою трактується як «повернення Криму до Росії».

Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнала Росію військовим агресором.[34][35][36]

Агресія проти України і міжнародний тероризм, 2014

30 червня 2014 року головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі Філіп Брідлав визнав, що Росія не лише фінансово і матеріально підтримує сепаратистів, але й використовує проти України вбивць-найманців у той час, коли регулярні російські збройні сили полегшують рух бойовиків, обладнання та фінансів через кордон України:

Російські іррегулярні сили дуже активні у східній Україні. Підтримувані Росією сили активні в східній Україні. І російське фінансування дуже активне на сході України [37]

Згідно з даними Служби безпеки України,

Планування, фінансування та реалізація Росією військової агресії на території Луганської та Донецької областей організовується, спрямовується, здійснюється силами, насамперед, Федеральної служби безпеки Російської Федерації, Головного розвідувального управління Збройних Сил Російської Федерації, найманців усіляких видів і сортів з усієї Росії, і в тому числі найманців і з України. При цьому використовуються ті джерела і канали фінансування, які застосовуються злочинними організаціями для закупівлі зброї, з якої розстрілюється мирне населення України [38]

Відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», міжнародний тероризм (англ. International terrorism) — здійснювані у світовому чи регіональному обширі терористичними організаціями, угрупуваннями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народно-господарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної (Ядерний тероризм), хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження[39].

Підтримувані Росією організації «ДНР» і «ЛНР», які серед іншого захоплювали у заручники членів міжнародної місії ОБСЄ[40], що користуються дипломатичним захистом[41], визнано в Україні терористичними[42].

В Україні щодня встановлюються або затримуються диверсанти російської розвідки. Так, 3 липня 2014 року Служба безпеки України затримала групу російських диверсантів, які готували теракт проти керівництва антитерористичної операції. Під час допиту затримані підтверджують, що всі вказівки і зброя надходять в Україну з конкретних військових частин Російської Федерації[43][44].

4 липня 2014 року контррозвідка Служби безпеки України встановила причетність кадрового співробітника Головного розвідувального управління Генерального Штабу Російської Федерації, громадянина РФ Травкіна Валерія Юрійовича, до постачання зброї з Росії для бандформувань та найманців у східних регіонах України. Травкін В. Ю. разом зі своїм поплічником із ГРУ ГШ ЗС РФ на прізвисько «Грек» організовував постачання з Ростовської області Росії важкого озброєння, використовуючи для цього так звані «коридори» на українсько-російському кордоні. Встановлено також, що він, маючи досвід бойових дій у Чечні, готував бойовиків для поповнення терористичних організацій у Луганській області[45].

Того ж 4 липня 2014 року контррозвідкою СБУ на території Харківщини затримано двох громадян України, які у складі розвідувально-диверсійної групи ГРУ Генштабу ЗС РФ під керівництвом І. Бєзлєра захоплювали адмінбудівлі органів держвлади та правоохоронних органів України, брали заручників та вели бойові дії проти українських військових. За свідченнями бойовиків, їхня група була сформована представниками ГРУ ГШ ЗС РФ та пройшла спеціальну бойову підготовку у таборі російської спецслужби на території АР Крим. У подальшому, групу було нелегально переправлено російською військовою розвідкою на територію України через Ростовську область РФ каналом, який контролювався прикордонниками ФСБ Російської Федерації[46].

5 липня 2014 року в Одесі було затримано російських диверсантів і припинено діяльність агентурної мережі. За інформацією СБУ, група осіб, в яку входили два росіянина і один білорус, прибули до Одеси наприкінці червня цього року, для виконання поставлених російською розвідкою завдань, і розгорнули широку роботу для дестабілізації ситуації в регіоні[47].

За інформацією Голови СБУ Валентина Наливайченка, вся зброя з окупованого Криму, включаючи танки Т-90, перевозиться на територію Росії, а з території Росії в Луганську область:

Аксьонов, який керує так званим кримським урядом, і керівник прикордонної служби РФ провезли їх майже тисячу кілометрів по Росії і переправили в Луганську область для розстрілу наших громадян.

Також серйозна складова за даними СБУ — «реальні російські військові і співробітники ГРУ і ФСБ. Наступна складова — завербовані найманці з РФ. Їх сотні і тисячі — учасників незаконних збройних банд, які є в Луганській і Донецькій областях. Вони стріляли і під час припинення вогню, продовжують і після. Саме вони стріляють у дітей, в табори переселенців»[48].

У Києві, в меморіальному комплексі Національного музею історії України у Другій світовій віні відкрита спеціальна виставка матеріалів, що свідчать про фінансування та військову підготовку Російською Федерацією терористів, яких державні структури РФ вербують на території Росії та України. Державні органи РФ також здійснюють контрабанду зброї та транспортування терористів на територію України. На виставці представлена зброя та військова техніка, що її Міністерство оборони РФ надає бандформуванням для ведення військових дій на території України. Надані також докази інформаційної агресії РФ проти України через мережу Інтернету[49][50].

Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як із території Російської Федерації, так і безпосередньо на території України[51][52][53][54][55][56][57][58].

Пропаганда війни в Росії

У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, як один із напрямків інформаційної війни агресором використовується пропаганда війни засобами масової інформації, а також представниками керівництва країни та наближеними до нього політичними діячами та науковцями[59][60].

Протести в Москві проти війни в Україні, 21 вересня 2014

Супротивників війни із Україною В. Путін називає не інакше як «зрадниками» та «п'ятою колоною»[61].

Вже з вересня 2008 року О. Дугін, — російський фашист[62][63], що його називають «мозком Путіна»,— вимагав вторгнення в Україну та інші країни, що раніше входили до СРСР[64][65]: «Радянська імперія буде відновлена різними засобами: силою, дипломатією, економічним тиском… Все буде залежати від місця та часу».

У квітні 2014 року за розпалювання міжнаціональної ворожнечі та пропаганду війни в Україні було заборонено ретрансляцію чотирьох російських телеканалів. Одночасно в Литві заборонили мовлення двох російських каналів[66].

13 квітня 2014 року Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен у заяві, опублікованій на сайті альянсу, звинуватив РФ у пропаганді війни і бажанні повалити владу в Україні[67]

У травні 2014 року у мережі з'явився рекламний ролик, створений восени 2013 року на замовлення Міноборони РФ, що агітує вступати до лав збройних сил РФ. Цей ролик викликав критику за пропаганду війни і його оригінал видалили з відеохостингу Vimeo (тепер він опублікований лише на Youtube)[68].

