Легкий танк Т92

Хоча легкий танк T41E1 почав серійно виробляється ще в 1951 році, він не відповідав вимогам діючої армії США і був скоріше тимчасовим машиною. Зокрема, армія бажала мати більш легкий і менш дорогий танк, але з великим запасом ходу. У цей період часу, гостро постало питання про створення такої машини.

У 1952 році в військові США оголосили конкурс на створення легкої машини. Вимоги до них були дуже жорсткі, вага машини не повинна була перевищувати 18 тонн, але, при цьому, вона повинна була мати на озброєнні 90 мм гарматою, здатною вразити всю існуючу бронетехніку потенційного ворога.

Незабаром військових практично закидали величезною кількістю проєктів нового танка. Серед них виділялися три, які запропонували фірми Cadillac Motor Car Division, Detroit Arsenal і Aircraft Armaments:

• Detroit Arsenal — проєкт отримав індекс Т71, мав вагу у 18 т., Озброювався 76 мм гарматою з автоматом заряджання, встановлену у башті, яка гойдалася. Форма лобового бронювання — «щучий ніс». Потужність силової установки 340 к.с. Екіпаж 3 людини;

• Cadillac — танк під тим же індексом Т71. Легкий апарат з 76 мм гарматою і автоматом заряджання, встановлену вже в звичайну башту. Лобова броня — пряма під нахилом. Двигун аналогічний T71 Detroit Arsenal. Запас ходу 260 км;

• Aircraft Armaments — третій проєкт легкого танка США, було надано на розгляд військових компанією Aircraft Armaments, Incorporated (AAI) в 1952 році. Вага його не перевищував 18 тонн, форма башти була свого роду унікальна. 76 мм гармата з автоматом заряджання було створено з'єднання з 7.62 мм кулеметом і встановлювалося на зовнішньому лафеті, що дозволило значно зменшити висоту машини. Танк отримав індекс Т92.

Після розгляду трьох проєктів було укладено контракт між Cadillac Motor Car Division і Aircraft Armaments. У ньому передбачалася розробка повномасштабних макетів всіх трьох концепцій. Спочатку очікувалося, що остаточна версія Т71 включатиме в себе риси всіх трьох проєктів. Але в подальшому виявилася непрактичність його конструкції. Екіпаж, модулі та інші функціональні компоненти машини розташовувалися занадто тісно один до одного. Конструкція від Cadillac навпаки була більш консервативна і знайома танкобудівникам. У ньому були добре збалансовані мала вага танка і великий запас ходу, при мінімальному ризику пошкодження машини.

В кінці липня 1953, начальник діючої армії і помічник начальника штабу G-4 санкціонував розвиток обох конструкцій Cadillac і Aircraft Armaments. Передбачалася побудова двох дослідних танків, а їх випробування визначило б переможця. Технічний комітет (Ordnance Technical Committee) схвалив ці проєкти в березні 1954 року. Cadillac займався створенням машини Т71, а Aircraft Armaments танком під індексом Т92. Була доручена розробка двох дослідних танків кожної конструкції, вони тривали до січня 1956 року.

Проєкт Т71 був скасований ще до завершення першого дослідного танка. Причиною тому стало два чинники: дуже швидкий прогрес в розробці Т92 і обмежена кількість коштів, що виділялися на програму створення перспективних легких танків.

18 червня 1954 року, Aircraft Armaments отримала офіційне повідомлення приступити до будівництва двох дослідних танків Т92. З 5 листопада 1954 по 27 січня 1955 року були проведені засідання макетної ради, на якій підготували рекомендації по численним змінам конструкції перспективного танка Т92. Деякі зміни були включені в будівництво двох дослідних машин. Найбільш очевидною модифікацією стало додавання двох підтримуючих котків для гусениць з обох сторін ходової. Крім того, кулемет калібру 12,7 мм у башті навідника був замінений на зброю калібру 7,62 мм. Однак, кріплення на обох баштах були розроблені з розрахунком установки і того і іншого кулемета.

Командир і навідник знаходилися праворуч і ліворуч від гармати, захищеність їм забезпечували невеликі башточки, в які встановлювалися кулемети 12,7 мм калібру. Заряджаючий розташовувався в лівій задній частині башти, поряд з напівавтоматичним пристроєм завантаження снарядів. Механік-водій сидів в передній лівій частині ходової, поруч з силовою установкою.

