Лускатка звичайна

Інші назви гриба — лускатка ворсиста, лускатка скуйовджена[1]. Наукову назву «pholiota squarrosa» присвоєно мікологом Паулем Куммером в 1871[1].

Шапинка 5–12 см в діаметрі, у зрілих грибів досягає іноді 20 см, напівкулястої або конічної, потім опуклої і пласко-опуклої форми, з підігнутим краєм, негігрофанна, з залишками, що зазвичай не опадають, покривала по краю. Поверхня повністю вкрита сухими яскраво-жовтими лусочками, слизова, жовто-жовтогаряча.

М'якуш світло-жовтого кольору, над пластинками зеленуватий, іноді зі слабким землистим запахом, з рідким смаком.

Гіменофор пластинчастий, пластинки, що приросли, часто розташовані, жовтого кольору, з віком набувають іржаво-бурого відтінку.

Ніжка 5–19 см завдовжки і 1–3 см завтовшки, з волокнистим обвислим кільцем, над ним білувата, нижче — червонувато-коричнева, покрита темнішим волокнистим нальотом.

Споровий порошок іржаво-бурого кольору. Спори 6–8 × 4–5 мкм, довгасто-яйцеподібної форми, з невеликою часом проростання.

Лускатка звичайна — широко поширений паразит або сапротроф, що росте на живій і мертвій деревині листяних, рідше хвойних порід.

Зазвичай вважається їстівним грибом низької якості, однак у Північній Америці відомі випадки легких шлунково-кишкових отруєнь лускаткою звичайною. Гриб має редьковий смак. Після попереднього відварювання його маринують або солять з іншими грибами (але обов'язково використовують прянощі)[2].

• Noordeloos, M.E. Flora agaricina Neerlandica. — 1999. — Т. 4. — P. 83. — ISBN 90-5410-493-7.