Лорд Волдеморт

Ім'я «Волдеморт» походить від французького: vol de mort — «політ смерті». Джоан Ролінґ доволі добре знає французьку і підробляла приватними уроками.

Оскільки ім'я «Волдеморт» він отримав з букв свого справжнього імені, воно є анаграмою імені «Том Ярволод Редл» (при перестановці букв виходить «Я Лорд Волдеморт», що в оригіналі виглядає як «Tom Marvolo Riddle → I am Lord Voldemort»). При цьому значення англійського слова riddle (загадка, головоломка, таємниця) при перекладі прізвища втрачено, але анаграма імені збережена.

Згідно з описом, у Волдеморта дуже бліда шкіра, біле як крейда і схоже на череп обличчя, ніздрі як у змії, червоні очі зі зміїними зіницями, тонке скелетоподібне тіло і довгі тонкі руки з неприродно довгими пальцями. Вмираючи при пологах, Меропа Ґонт згадувала батька своєї дитини — вона хотіла, щоб син був схожий на нього. Місіс Коул вважала, що її бажання розумне — оскільки сама Меропа красунею не була. Волдеморт не тільки носив ім'я свого батька-маґла, але і був дуже схожий на нього зовні. Під час навчання в Гоґвортсі він був описаний як дуже привабливий молодик із запалими щоками, аристократичною поставою, темними очима і чорним волоссям. Значні зміни у зовнішності, як вважають чарівники, відбулися унаслідок використовування Волдемортом дуже тяжкої темної магії.

Як вважає Гаррі, Волдеморт ненавидить маґлів і нечистокровних чарівників. Ймовірно, це ознака ненависті до себе самого, оскільки сам Волдеморт — нечистокровний чарівник. Тому Редл убив свого батька і його батьків та змінив своє ім'я, перейшовши за анаграмою від імені «Том Ярволод Редл» до «Лорд Волдеморт», мабуть, психологічно відмовляючись таким чином від свого походження.

Волдеморт просунувся у вивченні магії, можливо, глибше, ніж будь-хто з сучасних чарівників. Але в чотирьох, як мінімум, випадках, за його словами, він не зміг пригадати вчасно про потрібні речі — про лікувальну дію сліз фенікса, що плакав над Гаррі в Таємній кімнаті, про силу стародавньої магії, пов'язаної з любов'ю і самопожертвою (речі, яких він, на думку Дамблдора, не міг зрозуміти) і також про силу стародавньої магії, пов'язаної з тим, що частинка його душі знаходиться в Гаррі Поттері.

Між Томом Реддлом і Гаррі Поттером можна помітити багато спільного — обоє сироти, які росли серед маґлів не в найприємніших умовах, поки не були прийняті в Гоґвортс, який обидва стали вважати своїм домом. У обох персонажів чорне волосся, тонкі риси обличчя і здатність розмовляти зі зміями. Проте, величезна різниця між ними ілюструє одну з ідей серії, виказану Дамблдором, про те, що «те ким ми є насправді, набагато більше залежить не від наших здібностей, а від нашого вибору». З п'ятої книги ми дізнаємось, що згідно з пророцтвом «…разом їм жити не судилося».

Автор серії книг про Гаррі Поттера, Джоан Кетлін Ролінґ, припустила, що головний страх Волдеморта — «принизлива смерть», а його ховчиком буде мляве тіло (ховчик — магічна істота, що набуває різної форми залежно від того, чого найбільше боїться людина, яка знаходиться поряд). В дзеркалі Яцрес він би побачив себе всемогутнім і безсмертним, що за властивостями цього дзеркала відповідає його найбільшому бажанню. Дамблдор припускав, що Волдеморт таємно боїться мертвих тіл і темряви, втім, за його словами, «в таких випадках ми боїмося лише невідомості». Як з'ясувалося, під час битви в Міністерстві Магії, Волдеморт не може зрозуміти, що бувають речі гірші за смерть.