Режим Путіна для обґрунтування агресії проводить у пропаганді лінію між «нашими» та «фашистами» в Україні. Водночас керівництво Росії продовжує пропаганду насильства по відношенню до «не наших» як щось бажане та навіть обов'язкове[69].

Для пропаганди використовуються навіть передачі для дітей[70].

5 липня СБУ відкрила кримінальне провадження проти радника президента РФ Сергія Глазьєва за публічні заклики до розв'язування військового конфлікту із Україною[71].

Всі ці дії за законодавством Російської Федерації є злочинами «проти миру та безпеки людства»: Стаття 354 Кримінального кодексу. Публічні заклики до розв'язування агресивної війни[72].

Економіка

Номінальний ВВП на душу населення в регіонах Росії (2008)
   понад 50 000$
   30 000 — 50 000$
   20 000 — 30 000$
   9 750[73]-20 000$
   7 500 — 9 750$
   5 000 — 7 500$
   3 000 — 5 000$
   менше 3 000$

Номінальний ВВП Росії за 2010 рік склав 44,5 трлн російських рублів[74].

За обсягом ВВП за ПКС (на 2010 рік), економіка Росії 6-та економіка серед країн світу[75].

  • ВВП за ПКС — 3,565 трлн $ (2014 est.). 3,543 трлн $ (2013 est.), 6-те місце в світі
  • ВВП номінал 1,857 трлн $ (2014 est.)
  • Приріст ВВП 0,6 % (2014 est.), 1,3 % (2013 est.), 196-те місце
  • Приріст промвиробництва 0,6 %, 159-те місце
  • ВВП на душу населення — 12,926 $, 57-ме місце (2014 рік, за даними МВФ),
  • ВВП на душу населення (ПКС) — 24,800 $ (2014 est.), 24,700 $ (2013 est.), 68-ме місце
  • Безробіття 5,1 % (2014 est.), 5,5 % (2013 est.)
  • Населення нижче рівня бідності 11 % (2013 est.)
  • Інфляція споживчих цін 11,4 % (2014 est.), 6,8 % (2013 est.), 213-те місце
  • Експорт 520,3 млрд $, (2014 est.), 527,3 млрд $ (2013 est.)
  • Імпорт 323,9 млрд $ (2014 est.), 315 млрд $ (2013 est.)
  • ЗВР 385,5 млрд $ (31/12/2014), 509,6 млрд $ (31/12/2013), 7-ме місце
  • Зовнішній борг (загальний) — 683,6 млрд $ (31/12/2014), 728,9 млрд $ (31/12/2013) 35,8 % ВВП (World Factbook CIA)

За даними на 2007 рік, частка економіки Росії становить 3,2 % світової економіки[76]. У структурі переважає сектор послуг (торгівля, транспорт, ресторани, готелі, зв'язок, фінансова діяльність, операції з нерухомим майном, державне управління, безпека, освіта, охорона здоров'я, інші послуги) — понад 56,7 % структури доданої вартості в 2007 році (у ВВП — 48,6 %). Крім того, є ще обробна промисловість (харчова промисловість, текстильне і швейне виробництво, виробництво виробів зі шкіри, виробництво взуття, обробка деревини, виробництво з дерева, целюлозно-паперове виробництво, видавнича діяльність, поліграфічна діяльність, виробництво коксу і нафтопродуктів, хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів, виробництво інших неметалевих мінеральних продуктів, металургійне виробництво, виробництво машин та устаткування, виробництво електроустаткування, виробництво електронного та оптичного устаткування, виробництво транспортних засобів та устаткування, інші виробництва) — 19,1 % структури доданої вартості (16,4 % ВВП), на видобуток корисних копалин припадає лише 10,4 % структури доданої вартості (9,0 % ВВП). Будівництво становить всього 5,9 % структури доданої вартості (5,1 % ВВП); сільське, лісове господарство і рибальство складають у сумі 4,5 % структури доданої вартості (4,5 % ВВП Росії). Найменшу частку в структурі доданої вартості займає виробництво і розподіл електроенергії, газу та води — 3,1 % (2,7 % ВВП). На чисті податки на продукти припадає 14,2 % ВВП.

Економічний поділ

Росія ділиться на одинадцять великих економічних районів: Північно-Західний, Північний, Центральний, Волго-Вятський, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Північно-Кавказький, Уральський, Західно-Сибірський, Східно-Сибірський і Далекосхідний.

Видобуток нафти і газу ведеться в Західному і Східному Сибіру; гідроелектростанції, кольорова металургія і лісова промисловість — у Східному Сибіру. Далекий Схід виділяється видобутком золота, алмазів, риби і морепродуктів. У Північному районі до основних галузей належать видобуток вугілля, нафти, газу, апатитів, нікелю та інших металів, заготівля лісу і видобуток риби. Північно-Західний, Центральний, Волго-Вятський, Уральський і Поволзький райони виділяються розвиненим машинобудуванням, хімічною, легкою, харчовою промисловістю, енергетикою і сферою послуг. Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ мають розвинуте сільське господарство і харчову промисловість.

Валюта

Російській рубль — офіційна валюта Російської Федерації. Ділиться на 100 копійок. Код російського рубля згідно зі стандартом ISO 4217 — RUB (RUR до деномінації 1998 року), числовий код — 643.

Промисловість

Значну частину дохідної статті бюджету Росії становлять надходження від продажу нафти

Основні галузі промисловості: гірнича, нафтова, нафтопереробна, газова, металургійна (чорна та кольорова металургія), літако- та суднобудування, космічна, машинобудівна, енергетичне обладнання, харчова та текстильна. У промисловості провідна роль належить важкій індустрії. Існує три бази чорної металургії (Уральська, Центральна, Сибірська), різноманітні галузі кольорової металургії.

У РФ добувають усі види мінерального палива, а також більшість видів мінеральної сировини. Росія має найбільші у світі розвідані запаси природного газу й другі за величиною запаси нафти. Великі родовища вугілля є в Республіці Комі, у Східному Сибіру й на Далекому Сході. Росія також багата на залізну руду, боксити, нікель, олово, золото, алмази, платину, свинець і цинк. Багато цих ресурсів знаходиться у Сибіру, де великі відстані, низька заселеність, суворий клімат і багаторічна мерзлота створюють значні труднощі для економічно ефективного видобутку й транспортування сировини на місця переробки та споживання.

