Кімври

Приблизно в 120 до н. е. кімври разом з тевтонами і амбронами рушили на південь і в районі долини Дунаю вступили в контакт з римлянами.

Здобувши в 113 до н. е. перемогу над римлянами при Норії в Норіку, пройшли потім на північ в Галлію, де завдали римлянам ряд поразок (в 109, 107, і найважчу — в битві при Араузіоні в 105). В Іспанії, однак, вони отримали відсіч від місцевих племен — кельтиберів.

У 102 до н. е. кімври рушили на Рим, але в 101 до н. е. були розгромлені при Верцеллах військами римського полководця Гая Марія — так само, як за рік до цього були розбиті племена тевтонів.

Вважають, що частина кімврів з Ютландії близько 180 року попрямувала вздовж узбережжя Балтійського моря на схід — в район, який пізніше став Пруссією[3].

Російський історик Татіщєв В. Н. писав про кімврів: «Те ж і про кімеріїв розповідають, що на прапорах мали ведмедя.»[4]

Існує питання про те, якою мовою розмовляли кімври: кельтською або германською. Проблема полягає в тому, що в античності греки й римляни використовували терміни «галли», «кельти», «германці» для позначення всіх сусідів на північ від себе, не вдаючись у мовні та культурні відмінності між ними. Мабуть, Юлій Цезар був першим, хто почав відрізняти кельтів від германців, в першу чергу з політичних міркувань (для обґрунтування кордону по Рейну).[5] Але навіть Цезарю і Тациту не завжди можна вірити у віднесенні варварських племен до германців або кельтів.

Більшість античних джерел відносять кімврів до германців[6], проте деякі відносили їх до кельтів[7].

Існують нечисленні прямі свідчення про мову кімврів. Говорячи про Північний океан (Балтійське море або Північне море), Пліній Старший вказує[8]: «Філемон говорить, що воно називається Morimarusa, тобто Мертве море, мовою кімврів, до миса Рубе, а після нього — Кроніум.» Галльські слова, що позначали «море» і «мертвий», звучали mori і *maruo-(відповідно muir і marbh в ірландській, môr і marw у сучасній валлійській)[9]. Відоме подібне слово для «моря» в германських мовах, однак з голосним a в корені (*mari-), тоді як німецький когнат ірландського marbh невідомий ні в одній з германських мов[10]. І все ж, враховуючи, що Пліній записав ці слова не безпосередньо від кімврського співрозмовника, не можна виключати, що фактично це були галльські слова[11].

Відомі імена кімврських вождів схожі на кельтські, в тому числі: Бойоріг (що може означати «цар бойїв» або, точніше, «цар молотобойців»), Гезоріг («цар списів»), і Лугій (можливо, на честь кельтського бога Луга)[12]. При цьому не можна виключати, що вожді кімврів могли носити кельтські імена, не будучи самі кельтами.

Ще одним непрямим свідченням є той факт, що римляни включали галлів до складу шпигунів, що діяли в таборах кімврів, аж до остаточного зіткнення їх з римською армією в 101 р. до н. е. Ряд дослідників приймають цей факт за свідчення в підтримку радше кельтського, ніж германського походження мови кімврів[13].

Джин Маркал[14] писала, що кімври були пов'язані з гельветами, і, що особливо характерно — з безсумнівно кельтами тігуринами. Анрі Юбер[15] пише: «Всі зазначені назви — кельтські, і не можуть бути ніякими іншими». Саме навіть назва «кімври» вкрай схожа з назвою Уельсу валлійською, одною з кельтських, мовою: валл. Cymru, що читається [kəmrɨ] і походить від загальнобритського *kom- brogi 'співвітчизники' (пор. також кумбрійська мова, Камберленд). Від цього слова походить і латинська назва Cambria. Згідно з Гальфридом Монмутським, Cambria походить від міфічного короля Камбера, але це слід визнати вигадкою.

Деякі автори дивляться з іншої точки зору[16] — наприклад, Пітер С. Уеллс[17] пише, що кімври — «явно не кельти».

Можливо, проти кельтського походження кімврів говорить свідчення про їх походження з північної Ютландії[18], оскільки в ній не засвідчені кельтські топоніми, а лише германські[19][20]. Це, однак, не виключає підпадання кімврів під вплив галлів і засвоєння ними галльської культури в період, коли вони мешкали в Галлії[16].

• Кімврська війна
• Германці
• Тевтони