Що стосується особистих якостей, Волдеморта можна назвати обережним, кмітливим і спокійним стратегом. На четвертому і п'ятому році навчання Гаррі Поттера в Гоґвортсі Волдеморт планував тривалі, розраховані на цілий рік операції: перша була пов'язана з його поверненням в людське тіло, друга — з вторгненням у Відділ Таємниць Міністерства Магії.

Волдеморт — нащадок власника воскресального каменя Кадмуса Певерелла, тобто він родич Гаррі Поттера (нащадка брата Кадмуса Ігнотуса Певерелла — власника мантії-невидимки). Крім того, він нащадок одного з творців Гоґвортса — Салазара Слизерина. Том Редл є напівкровкою, але ретельно це приховує — його батько, Том Редл-старший, був маґлом.

Ярволод Ґонт (дідусь Волдеморта) мешкав зі своїми дітьми Морфіном та Меропою в селищі Малий Генґелтон. Його родина була останньою з роду Салазара Слизерина. Тому Ґонти підтримували ідею чистоти крові, погано ставилися до маґлів.

Мати Волдеморта — Меропу — авторка описує в шостій книжці про Гаррі Поттера, коли Дамблдор та Гаррі Поттер мандрували життям Волдеморта за допомогою сита спогадів («Гаррі Поттер і Напівкровний Принц»):

«…дівчина в обшарпаній сукні, що своїм кольором нагадувала брудну кам'яну стіну в неї за спиною… Волосся в неї було пряме й темне, а лице простувате, бліде, з грубими рисами. Очі, як і в брата, були зизуваті. Дівчина здавалася трохи охайнішою за чоловіків [батька Ярволода та брата Морфіна], але Гаррі ще ніколи не бачив такої побитої життям людини.»

Ярволода Ґонта та Морфіна було заарештовано. Під час їхнього перебування в Азкабані, Меропа, яку в родині вважали сквибкою, нарешті проявила свої магічні здібності і за допомогою любовного зілля «закохала» в себе панського сина, маґла Тома Редла-старшого. Під дією цих чарів він втік зі своєю новою нареченою.

Таким чином, коли Ярволод повернувся додому з в'язниці, то не знайшов там дочки, і дізнавшись із ким вона втекла, забув про її існування.

Тим часом, коли шлюбу Тома Редла та Меропи був майже рік, Меропа не захотіла більше обманювати чоловіка та припинила давати йому любовне зілля, сподіваючись, що він і так лишиться закоханим у неї. Але цього не сталося. Том Редл покинув свою вагітну дружину, повернувся до родинного маєтку та розповідав, що Меропа «обкрутила» його, «обвела довкруг пальця».

Меропа померла під час пологів. Таким чином, її син, Том Редл, потрапив до сиротинця.

24 грудня 1926 року в маґлівському притулку народився Том Ярволод Редл. Його матір звали Меропою, вона була чаклункою і нащадком одного із засновників Гоґвортса Салазара Слизерина. Його батько, Том Редл-старший, був маґлом. Його мати померла після народження дитини. Редл пішов від Меропи, коли та перестала давати йому любовне зілля, щоб перевірити, чи не залишиться він в неї, оскільки вона була вагітна. У відчаї Меропа не зробила нічого, щоб вижити і незабаром померла в стражданнях. Проте Меропа встигла дати дитині ім'я його батька — Том, і свого батька — Ярволод. Батько дитини, Том Редл-старший, не знав про сина. Том виховувався в притулку.

Всі вважали його дивним. Няня в притулку казала, що коли він був маленький, то ніколи не кричав, а коли став трохи старшим, він став мучити дітей. Одного разу він убив кролика і сказав, що той зробив це з собою сам. Діти в притулку його боялися. Він відрізнявся від інших. У нього почали виявлятися магічні здібності і він, більш-менш навчившися їх контролювати, використовував їх проти дітей з притулку. Також він зрозумів, що може розмовляти зі зміями. Він не вважав себе божевільним або дивним. Він думав, що він особливий. І так воно і виявилося.