Серед усіх галузей промисловості Росії найбільш сильними, по відношенню до 1991 року, виглядають: виробництво електричного, електронного та оптичного устаткування, хімічне виробництво, обробні виробництва, видобуток паливно-енергетичних корисних копалин; целюлозно-паперове виробництво (лісові ресурси Росії — найбільші у світі); видавнича та поліграфічна діяльність; металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, виробництво і розподіл електроенергії, газу та води (за даними до 2006 року).[77]

Транспорт

Розвинені всі види транспорту, але величезні простори Сибіру мають лише кілька залізничних ліній та майже не мають доріг із твердим покриттям.
Натомість діють системи магістральних нафто- і газопроводів.
Морський транспорт забезпечує значну частину перевезень. Найважливіші порти: Санкт-Петербург, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Новоросійськ, Владивосток, Находка та інші.
Залізниці, що, переважно, розташовані у європейській частині країни, перевозять три чверті всіх вантажів. Річковий і автомобільний транспорт перевозять до 15 % вантажів.
У багатьох районах Півночі й Далекого Сходу єдиним видом транспорту є авіація.
Економічна криза кінця 1990-х років фактично ізолювала більшість північних регіонів країни від її центру, оскільки, через погано розвинену інфраструктуру, держава була не спроможна оплачувати транспортування вантажів.

Зовнішня торгівля

Структура експорту Російської Федерації у 2007 році[78]

Експорт становить $301,7 млрд американських доларів (дані станом на 2009 рік). Головні партнери за експортом (дані станом на 2009 рік):

  1.  Нідерланди — 12,0 %;
  2.  Італія — 8,3 %;
  3.  Німеччина — 6,2 %;
  4.  Білорусь — 5,5 %;
  5.  КНР — 5,5 %;
  6.  Туреччина — 5,4 %;
  7.  Україна — 4,6 %;
  8.  Польща — 4,1 %.

Імпорт становить $167,4 млрд американських доларів (дані станом на 2009 рік). Головні партнери за імпортом (дані станом на 2009 рік):

  1.  КНР — 13,6 %;
  2.  Німеччина — 12,7 %;
  3.  США — 5,5 %;
  4.  Україна — 5,4 %;
  5.  Франція — 5,0 %;
  6.  Італія — 4,7 %;
  7. Японія — 4,3 %;
  8.  Білорусь — 4,0 %.

Після нападу на Україну в 2014 році і введення санкцій зовнішня торгівля значно скоротилася, в першу чергу із Україною.

Обсяг міжнародної торгівлі в 2016 році склав 424,4 млрд дол. США при позитивному сальдо в розмірі 94,2 млрд дол. Обсяг експорту — 259,3 млрд долл., імпорту — 165,1 млрд долл. (відповідно 19-те і 24-те місце в світі)[79].

Основними статтями експорту є нафта і нафтопродукти, природний газ, метали, деревина і продукти з дерева, хімікати і широкий спектр цивільної і військової промислової продукції. Імпортуються, головним чином, техніка, транспортні засоби, фармацевтична продукція, пластмаси, металеві напівфабрикати, м'ясо, фрукти і горіхи, оптичні та медичні інструменти, залізо, сталь[79].

Основними споживачами російського експорту є, станом на 2015 рік, Нідерланди (11,9 % від загального обсягу), Китай (8,3 %), Німеччина (7,4 %), Італія (6,5 %), Туреччина (5,6 %). Більша частина імпорту надходить із Китаю (19,2 %), Німеччини (11,2 %), США (6,4 %), Білорусії (4,8 %) та Італії (4,6 %)[79].

Див. також: Зовнішня торгівля Російської Федерації за регіоном.

Доходи населення

У квітні 2010 року середній грошовий дохід на душу населення в Росії склав 18 721 російських рублів[80]. У червні 2010 року середньомісячна нарахована заробітна плата становила 21 597 рублів[81]. За даними на IV квартал 2009 року величина прожиткового мінімуму — 5144 рублів на місяць[80]. Частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму становить 13,1 % (станом на 2009 рік)[80].

Доходи населення Росії загалом не визначають рівень життя переважної більшості росіян через значну нерівність розподілу доходів. Так, станом на середину 2010-х років 1 % найбагатших громадян Росії володів 43 % всього майна домогосподарств, що є одним із найбільших показників серед промислово-розвинутих країн у світі[82], і ця нерівність швидко зростає.

Адміністративний устрій

Відповідно до статті 65 Конституції Російської Федерації до складу Російської Федерації входять 83 рівноправні суб'єкти, у тому числі: 21 республіка (Адигея, Алтай, Башкортостан, Бурятія, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Калмикія, Карачаєво-Черкесія, Карелія, Комі, Марій Ел, Мордовія, Північна Осетія, Татарстан, Тува, Удмуртія, Хакасія, Чечня, Чувашія, Якутія), 9 країв, 46 областей, Єврейська автономна область, два міста федерального значення Москва і Санкт-Петербург та 4 автономні округи (Ненецький, Ханти-Мансійський, Чукотський, Ямало-Ненецький).

Населення

Чисельність населення за даними Всеросійського перепису населення 2010 року становила 142 856 536 осіб, що на 2,3 млн (1,6 %) менше ніж за переписом 2002 р. Станом на липень 2020 року населення Росії становить 144 386 830 осіб. Розселення нерівномірне: 3/4 населення проживає в європейській частині країни, з найбільш сприятливими природними умовами.

Рік Чисельність населення Росії в сучасних кордонах
1897 67 473 000
1914 89 900 000
1917 91 000 000
1926 100 891 244
1939 108 377 000
1959 117 534 315
1970 130 079 210
1979 137 550 949
1989 147 400 537
1995 148 459 937
2002 145 166 731
2006 142 753 551
2010 142 856 536
2013 143 347 059
2020 144 386 830

Розселення

Більшість населення Росії зосереджена у головній смузі розселення — трикутнику, вершинами якого є Санкт-Петербург на півночі, Сочі на півдні і Іркутськ на сході. На північ від цього трикутника сприятливих кліматичних умов розташовується зона тайги і багаторічної мерзлоти; на південний схід від неї простягаються напівпустелі і пустелі.

