Лунар орбітер — 4

Лунар орбітер — 4 (англ. Lunar Orbiter 4) автоматична міжпланетна станція НАСА, штучний супутник Місяця, запущений в рамках програми «Лунар орбітер» з метою скласти карту всієї видимої поверхні Місяця і деяких районів зворотного боку. На відміну від попередніх трьох місій перед «Лунар орбітер — 4» не стояло завдання пошуку можливих місць посадки «Аполлонів».

Lunar Orbiter 4 D
Основні параметри
COSPAR ID 1967-041A
NORAD ID 2772
Організація НАСА
Виготівник Науково-дослідний центр Ленглі
Тип апарата штучний супутник
Штучний супутник Місяць
Дата запуску 4 травня 1967 22:25 UTC
Ракета-носій Atlas-Agena D
Космодром Канаверал, LC-13[1]
Тривалість польоту 180 діб
Схід з орбіти Впав на Місяць не пізніше 31 жовтня 1967
Технічні параметри
Маса 385,6 кг
Джерела живлення сонячні панелі і акумулятори
Орбітальні дані
Ексцентриситет .28
Нахил орбіти 85,48°
Період обертання 721 хв
Апоцентр 6034 км
Перицентр 2705 км

Конструкція апарату

Конструкція Лунар орбітер — 4 ідентична «Лунар обітер — 1» з незначними модифікаціями. Електроживлення забезпечувалося 4 панелями сонячних батарей і нікель-кадмієвим акумулятором.

Апарат мав на борту установку з двома камерами, одна високої, інша середньої роздільної здатності. Радіомаяк встановлений на зонді допомагав уточнювати орбіту апарату і відповідно вплив гравітаційного поля Місяця. Лунар орбітер-4 був також обладнаний детекторами метеорних частинок і сцинтиляційними лічильниками, що дозволяють відповідно вивчити метеорну і радіаційну обстановку в міжпланетному і місячному просторі[2].

Політ

«Лунар орбітер-4» був запущений 4 травня 1967 року о 22:25 UTC ракетою-носієм Атлас-Аджена D з пускового майданчика LC-13. Зробивши в польоті одноразово корекцію траєкторії апарат вийшов 8 травня на полярну селеноцентричну орбіту. З 11 по 26 травня тривав сеанс фотографування, який довелося припинити через відмови в системі переробки плівки. До 1 червня були передані останні зняті знімки[3][2].

Надалі апарат було вирішено використовувати для вивчення гравітаційного поля Місяця. Він був переведений на нижчу орбіту. 24 липня з апаратом був втрачений зв'язок, імовірно не пізніше 31 жовтня апарат впав на місячну поверхню десь між 22 і 30 градусами західної довготи[4].

Результати

Були отримані 163 пари знімків місячної поверхні, знімками було охоплено 99 % поверхні Місяця. Це дозволило продовжити координатну сітку, прийняту для видимої сторони Місяця, на зворотний бік.

Фотогалерея

Примітки

  1. Cape Canaveral LC13 (англ.). Encyclopedia Astronautica. Архів оригіналу за 07.09.2012. Процитовано 21.01.2012.
  2. Баевский А.В. ИЗУЧЕНИЕ ЛУНЫ И ОКОЛОЛУННОГО ПРОСТРАНСТВА ПО ПРОГРАММЕ LUNAR ORBITER // Космические автоматические аппараты США для изучения Луны и окололунного пространства (1958-1968 гг.). — Москва, 1971.
  3. Bruce K. Byers. CHAPTER X: MISSIONS IV AND V: THE LUNAR SURFACE EXPLORED // DESTINATION MOON: A History of the Lunar Orbiter Program. — Washington, D.C., 1977.
  4. Lunar Orbiter 4. НАСА.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.