Влітку, коли Тому було одинадцять років, до нього прийшов професор Дамблдор, який тоді ще викладав в Гоґвортсі трансфігурацію. Дамблдор прийшов повідомити його про те, що Том чарівник і що він зарахований до Гоґвортської школи чарів та чаклунства. Том прийняв Дамблдора за професора з психіатричної лікарні. Думав, що няня в притулку викликала його, а тому він дуже грубо з ним розмовляв спочатку. Дамблдору довелося підпалити за допомогою палички шафу, а потім її згасити, показавши, що речі не згоріли. Це він зробив для того, щоб довести Томові, що він не вважає його психом, а заразом і те, що він чарівник. Том на превеликий подив швидко повірив у це. Він взнав де і що йому треба купити і як дістатися до школи, а інше були вже його власні турботи. Йому не була потрібна допомога.

І ось у вересні він приїхав у Гоґвортс. Він не знав, ким були його батьки і хто був його предок. Він лише знав, що був названий на честь батька. Але він думав, що його батько був чарівником, а мати — маґелкою. Він шукав інформацію про свого батька і зрозумів, що її нема, а це означало, що його батько — маґл. Тоді він став дізнаватися щось про матір. І він зрозумів, що він спадкоємець Слизерина. Том дуже добре вчився в Гоґвортсі, був здібним учнем і всі вчителі любили його.

Крістіан Коулсон в ролі Тома Редла в фільмі Гаррі Поттер і таємна кімната

На п'ятому курсі Тома призначають старостою Слизерина. В кінці п'ятого курсу, коли йому було шістнадцять років, він знайшов вхід до таємної кімнаті і дізнався, як її відчинити. Він випустив з неї василіска і організував серію нападів на бруднокровців. Врешті-решт василіск випадково убив дівчину на прізвисько Плаксива Мірта (англ. Moaning Myrtle). Після цього випадку Гоґвортс хотіли закрити, але Том не міг допустити цього, адже Замок був його домом. Він знав, що уникнути закриття Гоґвортса можна було лише упіймавши винуватця. Він не хотів повертатися в притулок. Він терпіти не міг маґлів, а сам притулок викликав у нього огиду. Тоді він вирішив підставити Геґріда. Він знав, що той придбав яйце акромантула — величезного павука, що розмовляє — на першому курсі, і знав, що павук дотепер живе в нього. Свідченням Тома повірили. Повірили, що це Араґоґ (так звали павука) — чудовисько з таємної кімнати. Йому повірили, незважаючи на те, що Геґрід був з вигляду не надто розумним і тим більше не справляв враження людини, здатної знайти таємну кімнату, адже Гоґвортс обшукували кілька разів і не знайшли її, а тут напіввелетень-третьокурсник знайшов її. Навіть Тому було потрібно п'ять років, щоб знайти вхід і відкрити її.

Проте, Геґріда виключили і зламали його чарівну паличку, а Араґоґ втік в Заборонений ліс і створив собі потомство з павуків-гігантів.

Після цього Тома нагородили за заслуги перед школою. Його нагороди дотепер стоять в Гоґвортсі. Потім Том здає СОВи і виїжджає на канікули в притулок.

Проте він ще відвідав будинок Ґонтів у малому Генґелтоні, де жив його дядько Морфін Ґонт, сподіваючись застати Ярволда Ґонта, вже покійного. Потім, керуючись словами Морфіна, він відправився в будинок, де жив його батько зі своїми батьками. Том убив їх. Пізніше поліція маґлів була загнана в куток картиною смерті. Том повернувся в будинок Морфіна Ґонта, брата його матері, вкрав у нього перстень Ярволда і за допомогою магії змінив пам'ять і підставив Морфіна Ґонта. Зробив так, щоб у міністерстві подумали, що це Морфін убив Тома Редла-старшого і його батьків. Морфіна відправили в Азкабан.

На шостому курсі Том вирішив поговорити з головою свого гуртожитку професором Слизорогом. На ньому вже був вкрадений ним перстень. Він запитав Слизорога про горокракси. Він запитав про те, що буде, якщо розділити душу на семеро. Восени Том створив свій перший горокракс — щоденник. Він розумів, що не може відкрити кімнату, поки вчиться в школі, а тому створив щоденник-горокракс як інструкцію до користування таємною кімнатою.