У Сибіру, площа якої становить майже 3/4 території Росії, проживає менше чверті населення. Західна і центральна частини Європейської частини Росії найбільш щільно заселені і урбанізовані. У цих районах розташовані найбільші міста Росії і традиційні центри культури та промисловості. На Уралі населення сконцентроване головним чином між містами Нижній Тагіл і Магнітогорськ. У Сибіру населення зосереджене вздовж траси Транссибірської залізниці, на якій розташовані і її найбільші міста Новосибірськ, Омськ, Красноярськ і Іркутськ і на території Кузнецького вугільного басейну.

Серед суб'єктів Федерації найвища густота населення спостерігається у Москві (4770 осіб/км²), Петербурзі (3594), Московській області (158,8), Інгушетії (121,9), Північній Осетії (88,4) та Чечні (84,7). Відносно густонаселеними (60—70 осіб/км²) є окремі регіони півдня та Поволжя (Краснодарський край, Кабардино-Балкарія, Чувашія, Калінінградська область). Найменшою щільністю населення характеризують регіони Сибірського (3,75 ос./км²) та Далекосхідного (1,01 ос./км²) федеральних округів: у шести суб'єктах (Камчатський край, Магаданська область, Республіка Саха (Якутія), Чукотський АО, Ненецький АО, Ямало-Ненецький АО) вона є меншою за 1 ос./км².

Міста

У Росії 12 міст із чисельністю населення понад 1 млн мешканців.

Національний склад

Питома вага росіян у населенні регіонів за переписом 2010 р.
Розселення росіян у районах та містах РРФСР за переписом 1989 р.

Росія — багатонаціональна країна. Згідно з даними перепису населення 2002 року, в Росії проживають представники понад 160 національностей (етнічних груп).[83] Важливість цього факту відображена в преамбулі до Конституції РФ. Близько 80 % населення Росії становлять росіяни. Росіяни розселені по території країни нерівномірно: у деяких регіонах, як-от Інгушетія, становлять менше 5 % населення.

Національний склад населення Росії[84][85]
Етнос Кількість (2002 р.) % (2002 р.) Кількість (2010 р.) % (2010 р.)
1 Росіяни 115 889 107 79,83 111 016 896 77,71
2 Татари 5 554 601 3,83 5 310 649 3,72
3 Українці 2 942 961 2,03 1 927 988 1,35
4 Башкири 1 673 389 1,15 1 584 554 1,11
5 Чуваші 1 637 094 1,13 1 435 872 1,01
6 Чеченці 1 360 253 0,94 1 431 360 1,00
7 Вірмени 1 130 491 0,78 1 182 388 0,83
8 Аварці 814 473 0,56 912 090 0,64
9 Мордва 843 350 0,58 744 237 0,52
10 Казахи 653 962 0,45 647 732 0,45
Інші 14 304 144 9,85 16 662 770 11,66

Українці в Росії

Розселення українців у Росії за переписом 1989 р.
Кількість і частка українців у населенні регіонів РРФСР (перепис 1926 рік)

За офіційними статистичними джерелами у 1719 році, чисельність українців у Росії становила 262,9 тис. ос., у 1795 році вона зросла до 810,9 тис. ос. Згідно з переписом кількість українців у Росії у 1897 році досягла 3,6211 млн, а у 1926 році — 7,873 млн. У повоєнні роки українці чисельно становили всього 3,359 млн, у 1989 році — 4,4 млн. Найбільше українців проживає у Москві, Санкт-Петербурзі, в районах Курська, Воронежа, Саратова, Самари, Астрахані, Владивостока, Кубані (Краснодарський край), Дону, від Оренбурга до Тихого океану, в Закаспійській області, в Приморському краю над річкою Уссурі, в Амурській області («Зелений Клин»).

Ряд авторів та організацій вважають офіційні оцінки чисельності українців у Росії заниженими. Альтернативні дані[86] дають приблизно 5 млн українців. Триває швидка асиміляція українців. Найстародавніші компактні поселення українців — у Воронезькій, Курській і Білгородській областях. Після «розкуркулювання» в 1930-х роках їхня кількість із 800 тис. — 1 млн населення тут сильно змінилась і сьогодні становить 200 тис. українців. На Північному Кавказі проживає 460 тис. українців. Найкомпактніше в цьому регіоні українці проживають у Краснодарському краї та Ростовській області. У нафтових і газових районах Півночі та Західному Сибіру проживають: Тюменська область — 260 тис.; Ханти-Мансійський автономний округ — 150 тис.; Республіка Комі — 100 тис. осіб. Всього в Сибіру та на Далекому Сході проживає 1,5 млн українців. В областях і республіках Урало-Поволжського регіону (Челябінська, Оренбурзька, Саратовська області) — 800 тис. українців. В Москві та Московській області проживають до 500 тис. українців. У Санкт-Петербурзі та Ленінградській області до 250 тис. українців. З 1991 року триває процес трудової еміграції українців до Росії. Офіційно за період 1991—2002 роки це 1,244 млн осіб. За оцінкам від 7 до 10 млн мешканців Росії є українцями за походженням.

Практично в усіх регіонах створені українські культурно-національні організації. Всі ці регіональні організації входять у «Об'єднання українців Росії» (ОУР). Проте з 2006 року почалося переслідування українських організацій та культурних закладів російською владою. Так 17 квітня 2008 року — зупинено діяльності Українського освітнього центру при середній школі № 124, під приводом відсутності дозвільних документів на саме існування Українського освітнього центру. Крім того, ще з 2006 року під тиском Бібліотека української літератури в Москві, а також інше об'єднання українців Росії Федеральна національно-культурна автономія українців Росії (ліквідовано 24 листопада 2010 року). 10 грудня 2010 року уряд Росії подає позов до Верховного суду РФ, щодо ліквідації ОУР. Поточна схема ліквідації ОУР повторює схему ліквідації ФНКА УР[87][88].

Мови

Діалекти російської мови

Державною мовою Російської Федерації на всій її території (згідно зі статтею 68 Конституції РФ) є російська мова. Республіки в складі РФ мають право надавати своїм мовам статус державних. Конституція РФ не згадує про права автономних округів та областей запроваджувати власні державні мови, але на практиці вони оголошують свої мови державними за допомогою власних статутів.