Перший дослідний танк Т92 з гарматою 76 мм (реєстраційний номер 9B1281) був доставлений на Абердинський випробувальний полігон 2 листопада 1956 року. Через помилку субпідрядника машина прибула без башт для навідника і командира танка. Але, для більшої точності тестування, масу башт компенсували баластом перш ніж нові башточки прибули на полігон. Другий пілотний танк (реєстраційний номер 9B1282) прибув в Абердин 22 липня 1957 року і був використаний для випробування бойового відділення. Передбачалося, що Т92 буде повністю готовий до повномасштабного серійного виробництва до середини 1962 року.

Корпус Т92 був зварений з литих і катаних броньованих пластин. Рівень захисту, по суті, був схожий з бронюванням легкого танка М41, але, через великі кути нахилу броні і більш легкого матеріалу деяких деталей, вага машини стала на порядок менше. Двері з алюмінієвого сплаву були встановлені між відсіками, які відділяли силову установку, акумуляторні батареї і допоміжний генератор. Надгусеничні крила складалися зі сплаву алюмінію і пластика, посиленого скловолокном.

Моторний відсік, в передній правій частині корпуса, був обнесений сталевий стіною. Водій, який розташовувався зліва від моторно-трансмісійного відділення, сидів прямо за відсіком для допоміжної силової установки і батареї. Управління танком здійснювалося за допомогою двох важелів. Механік водій мав захищені засоби огляду, що складалися з чотирьох перископів M17. Вони розташовувалися навколо його люка. На кришку люка можлива була установка ІЧ-перископа M19. Для аварійного виходу з танка, в підлозі відділення управління був розташований ще один люк.

Результат тестування в Абердині виявили необхідність внести ряд змін в конструкцію Т92. Наприклад, вузькі гусениці часто виходили з ладу після 202 годин роботи, їх вирішено було замінити на більш широкі 14 дюймові траки T85E1 (зазвичай вони використовувалися на легкому танку М24). Через ту ж проблеми була змінена ходова, додали додатковий лінивець, він розташовувався в задній частині танка. Інші зміни включали в себе посилений механізм системи приводу, установка більш сильної пружини в приводі викидача 76 мм гільз, дозатор для запобігання проникнення бруду в роликові підшипники. Всього було запропоновано понад 50 модифікацій.

У 1957 році виділили додаткові кошти для модернізації двох дослідних Т92 і створення ще двох машин. До середини 1958 року планувалося доставити цю техніку на полігон в Абердині. Однак, через зміну обставин, їх будівництво так і не було завершено.

На початку 1957 року комітет Конгресу США отримав інформацію про те, що в Радянському Союзі війська оснащуються новими легкими танками-амфібіями ПТ-76 (Плаваючий Танк). Начальнику штабу армії було поставлено питання про те, чому армія Сполучених Штатів не була проінформована про існування такого транспортного засобу у потенційного противника. Справа в тому, що можливість танка плавати різко збільшувало його бойову ефективність, але змінити конструкцію Т92, щоб і він міг триматися на воді, вже не було ніякої можливості. Конструкція танка була виконана таким чином, щоб він вийшов якомога більш компактним, щоб мінімізувати розміри, масу і максимально збільшити його захищеність.

У червні 1958 року, військові вирішили, що виготовлення ще двох дослідних машини слід скасувати, але продовжити тестування двох, що залишилися, щоб виявити уразливості у конструкції. Це був заділ на майбутнє, адже новий танк повинен був взяти все найкраще у Т92, але, при цьому, бути комбінованою розвідувально-десантною машиною, здатний плавати. В результаті, програма зі створення перспективного легкого танка США була згорнута, а Т92 так і не пішов у серію.

Всі сили ВПК були кинуті на створення нового плаваючого танка, яким став M551 «Шерідан».

• R. P. Hunnicutt. Sheridan. A history of American Light Tank Volume 2. — Novato, California : Presidio Press, 1995. — 340 с. — ISBN 0-89141-570-X.

• Eaglehorse.org Details of development and photos as predecessor to Sheridan
• Статья «Легкий аэромобильный танк Т92» на сайте pentagonus.ru]