Локалізація Андерсона

Локалізація Андерсона, також відома як сильна локалізація, — явище у фізиці конденсованих середовищ, відсутність ефекту поширення хвиль в невпорядкованому середовищі. Це явище отримало назву на честь американського фізика Філіпа Андерсона, який першим припустив можливість локалізації електронів у напівпровіднику за умови, що ступінь хаотичності домішок або дефектів досить великий[1]. Локалізація Андерсона є загальним хвильовим явищем, яке стосується хвиль різної природи: електромагнітних, акустичних, квантових, спінових хвиль тощо. Це явище слід відрізняти від слабкої локалізації, яка є попередником локалізації Андерсона, і від локалізації Мотта, названої на честь Невілла Мотта, за якої перехід від металу до діелектрика відбувається не через розупорядкування структури, а через сильне взаємне кулонівське відштовхування електронів.

Андерсон розглянув модель тривимірної ґратки потенціальних ям, в кожній із яких можливий один стан для електрона. Електрон, локалізований в одній ямі, може з певною ймовірністю перестрибувати в сусідні ями. Андерсон поставив питання про те, наскільки ймовірно те, що локалізований в якійсь із ям електрон при опиниться на нескінченно великій віддалі від початкового положення. Андерсон показав, що ця ймовірність визначається відношенням величини енергетичного розупорядкування W до ширини зони B. Якщо W/B > 5, то всі електрони будуть локалізованими й не зможуть нескінченно віддалитися від свого початкового положення.

Див. також

Посилання

  1. Anderson, P. W. (1958). "Absence of Diffusion in Certain Random Lattices". Phys. Rev. 109 (5): 1492–1505.

Джерела

  • Отфрід Маделунг (1985). Физика твердого тела. Локализованные состояния. Москва: Наука.


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.