Лондонська угода (1839)
Лондонська угода, також відома як Перша Лондонська угода чи Конвенція 1839 року — угода, підписана в Лондоні 19 квітня 1839 року представниками Великої Британії, Австрії, Франції, Пруссії, Росії та Нідерландів. Відповідно до цієї угоди європейські держави визнавали та гарантували незалежність і нейтральний статус Бельгії, а також підтвердили незалежність Люксембургу. Широкої відомості за часів Першої світової війни набула нищівна оцінка цієї угоди німецького канцлера фон Бетмен-Гольвега, який називав Лондонську угоду «клаптиком паперу», що використовувалось в антинімецькій пропаганді країн Антанти.
Територіальні наслідки
З 1815 року Бельгія була частиною королівства Об'єднаних Нідерландів. Відповідно до угоди з південних провінцій цього королівства було утворено Королівство Бельгія, а провінція Лімбург була розділена на бельгійську та нідерландську частини.
Те саме сталось із Великим герцогством Люксембургом, на двох третинах території якого було утворено бельгійську провінцію Люксембург. Саме Велике герцогство залишилось в особистій унії з Нідерландами.
Зеландська Фландрія була відокремлена від Бельгії та увійшла до складу нідерландської провінції Зеландія, оскільки голландці не бажали, щоб бельгійці могли контролювати гирло Шельди; натомість їм довелось гарантувати вільну навігацію Шельдою до Антверпена.