Лабіовеляризація

Лабіовеляризація – це процес, що сполучає одночасно два інші: лабіалізацію та веляризацію. При вимові задня спинка язика наближається до мягкого піднебіння, причому воднораз губи округлюються[1].

Зміна [л] на [ў]

Сьогочасній українській мові, як і білоруській, властивий нескладовий голосний [ў], котрий історично розвинувся в опрічних положеннях з давньоруського [л]. Заміна [л] на [ў] повязана також із занепадом і вокалізацією зредукованих [ь] і [ъ]. Прикметно, що це зьявище охопило тільки південно-західний ареал давньоруських говорів. Така зміна сталась тільки в двох випадках:

  • У сполуках [ьl] та [ъl] межи шелестівками, цебто в tъlt: жовтий [жоўтий], довбати [доўбати] тощо.
  • Замість суфіксального [л] у дієсловах минулого часу чоловічого роду: зробив [зробиў], [ходиў] тощо.

Зміна [л] на [ў] у дієсловах минулого часу чоловічого роду повязана із занепадом зредукованих: далъдаў, зналъ → знаў.

Як звук [л] стояв усередині слова після голосівки, котра не походила зі зредукованого, чи перед шелестівкою, що йшла за ним, то цей звук на [ў] не змінився: сопілка, білка, голка тощо. Одначе нині в західних говорах української мови зьявище лабіовеляризації діється навіть у цих словах: сопівка [сопіўка], горівка [горіўка], говка [гоўка], ціпивно [ціпиўно] тощо. Причину такому зьявищу треба вбачати в дужій веляризації, що притаманна опрічним говорам.

Зміна [в] і [у] на [ў]

Звісно, південно-західному ареалові давньоруських говорів властивий був білабіяльний [w], на відміну від північного наріччя, де був лабіодентальний [v]. Білабіальний [w] перед [ь] і [ъ] зберігав свою артикуляцію, як і перед будь-якою іншою голосівкою. Але занепад зредукованих спричинив поширення білабіального [w] в українській мові не тільки перед голосівкою, а й перед шелестівкою та в кінці слова. На початку слова злиття [в] ([w]) з наступним складом не здіялось, тому за таких умов [в] змінився на [ў]: вьсівсіўсіусі, вьдовавдоваўдоваудова, вьзятивзятиўзятиузяти тощо. Поява [у] на місці [в] на початку слова спричинило до появи зворотнього процесу — переходу [у] в [ў]: учитиўчити, умертиўмерти, умітиўміти тощо. Схожа ситуація сталась наприкінці складу і слова взагалі, де [в] після зредукування став належати до переднішнього складу, але не злився з їм цілком, перетворившись на [ў]: правьдаправдапраўда, домовъдомовдомоўдоміў, кровъкровкроў тощо. На основі цього явища в українській мові склалося закономірне чергування [у] на [ў].

Перехід [е] в [о]

Виникнення такого фонетичного явища належить іще до давньоруського періоду.

Лабіалізація [а], [ы] та [і]

У частині південно-західних говорів наявне явище лабіовеляризації [а] перед [ў], унаслідок чого з'являються звукосполуки [оў], [оаў] та [аоў]. Огублення [а] постерігаємо під наголосом, хоча може бути і в ненаголошеній позиції: моў ← мав, парубоў ← парубав, проаўда ← правда, зоаўтра ← завтра, узяов ← узяв, даоў ← дав, сипаоўся ← сипався тощо.

В опрочих словах інколи під впливом наступного [ў] або [в] постерігаємо лабіалізацію [і], цебто діється перехід [і] в [ӱ]: дӱвка ← дівка, хлӱб ← хліб, спӱвати ← співати тощо; або навіть повна заміна на [у], як-от у слові цюлувати ← цілувати і похідних.

У деяких карпатських говорах, де зберігся звук [ы], постерігаємо перехід його в [ыо] після губних і задньоязикових: мыо ← ми, выо ← ви, хыожа ← хижа, кобыо ← коби, быоў ← був, мыоло ← мило, выосокий ← високий, быокыо ← бики тощо.

Примітки

  1. Таранець, Валентин (2013). Українці: етнос і мова (Українська). Одеса. с. 159. ISBN 978-966-394-054-0.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.