Лев (Слюбич-Заленський)

Лев Слюбич-Заленський походив з волинського шляхетного роду, що володів селом Любичі. Саме це й дало другу частину його прізвища — Слюбич (інколи Шлюбич), тобто «з Любич». Його батько — Францішек — був підляським хорунжим. Брат матері — Венедикт Корчак-Глинський — був Володимирським єпископом.

У юних роках завдяки своєму дядькові владиці Венедикту Лев вступає до василіянського монастиря, проходить новіціят у Битені, а в Супраслі складає монаші обіти. У 1673, у віці 25 років, вже будучи на той час священиком, Лев прибуває на навчання до Грецької Колегії св. Атанасія у Римі. Після трьох років навчання настоятелі відкликають студента на батьківщину у зв'язку з погіршенням його здоров'я.[1]

У 1677 (?1678) після смерті свого дядька переймає Володимирський престіл (спочатку як єпископ-коад'ютор (1678—1679), а з 1679 як єпископ Володимирський і Берестейський). А вже 1678 на Гродненському сеймі обороняє права унійної Церкви. Після смерті митрополита Кипріяна Жоховського у 1693 Апостольський нунцій призначає адміністратором Київської митрополії та Полоцької архиєпархії єпископа Лева Слюбича-Заленського. У 1694 єпископи митрополії на синоді у Варшаві обирають його митрополитом.[2]

У 1700-х роках розпочалась Північна війна і російські війська зайняли територію Польщі. Через ненависне ставлення царя Петра І до унійної Церкви митрополит Лев Слюбич-Заленський змушений був рятуватись втечею до Саксонії. Звідси він повернувся, як тільки російські війська відступли. Помер митрополит 24 серпня 1708 у Володимирі.[3]