Народи Росії говорять більш ніж 100 мовами і діалектами, що належать до індоєвропейської, алтайської й уральської мовних сімей, кавказької і палеоазійскої мовних груп. Серед найпоширеніших розмовних мов виділяються російська, українська, білоруська, вірменська, осетинська і німецька (індоєвропейська мовна сім'я), татарська, чуваська і башкирська (алтайська мовна сім'я), удмуртська, марійська й ерзянська (уральська мовна сім'я), чеченська, аварська і даргинська (нахсько-дагестанські мови), кабардино-черкеська (абхазо-адигська мовна сім'я).

Поширеність російської мови у світі

Найпоширенішою мовою в Росії є російська, рідна для 120 млн громадян (85,7 % населення Росії), число носіїв ще семи мов за переписом 2001 р. перевищує один мільйон осіб.

Найпоширеніші рідні мови населення Росії за переписом 2010 р.[89]

російська85,73 %
татарська3,23 %
чеченська1,03 %
башкирська0,83 %
чуваська0,74 %
аварська0,61 %
вірменська0,60 %
даргінська0,42 %
кабардино-черкеська0,41 %
азербайджанська0,37 %
кумицька0,36 %
українська0,36 %
осетинська0,36 %

У 2009 р. ЮНЕСКО визнала 136 мов на території Росії такими, що перебувають під загрозою зникнення.[90]

Згідно з законом, всі державні мови суб'єктів федерації повинні мати писемність кирилицею.[91]

Релігія

Переважна більшість населення православні християни; значну частину неслов'янських жителів становлять мусульмани-суніти. Основні релігії: православ'я (Російська Православна Церква), іслам, католицизм, протестантизм, юдаїзм, буддизм тощо.

Соціальна безпека

Кількість засуджених у Росії наближається до 900 тис., рівень рецидивної злочинності перевищив 46 %, офіційно зареєстровано 731 тис. безпритульних дітей, армія яких щороку збільшується на 130 тис. Ці цифри, особливо стосовно безпритульних, дуже занижено. За даними ж Інституту соціально-економічних досліджень РАН, до початку 2011 року у Росії вже налічувалося: 4 млн. бомжів, 3 млн. жебраків, близько 5 млн безпритульних дітей.

За даними Держкомстату РФ:

  • майже кожна п'ята російська дитина — вихованець дитбудинку чи безпритульний (як правило, при живих батьках);
  • після виходу з дитбудинку 30 % випускників стають бомжами, 20 — злочинцями і майже 10 % — самогубцями[92].

Збройні сили

РТ2-УТКХ Тополь-М

Збройні сили Російської Федерації — державна військова організація, яка становить основу оборони Російської Федерації. Відповідно до Федерального Закону № 61-ФЗ від 31 травня 1996 року «Про оборону», Збройні сили призначені для відбиття агресії, спрямованої проти Російської Федерації, для збройного захисту цілісності та недоторканності території Російської Федерації, а також для виконання завдань відповідно до федеральних конституційних законів, федеральних законів і міжнародних договорів Російської Федерації.

На 2013 рок Збройні сили РФ складаються з 1 млн осіб (5-те місце у світі)[93]. З бюджету на потреби армії того року було виділено 71,2 млрд американських доларів.

Російські Збройні сили поділяються на три види:

  • Сухопутні війська;
  • Військово-повітряні сили;
  • Військово-морський флот

і три самостійних роди військ:

Крім того, в них входять

Верховним Головнокомандувачем Збройних сил є Президент Російської Федерації. Безпосереднє управління Збройними силами здійснює Міністр оборони через Міністерство оборони Російської Федерації і Генеральний штаб Збройних сил Російської Федерації.

Комплектування Збройних сил здійснюється змішаним способом: шляхом призову громадян на військову службу за екстериторіальним принципом і шляхом добровільного вступу громадян Російської Федерації та іноземних громадян на військову службу. Призов громадян на військову службу здійснюється на підставі Федерального Закону № 53-ФЗ від 28 березня 1998 року «Про військовий обов'язок і військову службу». Призову підлягають громадяни чоловічої статі у віці від 18 до 27 років. Термін служби з 1 січня 2008 року — 12 місяців. На військову службу за контрактом приймаються громадяни Російської Федерації у віці від 18 до 40 років і іноземні громадяни у віці від 18 до 30 років. Термін контракту — три, п'ять або десять років.

У 2004—2007 роках реалізовувалася Федеральна цільова програма «Перехід до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом у ряді з'єднань і військових частин у 2004—2007 роках», метою якої було збільшення чисельності військовослужбовців за контрактом на посадах сержантів і солдатів із 22 100 осіб до 147 578 осіб.

Наразі реалізується реформа Збройних сил Росії.

Культура

Кухня

Кулінарна мапа Росії (пол.)

Наука

Наука як соціальний інститут виникла в Росії за Петра I, коли в Сибір і Америку було надіслано декілька експедицій, в тому числі Вітуса Беринга та Василя Татіщева — першого російського історіографа. У 1725 році відкрилася Петербурзька академія наук (тепер Російська академія наук) — головний організаційний центр фундаментальної науки в Росії. При ній було відкрито університет, на основі якого пізніше був заснований Петербурзький університет. Великий внесок у розвиток російської науки зробив академік Михайло Ломоносов, авторству якого належить закон збереження маси. В 1755 році ним був заснований Московський університет. Д. І. Менделєєв відкрив у 1869 році один з основоположних законів природи періодичний закон хімічних елементів. У 1904 році І. П. Павлов був удостоєний Нобелівської премії за роботи в області фізіології травлення, у 1908 році — російський і український вчений І. І. Мечников за дослідження механізмів імунітету.