Том пішов на сьомий курс, останній рік навчання в школі. Він найкращий учень школи, ідеальний студент. Йому пророкували велике майбутнє і хороше кар'єрне зростання. Том захоплювався темними мистецтвами. Найближчі його друзі, а швидше обожнювачі — він ніколи не був з ними нарівні — називали його Волдемортом. Ті роки, що Том вчився в школі, були дуже жорстокими для деяких студентів, але Тому з першими його послідовниками завжди були якось осторонь. Тільки Дамблдор завжди знав, що відбувається насправді.

В кінці року Том здав НОЧІ і пішов зі школи. Був 1945 рік.

Проте, всупереч очікуванням, після закінчення школи Том зник. Він підробляв в «Борджин і Беркс». Він багато подорожував, вивчаючи темні мистецтва, занурюючись в їхні тонкощі. Це його захоплювало, втягувало з головою. Він піддався такій кількості різних магічних трансформацій, що його обличчя стало маловпізнанним через роки. Мало що залишилося від його минулої краси. Красивий талановитий хлопчик перетворився на жахливу людину з понівеченим обличчям і став найзлішим магом сторіччя, відомим як Лорд Волдеморт. Майже ніхто не знав його справжнього імені.

Він створив ще декілька горокраксів з реліквій засновників Гоґвортса.

На початку сімдесятих Волдеморт почав агітувати людей, шукати прихильників, які підтримали б його ідеї чистої крові. Найближчими його прибічниками стали Смертежери. Багатьох чарівників, які не хотіли добровільно вступати в лави прибічників Темного Лорда, під закляттям «Імперіус» примушували чинити усілякі звірства, такі, як вбивство маґлів. Вони не могли цьому чинити опір.

Вплив Волдеморта збільшився. Він привернув на свій бік велетнів, які вбивали людей. Він використовував неприязнь чарівного світу до велетнів проти нього ж самого, пообіцявши, що не стане дискредитувати їх, як інші чарівники.

Щоб позначити будинок, в якому смертежери чинили вбивство, вони використовували «Чорну мітку» — ширяючий в повітрі образ черепа із змією.

Волдеморт вирішив стати викладачем захисту від темних мистецтв, але Армандо Діпіт йому не дав цю посаду через пораду Дамблдора. Відтоді жоден викладач не затримується на цій посаді більше року. Є думка, що Волдеморт її прокляв. А тим часом Дамблдор став директором Гоґвортса — одного з небагатьох безпечних місць того часу.

Через декілька років віщунка Сивіла Трелоні робить пророцтво. Волдеморт дізнається про пророцтво від Северуса Снейпа, який його підслуховував. В ньому говориться про хлопчика, який здатний убити його, коли виросте. Тоді Волдеморт вирішує убити його, поки той не виріс. Під умови пророцтва підходило тільки двоє хлопчиків — Невіл Лонґботом і Гаррі Поттер. І він, налякавшись загрози саме з сторони такого ж напівкровного, як і сам, вирішив, що це Поттер. На Поттерів тим часом наклали закляття Довіри і призначили охоронцем таємниці друга батька Гаррі Пітера Петіґру. Але той зрадив їх. Темний Лорд убив батьків Гаррі, але коли спробував убити Гаррі, то вийшло так, що він зробив останній, сьомий горокракс, а його заклинання відскочило в нього самого. Він став слабшим за наймізернішого духа, його видерло з власного тіла.

Десять років він виживав в лісах Албанії і ще невідомо де, ховався, поки не зустрів там молодого Квірела і не схилив на свою сторону. Квірел став викладачем захисту від темних мистецтв. Волдеморт вселився в нього і хотів дістати філософський камінь. Але його спроби були невдалими через протидію Гаррі Поттера.

Наступного року щоденник-горокракс, який Том зробив, коли навчався в школі, потрапив в руки одинадцятирічній дівчинці Джіні Візлі. Вона звірялася йому, внаслідок чого стала одержима Волдемортом. Вона відкрила таємну кімнату і стала напускати василіска на бруднокровок. Вона не розуміла, що робить. Том керував нею. Але він знову не зміг повернутися. І знову через Гаррі Поттера, який убив василіска і знищив щоденник.

