Лаетолі
Лаетолі - місцевість в Танзанії в 20 км від вулкана Садіман, де в 1978 році були виявлені відбитки ніг прямоходячих гомінідів, які жили близько 3,6 млн років тому. У порівнянні з іншими місцями палеонтологічних розкопок в Африці, Лаетолі унікальне тим, що на його території не виявлено ні слідів повеней, ні слідів щільних екваторіальних лісів - клімат, ландшафт і екосистема Лаетолі залишаються незмінними протягом декількох мільйонів років. Близько 3,6 млн років тому виверження Садімана засипали землю тонким шаром попелу. Попіл, перетворившись під дощем в твердий туф, зберіг відбитки ніг гомінідів, відомі як «відбитки Лаетолі» або «сліди Лаетолі» (англ. Laetoli footprints), та інших представників фауни пізнього плейстоцену.
Перші розкопки Лаетолі в пошуках предків людини провели Луїс Лікі в 1935 і Людвіг Коль-Ларсен в 1938-1939. Серед знайдених ними останків були зуби австралопітеків, але ні Лікі, ні Коль-Ларсен не змогли правильно визначити знахідку. «Зуби мавп», зібрані Лікі, були ідентифіковані як рештки гомінідів тільки в 1979 році. У 1974 за завданням Мері Лікі Лаетолі розкопав Камо Кімі, в 1975-1981 в Лаетолі працювала сама Мері Лікі. Кімі і Лікі зібрали переконливу колекцію рештків австралопітеків.
У 1976 році Ендрю Хілл вперше виявив відбитки тварин в тонкому шарі вулканічного туфa (точніше, цілого набору шарів попелу товщиною близько 20 см, сформованого поруч близьких за часом вивержень). Лікі зацікавилася знахідкою і направила свою групу на пошуки аналогічних слідів. У 1978 році Пол Абелл знайшов так звані «відбитки Лаетолі» - сліди прямоходящих гомінідів. Знахідка представляла собою ланцюжок відбитків ніг двох подорожуючих разом істот - всього близько 70 відбитків на доріжці довжиною 27 метрів. Більш велика істота, ймовірно, була самцем, інша самкою. Поруч також проходили ланцюжки слідів дрібних копитних. Лікі спочатку не надавала великого значення знахідці: «Вона не відрізнялася від інших, бо [тоді] ми не знали, що ми знайшли»
Лікі ідентифікувала, істот з Лаетолі з Australopithecus afarensis, що жили 3,6 млн років тому, кістки яких були знайдені по сусідству з доріжкою слідів. Зв'язок відбитків і рештків з Лаетолі не є однозначно доведенним, оскільки в рештках з Лаетолі відсутні кістки стоп, які можна було б зіставити з відбитками (таке зіставлення, з позитивним результатом, було виконано для кісток більш пізнього Homo habilis).
Відбитки, знайдені групою Лікі, викликали бурю в науковому світі, оскільки, на відміну від викопних кісток, дали можливість вивчити механізм ходьби і будову м'яких тканин стопи стародавніх гомінідів. Істоти, що залишили сліди в Лаетолі, були відносно низькорослими або коротконогими. На відміну від сучасних людиноподібних мавп, у істот з Лаетолі великий палець долучався до ступні. На відміну від людини, при ходьбі вони спиралися не на передні відділи стопи, а на п'яти.
У 1979 році група Лікі завершила роботи в Лаетолі і законсервувала розкопки. Зі слів Лікі, поверх «відбитків Лаетолі» були насипані два шари річкового піску, розділені захисною плівкою, і шар каменів для захисту «від тварин і масаїв». Гіпсовий зліпок відбитків був переданий Національному музею Танзанії в Олдуваї. Незабаром на місці розкопу виросли молоді акації, і виникла загроза того, що коріння дерев зруйнують унікальний пам'ятник. Розкопки 1992 підтвердили ці побоювання: там, де коріння вже досягли шару туфу, він вже був зруйнований. Фізичне перенесення доріжки на музейне зберігання було занадто дорого і суперечло науковій етиці, тому для збереження доріжки було вирішено обмежитися періодичної вирубкою дерев.
Розкопки Лаетолі тривають донині. Крім пошуку людиноподібних, дослідники накопичили цілий масив відомостей по викопній фауні цих місць. У Лаетолі виявлені і досліджені останки і сліди дейнотерій, махайродів, антилоп, кабанів і жирафів. У шарах туфу поховано безліч викопних пташиних яєць (вимерлі і сучасні види страусів, цесарок, фазанів, турачей і дрібних птахів).
У 2011 році групою дослідників під керівництвом професора А.Н. Зайцева (Санкт-Петербурзький університет) було показано, що вулкан Садіман не є джерелом вулканічного попелу Лаетолі. Цей висновок був зроблений на підставі відсутності в них мінералу меліліта, а також відмінності в хімічному складі нефеліну і піроксенів.