У радянський період російська наука найбільших успіхів досягла в галузі природних наук, де ідеологічний контроль з боку правлячої комуністичної партії був дещо меншим у порівнянні з повністю заідеологізованими гуманітарними науками. За роботи, виконані в цей час, нобелівські премії отримали фізики: Тамм І. Е., Франк І. М., Черенков П. О., Ландау Л. Д., Басов М. Г., Прохоров О. М., Капіца П. Л., Алфьоров Ж. І., Абрикосов О. О. та Гінзбург В. Л., а також хімік Семенов М. М. і математик Канторович Л. В., що отримав в 1975 році премію з економіки. Завдяки діяльності І. В. Курчатова, С. П. Корольова та інших вчених, в СРСР було створено ядерну зброю та космонавтику. Натомість розвиток біології штучно гальмувався внаслідок кампанії проти генетики, розпочатої в середині 1930-х років Т. Д. Лисенком, істотно постраждали й інші наукові дисципліни (докладніше в статті Ідеологічний контроль у радянській науці).

За радянських часів кількість наукових установ значно зросла, крім академічного та вузівського в науці виникли також галузевий і заводський сектори. Останні в ході пострадянських реформ із державного сектора були, як правило, переведені на самофінансування.

Наприкінці XX століття російська наука пережила важку кризу. Точкою відліку процесів перетворення наукових установ і наростання кризи науки вважають 1987 рік, коли було прийнято постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про переведення наукових організацій на повний господарський розрахунок і самофінансування» — прикладні дослідження і розробки визнавалися товаром, був здійснений перехід до оплати науково-технічної продукції за договірними цінами. Однак не відбувалося оновлення досліджень, устаткування і кадрового потенціалу. Навпаки, поглиблювався процес «консервації відсталості» технологічної основи галузей народного господарства. Через різке скорочення фінансування науки країну покинули десятки тисяч учених, які тепер працюють за кордоном (докладніше в статті Витік мізків).

Зараз у Росії працює декілька сотень тисяч наукових працівників, більша частина — кандидати та доктори наук[94].

У Росії налічується близько чотирьох тисяч організацій, що займаються дослідженнями і розробками. Близько 70 % цих організацій належать державі[95].

У період 1995—2005 років російські вчені опублікували 286 тис. наукових статей, які у світі були процитовані 971,5 тис. разів (з аналізу публікацій в 11 тис. наукових журналів у світі). За підсумками 2005 року Росія займала 8-ме місце у світі за кількістю надрукованих наукових робіт і 18-те місце — за частотою їхнього цитування[96]. У Росії працюють тисячі вчених із великим об'ємом міжнародного цитування (десятки і сотні посилань на їхні роботи). Серед них переважають фізики, біологи та хіміки, однак повністю відсутні економісти й представники суспільних наук[97]. Це пов'язано зі спадщиною радянської системи та явним переважанням у суспільних науках політичних мотивацій над науковими. Наприклад, радянська, а слідом за нею і російська педагогіка досі продовжує спиратися на підходи Т. Д. Лисенка та Л. С. Виготського з фактичним запереченням суттєвої різноманітності природних здібностей учнів і необхідності врахування цього факту в житті школи[98].

З 2000 по 2007 рік кількість патентних заявок на винаходи в Росії збільшилася на 47 % (з 26,7 тис. до 39,4 тис.) — другий за величиною приріст серед країн «Великої вісімки»[99].

Спорт

Починаючи з середини XX століття колишній Радянський Союз закріпив за собою звання спортивної держави. З одного боку, спортивними успіхами прикривалися значні втрати в суспільних та економічних галузях соціалістичної країни, а з іншого, саме у спорті прагнення громадян тоталітарної держави до творчого самовираження не мало перепон. Після розпаду СРСР, значна спадщина спортивної інфраструктури та спортивних кадрів дісталася Росії. Починаючи з Олімпійських ігор у Гельсінкі 1952 року радянські спортсмени «окупували» перші місця в загальному заліку зимових й літніх олімпіад, не віддаючи їх до самого розвалу СРСР, левову частку тих успіхів привнесли власне російські спортовці. Але за часів незалежності російська збірна команда почала здавати позиції в загальному заліку спортивних змагань — відійшовши на третій план, пропустивши вперед збірні США та Китаю в літніх олімпіадах, а на зимових олімпійських форумах ця картина ще більше погіршилася. На Олімпіаді 2010 у Ванкувері росіяни вибули з чільної десятки, посівши 11-те місце в загальному заліку.

Попри незначний спад у загальному спортивному русі, значна частина російських спортсменів добивається гучних перемог та успіхів у світовому спорті. Російські спортсмени й надалі «законодавці мод» та лідери в наступних видах спорту: хокей, фігурне катання, біатлон, бокс, волейбол, гандбол, теніс, художня гімнастика, синхронне плавання, шахи, а також у різних видах єдиноборств.

З переходом левової частини спортовців на професійні рейки та приходом великого бізнесу, меценатів у спорт частина ліквідних та розрекламованих видів спорту отримали «нове дихання». Особливо яскраво це спостерігається після формування Російської футбольної Прем'єр-Ліги, Континентальної хокейної ліги, тенісного союзу, Баскетбольної ліги ВТБ та клубів єдиноборств. Окрім меценатів, значні кошти на спортивну інфраструктуру знову почали виділяти владні структури — особливо це стосується олімпійських видів спорту.

Росія, продовжуючи спортивну сторінку СРСР, надалі є місцем проведення численних світових спортивних форумів. Ще з 1980 року, після проведення Літніх Олімпійських ігор у Москві, спортивні чиновники мають змогу часто проводити масштабні спортивні дійства, а 2014 року в Сочі була проведена Зимова Олімпіада, вперше на теренах Росії. У 2018 році в Росії буде проведено чемпіонат світу з футболу.

Державні свята

Крім того, в Росії святкують цілий ряд професійних і релігійних свят.

