Людовик-Александр де Бурбон
Людовик-Александр де Бурбон (фр. Louis-Alexandre de Bourbon; 6 червня 1678 — 1 грудня 1737) — французький аристократ, військовий діяч часів короля Людовика XIV. Адмірал Франції.
| Людовик-Александр де Бурбон | |
|---|---|
| фр. Louis-Alexandre de Bourbon | |
 | |
| Народився |
6 червня 1678 Версаль |
| Помер |
1 грудня 1737 (59 років) замок Рамбуйє |
| Поховання | Dreux Royal Chapeld |
| Країна |
 Франція |
| Діяльність | військовий очільник |
| Знання мов | французька[1] |
| Роки активності | з 1683 |
| Титул | герцог |
| Посада | governor of Brittanyd |
| Військове звання | Адмірал Франції |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Бурбони |
| Батько | Людовик XIV |
| Мати | Франсуаза де Монтеспан |
| Брати, сестри | Princess Anne Élisabeth of Franced, Marie Thérèse, Madame Royaled, Louis Antoine de Pardaillan de Gondrind, Louise Marie Anne de Bourbond, Франсуаза-Марі де Бурбонd, Louise Françoise de Bourbond, Марія Анна де Бурбон, Marie Christine de Pardaillan de Gondrind, Princess Marie Anne of Franced, Philippe Charles, Duke of Anjoud, Louis, Count of Vermandoisd, Louis Auguste, Duke of Mained, Louis César, Count of Vexind, Louis François, Duke of Anjoud і Людовик Великий Дофін |
| У шлюбі з | Марія-Вікторія-Софі де Ноайль |
| Діти | 1 син |
| Автограф |
 |
| Нагороди | |
 Герб | |
Життєпис
Походив з королівської династії Бурбонів. Позашлюбний син Людовика XIV та фаворитки Франсуази де Монтеспан. У 1681 році отримав титул графа Тулузького, у 1683 році, після смерті зведеного брата Луї де Бурбона, графа Вермандуа, отримав посаду адмірала Франції. У 1684 році став полковником піхотного полку.
У 1689 році призначений губернатором Гієні, у 1693 році командував кавалерійським полком і став кавалером Ордену Святого Духа. У 1695 році призначений губернатором Бретані. У 1696 році отримав військове звання польового маршала (генерал-майора), у 1697 році — генерал-лейтенанта. Тоді Луї-Александр став герцогом Пентев'єрським. Під час Війни Аусбурзької ліги відзначився під час облоги Намюра у 1698 році.
З початком Війни за іспанську спадщину займався обороною Сицилії. У 1704 році на чолі французького флоту завдав поразки у битві при Малазі (Іспанія) англо-голландському флоту під головуванням Джорджа Рука. За це отримав орден Золотого Руна. У 1711 році став герцогом Рамбуйє, герцогом де Дамвіль та герцогом д'Арк. У 1712 році отримав титул герцога Вандома.
У зв'язку зі смертю сина та онуків король Людовик XIV у 1714 році зрівняв Луї-Александра із законними дітьми й надав йому титул принца крові. Передбачалося, що у разі смерті останнього онука, майбутнього Людовика XV, на трон можуть претендувати позашлюбні діти короля. Того ж року король надав йому почесне звання великого мисливчого Франції.
Після того, як загроза смерті спадкоємця минула й оголошено Людовика XV королем при регенті Філіпові Орлеанському Паризький парламент у 1717 році скасував наказ короля Людовика XIV від 1714 року. З 1715 року Луї-Александр був у складі регентської ради. У 1718 році Людовик-Александр очолив Морську раду. на цій посаді він перебував до 1722 року.
Останні роки провів у своєму замку Рамбуйє, де й помер 1 грудня 1737 року.
Родина
Дружина — Марія-Вікторія-Софі (1688—1766), донька герцога Анн-Жюле де Ноайля, маршала і пера Франції
Діти:
- Луї-Жан-Марі (1725—1793)
Коханка — Мадлен д'Омон
Діти:
- Луї-Александр (1720—д/н)
- Філіп-Огюст (1721—1795)
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Джерела
(фр.)
- Jean Duma: Les Bourbon-Penthièvre (1678—1793). Une nébuleuse aristocratique au XVIIIe siècle. Ed. Publications de la Sorbonne, Paris 1995, ISBN 2-85944272-3.
- Lenotre, G., Le Château de Rambouillet: six siècles d'histoire, Calmann-Lévy, collection " Châteaux: décors de l'histoire ", Paris, 1930, p. 256; Réédition: Denoël, Paris, 1984, p. 215.