Через рік його колишній спільник Пітер Петіґру, що зрадив своїх друзів, повернувся до нього. Повернувся тільки тому, що йому більше нікуди було йти. Його викрили, дізнавшись, що він анімаг. Він допоміг Волдеморту відродитися. І для відродження Темному Лорду була потрібно кров ворога. І він узяв кров Гаррі Поттера. Лорд Волдеморт повернувся.

Але повернувся він таємно. Більшість людей вважала Гаррі, який нібито бачив відродження Темного Лорда, божевільним, як і всіх, хто йому вірив, включно з Дамблдором. Міністерство наполегливо закривало на це очі. Проте Волдеморту довго не вдалося відсидітися в тіні міністерських баталій. В кінці навчального року він з'явився в міністерство і бився там з Дамблдором і Поттером, був знайдений міністром магії Корнеліусом Фаджем. Волдеморт взявся до активніших дій.

Він почав стрімко і цілеспрямовано вбивати всіх, хто міг перешкодити йому прийти до влади. Найгучнішими стали вбивства Амелії Боунз (глави Департаменту виконання магічного законодавства) і Еммеліни Венс, відповідаючої за безпеку прем'єр-міністра маґлів. Почалися таємні зникнення. Найвідомішим стало викрадення Олівандера — майстра чарівних паличок. Дементори покинули Азкабан і почали наганяти страх на всю країну. Смертежери почали масові вбивства маґлів. Міністерству Магії ставало все складніше приховувати від маґлівського суспільства правду. Темрява і холод на довгі два роки окутали Британію.

Зрозуміло, після всіх цих подій Фадж не міг залишитися Міністром Магії. Новим Міністром став Руфус Скрімджер, ексголова Відділу Аврорів. Але новий міністр не довго залишався в міністерському кріслі. На весіллі Біла і Флер стало відомо (завдяки Кінґслі Шеклболту), що Скрімджер мертвий. Наступним міністром став Пій Тікнесі, що знаходився під закляттям Імперіус, накладеним смертежером Якслі.

Захоплений ідеєю про непереможну бузинову паличку, наступні півроку Волдеморт витрачає на її пошуки. Помилково вважаючи, що причина зв'язку його палички і палички Гаррі в спорідненості серцевин-пера одного фенікса Фоукса (другий зв'язок виявляється в тому, що чарівна паличка Гаррі ставала всемогутньою в битві з Волдемортом (розділ «Сім Поттерів»); причина цьому дуель між Гаррі та Волдемортом одразу після відродження останнього — паличка Гаррі перемогла паличку Волдеморта і перейняла від неї деякі заклинання), він шукає їй заміну в «найсмертоноснішій і непереможній чарівній паличці, за якою на сторінках історії залишився кривавий слід». В ході пошуків він вбиває другого за могутністю темного чарівника — Ґріндельвальда, замкненого на той час у в'язницю Нурменгард, оскільки той відмовився видати місцеположення бузинової палички. В цей же час до пошуків палички приступає і Гаррі, в надії, що вона допоможе йому перемогти Волдеморта. Кінець кінцем, він відмовляється від цієї ідеї, і паличка дістається Темному лорду.

Отримавши її і не знаючи, що вона належить Гаррі Поттеру, він спрямовує її проти її господаря. Паличка не слухається Темного Лорда і вбиває його. Проте, якби Темний Лорд атакував Гаррі Поттера своєю звичайною паличкою, а не Бузиновою, а, оскільки у Гаррі в той момент була лише паличка Драко Малфоя, що не мала спорідненості з паличкою Темного Лорда, і враховуючи, що закляття Авада Кедавра неможливо відбити, можливо перемога була б за Волдемортом. Однак, враховуючи, що для свого відродження Волдеморт взяв кров Гаррі, закляття Жертви містилося б і в його тілі, захищаючи Гаррі від «Авада Кедавра», не даючи останньому померти.

• Волан-де-Морт на Поттеромания Викия
• Lord Voldemort на Harry Potter Lexicon