Див. також

Зауваги

        Примітки

        1. Вот какие мы — россияне. Российская газета. Процитовано 16 грудня 2011.
        2. https://www.imf.org/external/datamapper/profile/RUS
        3. Human Development Reports (англ.). Програма розвитку ООН. Процитовано 11 лютого 2017.
        4. Обидві назви є офіційними і рівнозначними згідно із 2-ю статтею Конституції РФ (див. http://www.constitution.ru/10003000/10003000-3.htm)
        5. «Russia» (англійською). Encyclopædia Britannica. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/513251/Russia. Процитовано 31 січня 2008.
        6. Частина площі РФ у Європі — 3 960 000 км²
        7. Территория и население Российской Федерации (англійською). Архів оригіналу за 16 квітня 2016.
        8. Рекорды и антирекорды России (англійською). Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 4 лютого 2019.
        9. European Countries by population (2020).
        10. Countries in the world by population (2020).
        11. Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А. — М.: Простор, 2004.— С. 70, 87.
        12. U.S. is abandoning 'shock therapy' for the Russians. The New York Times.
        13. Russian Federation (PDF). Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD).
        14. Russia: Clawing Its Way Back to Life (int'l edition). BusinessWeek
        15. Branko Milanovic (1998). Income, Inequality, and Poverty During the Transformation from Planned to Market Economy. The World Bank. pp. 186—189.
        16. Jason Bush (19 October 2006). What's Behind Russia's Crime Wave?. BusinessWeek Journal.
        17. Стенограмма заседания ГД от 13 декабря 1994 г.
        18. Набиуллина допустила приватизацию «Газпрома»
        19. Как относиться к новой Думе // Андрей Зубов, Ведомости, 23 января 2012.
        20. Государственная дума должна быть переизбрана // Ведомости, 21 сентября 2012.
        21. Г. А. Зюганов: «Мы не признаем выборы, считаем их нелегитимными, нечестными и непрозрачными!» Пресс-конференция в избирательном штабе КПРФ
        22. Лидеры «ЯБЛОКА» выступили на митинге «За честные выборы!» на Пушкинской площади
        23. Другая Россия. «Путина вернули в Кремль эгоизм и трусость вождей оппозиции». Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 2 січня 2014.
        24. Краткое заявление ассоциации «ГОЛОС» по итогам наблюдения хода выборов Президента России, назначенных на 4 марта 2012 г. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 11 березня 2012.
        25. Проиграет тот, кто получит контроль над Донбассом, — американский профессор Александр Мотыль
        26. Nations Unies. États Membres: Fédération de Russie*
        27. Росії вигідно створювати зони «заморожених конфліктів» — генерал НАТО Радіо Свобода, 23 березня 2013 р.
        28. (рос.) Принята Бакинская декларация Парламентской Ассамблеи ОБСЕ. Інтерфакс. 2 липня 2014.[недоступне посилання з червня 2019]
        29. Україна ніколи не визнає анексію Криму Росією — Яценюк
        30. Генассамблея ООН приняла резолюцию в поддержку территориальной целостности Украины. // ИТАР-ТАСС. 27 березня 2014.
        31. ПАСЕ осудила Россию за присоединение Крыма. Интерфакс, 09.04.2014
        32. ПАСЕ приняла резолюцию с осуждением аннексии Крыма Россией. www.unian.net. 9 квітня 2014.
        33. ПАСЕ: Россия должна вывести войска из Крыма. rbc.ru. 9 квітня 2014. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 7 липня 2014.
        34. Admin. Resolution on Clear, Gross and Uncorrected Violations of Helsinki Principles by the Russian Federation. www.oscepa.org. Процитовано 19 жовтня 2016.
        35. Резолюція(рос.) ОЧЕВИДНОЕ, ГРУБОЕ И НЕИСПРАВЛЕННОЕ НАРУШЕНИЕ ХЕЛЬСИНКСКИХ ПРИНЦИПОВ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИЕЙ
        36. Світ визнав Росію військовим агресором
        37. Breedlove: Russian Actions Bring Europe to Decisive Point
        38. Брифінг Голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка, 4 липня 2014 р. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 7 липня 2014.
        39. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» 638-IV від 20 березня 2003 року
        40. Терористи з «ДНР» хочуть обміняти захоплену місію ОБСЄ на своїх бойовиків
        41. МЕМОРАНДУМ про взаєморозуміння між Урядом України та Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) про розміщення спеціальної моніторингової місії ОБСЄ
        42. Самопроголошені республіки у Донецькій та Луганській областях кваліфіковано як терористичні організації. ГПУ. 16 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
        43. РОСІЙСЬКІ ДИВЕРСАНТИ ГОТУВАЛИ ТЕРАКТ ПРОТИ КЕРІВНИЦТВА АТО, — СБУ
        44. Російська військова техніка, що застосовується проти України
        45. Встановлено одного з головних координаторів постачання зброї з Росії терористам на схід України — СБУ
        46. СБУ затримала бойовиків розвідувально-диверсійної групи «Бєса». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 липня 2014.
        47. В Одесі затримані російські диверсанти, — СБУ
        48. Інтерв'ю Голови СБУ Валентина Наливайченка інформаційному агентству «Интерфакс-Украина»: «Перемога — це мирне життя»
        49. СБУ представила неопровержимые доказательства военной агрессии России.— Цензор. НЕТ, 11.07.14 20:29
        50. У київському Музеї історії ВВВ відкрили виставку російської зброї терористів. Відео. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 11 липня 2014.
        51. Россия сбила украинский СУ-25 в небе над Донбассом, — СНБО. ВИДЕО.— Цензор. НЕТ, 17.07.14 12:43
        52. Россияне опубликовали доказательства обстрела Украины «Градами» с территории РФ. ВИДЕО (обновлено).— Цензор. НЕТ, 16.07.14 23:25
        53. Погранпункт Мариновка был обстрелян реактивной артиллерией с территории России, — СНБО.— Цензор. НЕТ, 17.07.14 18:40
        54. На Донбассе насчитали порядка 400 «зеленых человечков» в форме ВС РФ, но без опознавательных знаков, — Тымчук.— Цензор. НЕТ, 17.07.14 16:03
        55. Украина требует от РФ назвать имена военнослужащих, запустивших ракету в пассажирский лайнер.— Цензор. НЕТ, 18.07.14 14:04
        56. В Украине задержаны два российских корректировщика огня для «Бука», — Наливайченко.— Цензор. НЕТ, 18.07.14 14:03
        57. Взят в плен солдат срочной службы ВС России 19-летний Андрей Балобанов — его часть вторглась в Украину.— Цензор. НЕТ, 18.07.14 11:19
