Ладівниця

Ладівни́ця[1], лядівни́ця, лєдовни́ця[2] (пол. ładownica), ладу́нка[3], ляду́нка[4] (пол. ładunek < нім. Ladung — «заряд») — елемент військового спорядження, спеціальна сумка або коробка, призначена для перенесення боєприпасів. Ладівниці переважно носили на поясі, рідше — на плечовому перев'язі.

Ладівниця уланів Людовика II Голландського, початок XIX ст.
Польська ладівниця, XVIII ст.
Американська ладівниця
Ладівниця як частина парадної форми британського гвардійця

Використовувалася і використовується також як складова парадної форми.

Історія

Ладівниці поширилися у європейських арміях з XVI ст., замінивши собою бандольєри і берендейки. У цих пристроях теж використовувався принцип попереднього дозування зарядів: відміряні порції пороху зберігалися в окремих трубочках — попередницях набоїв. Стрільцеві не треба було витрачати час на визначення точної кількості «зілля» для пострілу — досить було всипати готовий заряд у ствол зброї. Саме слово «ладівниця» походить з польської мови (ładownica < ładować — «заряджати»), і з'явилося там у XVIІ столітті[5].

Ладівниці носили зазвичай на боці, але могли використовуватися і інші способи кріплення. Так, ладівниці гренадерів XVII—XVIII ст. поміщалися на поясі попереду (аналогічно сучасним поясним сумкам), бо бічна сумка в цих військах призначалася для перенесення ручних гранат.

Артилеристи зберігали в ладівницях запальні трубки[6]. На перев'язах артилерійських ладівниць кріпилися два протравники — залізний (для прочищання запалювальних отворів) і мідяний (для проколювання картузів)[7].

З переходом армій на набої з металевими гільзами ладівниці стали споряджати гніздами-петельками. Щодо них вже застосовний сучасний термін «патронташ».

У сучасних арміях ладівниці збереглися лише як елемент парадної форми деяких частин, у польовій формі одягу їх замінили набойні підсумки — з кишенями для обойм чи магазинів.

У козаків

Серед запорозьких козаків ладівниці отримали поширення в XVIІ ст. Конструкція їх могла бути різною. Один з типів являв собою спаяні між собою в 1-2 рядки залізні трубочки, у яких розміщалися готові заряди з відміряної порції пороху і кулі (вони звалися «ладунками»). Для захисту від вологи блок трубочок закривався клапаном-віком. Інший тип — у вигляді шкіряної чи дерев'яної скриньки або поперечно прошитого шкіряного пояса, прикритого ззовні орнаментованою срібною бляхою. Такі ладівниці були звичайнішими для поляків, їх часто можна зустріти у польських музеях.

Використання зарядних трубочок спрощувало процес заряджання: досить було вийняти папе­ровий мішечок з трубочки ладівниці, розірвати папір і всипати заряд («ладунок») у ствол зброї. Техніка виготовляння набоїв точно не відома. Можна припустити, що паперова гільза скручувалася з паперу за допомогою деревʼяної палички — навійника. У гільзу поміщалася куля, далі засипався порох пороховою міркою (мірною лієчкою). Край набою скручувався, після чого він поміщався у ладівницю[2].

Див. також

Примітки
  1. Ладівниця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Козацькі ладівниці
  3. Ладунка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Лядунка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. SŁOWNIK JĘZYKA POLSKIEGO XVII I 1. POŁOWY XVIII WIEKU. PAN Instytut Języka Polskiego. Архів оригіналу за 24 червня 2015. Процитовано 28 липня 2010. (пол.)
  6. Лядунка // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  7. Александр Берназ. Техническое оснащение русской артиллерии начала XIX в. Артиллерийская принадлежность (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.