        58. Обама: Террористы не могли бы сбить ни один самолет, если бы они не получали вооружения из РФ.— УНІАН, 18.07.2014 | 19:19
        59. У Києві блокують російські телеканали «за пропаганду війни».- Українська правда. Вівторок, 04 березня 2014, 18:25
        60. В Госдуме РФ призвали «на всех уровнях» помогать террористам на востоке Украины.— Укрінформ, 01.07.2014 13:49. Архів оригіналу за 15.07.2014. Процитовано 17.07.2014.
        61. Венсан Жовер. Дугин — путинский Распутин: Ультранационалист Александр Дугин — это проповедник панславянского фашизма и тайный советник Владимира Путина. В чем его цель? Аннексировать часть Украины и восстановить Российскую Империю.— Le Nouvel Observateur, Франция, le 30 avril 2014
        62. Аргумент.уа: Профессор Дугин, обычный русский фашист
        63. Le Raspoutine de Poutine. Chantre d'un fascisme panslave, l'ultranationaliste Alexandre Douguine est un conseiller occulte du chef du Kremlin. Son but ? Annexer une partie de l'Ukraine et reconstituer l'empire russe.— Article publié dans le Nouvel Observateur le 30 avril 2014
        64. «Мозг» Путина, фашист Дугин: «Лучше всего, если российская армия перейдет границу с Украиной».— Цензор. НЕТ, 13.05.14 09:10
        65. Le Raspoutine de Poutine. Chantre d'un fascisme panslave, l'ultranationaliste Alexandre Douguine est un conseiller occulte du chef du Kremlin. Son but ? Annexer une partie de l'Ukraine et reconstituer l'empire russe.— Le nouvel Observateur. Publié le 03-05-2014 à 13h12
        66. ОБСЄ вважає «доречним» відключення російських телеканалів.- Еспресо.TV, 2 квітня, 2014 18:30
        67. Генсек НАТО звинуватив Росію в пропаганді війни і бажанні повалити владу в Україні. — РБК-Україна, 13.04.2014 13:57
        68. Українці затролили росіян пародіями на вірусну рекламу їх армії.- 07.05.2014
        69. Russlands imitierter «Kampf gegen Faschismus».— DiePresse.com
        70. Российское ТВ начало пропаганду войны среди детей! «Спокойно ночи, малыши» ушли в армию!. ВИДЕО. — Цензор. НЕТ, 12.03.14 11:13
        71. СБУ відкрила провадження проти радника Путіна Глазьєва.— УНІАН, 06.07.2014 | 14:29
        72. Уголовный кодекс Российской Федерации. Глава 34. Преступления против мира и безопасности человечества. Статья 354. Публичные призывы к развязыванию агрессивной войны
        73. середнє по країні.
        74. (рос.) Росстат. Національні рахунки.
        75. (англ.) CIA — The World Factbook — Country Comparison:: National product.
        76. (рос.) Росія 2020. Основні завдання стратегічного розвитку Російської Федерації[недоступне посилання з квітня 2019] // Міністерство економічного розвитку Росії, березень 2008 року.
        77. (рос.) Індекси виробництва за видами економічної діяльності.
        78. http://www.gks.ru/bgd/regl/b08_11/isswww.exe/stg/d03/26-08.htm
        79. (рос.) Рівень життя населення // Росстат
        80. (рос.) Основні економічні та соціальні показники // Росстат
        81. Уровень бедности в России достиг максимума за 6 лет (рос.)
        82. (рос.) Национальный состав (график). Итоги переписи населения 2002 года. Федеральная служба государственной статистики. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 3 липня 2011.
        83. Всероссийская перепись населения 2002 года. Национальный состав населения по регионам России (рос.)
        84. Всероссийская перепись населения 2010 г. Национальный состав населения Российской Федерации (рос.)
        85. Газета «Лига Наций», 2000 рік.
        86. Росія ліквідує ще одне об'єднання українців Архівовано 23 січня 2011 у Wayback Machine. // УНІАН, від 20.01.2011.
        87. Заява правління Об'єднання українців Росії та правління Федеральної національно-культурної автономії українців Росії Архівовано 4 січня 2012 у Wayback Machine. // Офіційний сайт, Москва, 19 січня 2011 року.
        88. Перепись 2010. Население наиболее многочисленных национальностей по родному языку
        89. (рос.) ЮНЕСКО: 136 мов в Росії знаходяться на межі зникнення Архівовано 26 вересня 2017 у Wayback Machine.. — Інтернет-журнал «Нова Політика», 20 лютого 2009 року, 14:12.
        90. Статья 3. Пункт 6. Закона «О языках народов Российской Федерации»: В Российской Федерации алфавиты государственного языка Российской Федерации и государственных языков республик строятся на графической основе кириллицы. Иные графические основы алфавитов государственного языка Российской Федерации и государственных языков республик могут устанавливаться федеральными законами // http://www.internet-law.ru/law/smi/iazyk_I.htm
        91. Юрій Соболєв dt.ua Пострадянська Росія Архівовано 9 березня 2011 у Wayback Machine.. Дзеркало тижня. № 8, 04 березня 2011.
        92. Чисельність Збройних сил РФ скорочена до 1 мільйона. — Портал бізнес-новин BFM.ru
        93. Аналіз дисертацій в Росії в період 1993—2003 років.
        94. Діагноз — не вирок. Експерт Online 2.0.
        95. (рос.)Наукова вага. Міжнародний рейтинг.
        96. Індекс цитування російських учених на scientific.ru
        97. (рос.) Кумарин В. В. Педагогика стандартности или почему детям плохо в школе (педагогическое расследование). — М., 1996.
        98. (рос.) Число патентних заявок на винаходи // Росстат.

        Література

        Культура

        • (рос.) Все музеи России. В 3-х томах. М. : Бестселлер, 2005. — Т. 1: Москва; Московская область; Центр: [справочник]. — 288 с.
        • (рос.) Все музеи России. В 3-х томах. М. : Бестселлер, 2005. — Т. 2: Санкт-Петербург; Северо-Запад; Приволжье: [справочник]. — 304 с.
        • (рос.) Все музеи России. В 3-х томах. М. : Бестселлер, 2006. — Т. Т. 3: Юг; Урал; Сибирь; Дальний Восток: [справочник]. — 320 с.
        Норвегія
         Фінляндія
        Фінська затока
        Північний Льодовитий океан
        Баренцеве море
        Карське море
        Північний Льодовитий океан
        Східно-Сибірське море
         Естонія
        Латвія
         Польща
         Литва
         Білорусь
        Берингова протока
        Берингове море
         Україна
        Азовське море
        Чорне море
         Грузія
         Азербайджан
         Казахстан
        Каспійське море
         КНР
         Монголія
         Північна Корея
        Охотське море
        Японське море
        This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.