Війна за іспанську спадщину
Війна́ за іспа́нську спа́дщину — війна 1701–1714 років між Великою Британією, Австрією, Нідерландами, Португалією і Данією проти Франції, Іспанії і Баварії. Конфлікт розпочався в 1701 році після смерті іспанського імператора Карла ІІ, який заповів трон Філіпу Анжуйському — внукові французького короля Людовіка XIV. Це викликало незадоволення імператора Священної Римської імперії Леопольда І, який спробував захистити свої права на володіння іспанських Габсбургів. Таким чином, на початках це був конфлікт винятково Франції та Священної Римської імперії. Проте ситуація кардинально змінилась, коли Людовік XIV почав активно розширювати свої володіння, стаючи на перешкоді реалізації інтересів Англії та Республіки Об'єднаних провінцій (Голландської Республіки). Тож, Англія, Республіка Об'єднаних провінцій та ще ряд європейських держав об'єднуються в антифранцузький блок, метою якого було не допустити посилення Франції. Війна охопила не лише терени Європи, а й Північної Америки, де дістала назву «війни королеви Марії», де англійська корона намагалась витіснити французів з їхніх колоніальних володінь.
.svg.png.webp){kind=small}
.svg.png.webp){kind=small}
.svg.png.webp){kind=small}
.svg.png.webp){kind=small}
.svg.png.webp){kind=small}
.svg.png.webp){kind=small}
Війна тривала понад десятиліття, в ній проявились таланти таких відомих полководців, як герцог де Віллар та герцог Бервік (Франція), герцог Мальборо (Англія) і принц Євгеній Савойський (Австрія). Війна завершилась підписанням Утрехтського (1713) та Раштадського (1714) мирних договорів. В результаті Філіп отримав право успадкувати іспанський престол під іменем Філіпа V, проте втратив право спадкувати французький престол, що розірвало династичний союз корон Франції та Іспанії. Австрійці отримали більшість іспанських володінь в Італії та Нідерландах, проте Іспанія зберегла за собою свої заморські володіння. В результаті гегемонії Франції в Європі було покладено кінець, а ідея балансу сил, що знайшла відображення в Утрехтському договорі, стала частиною міжнародного порядку.
Передумови
Через те, що Карл ІІ Іспанський був фізично та психічно хворим, а інших представників династія Габсбургів по чоловічій лінії не мала, питання про спадкування величезної Іспанської імперії було предметом постійного обговорення[1].
На іспанську спадщину претендували дві династії: французькі Бурбони та австрійські Габсбурги, що були тісно пов'язані з іспанським імператорським двором[2].
Найлегітимнішим з точки зору іспанців претендентом на престол був син Людовіка XIV Людовік Великий Дофін, що був його єдиним законнонародженим сином від Марії Терезії Іспанської, що була старшою сестрою Карла ІІ. Крім того, Людовік XIV був двоюрідним братом Карла II, бо його матір'ю була Анна Австрійська, сестра іспанського короля Філіпа IV. Проте й тут виявилась невелика проблема: що Анна Австрійська, що Марія Терезія відмовилися від власних прав на престол після одруження, хоча в другому випадку відмова не набула чинності, бо її умовою була виплата Іспанією Франції приданого інфанти, чого французи так і не дочекались. Отож, дофін Людовік мав вагомі права претендувати на іспанський престол.
Другим претендентом на іспанський престол був Леопольд І — імператор Священної Римської імперії, що належав до австрійської гілки Габсбургів. 1703 року був підписаний Взаємний пакт про престолонаслідування - угода щодо престолонаслідування (спадкоємства трону) ерц-князями Йосифом І та Карлом Австрійським.
Примітки
- Борисов Ю. Дипломатия Людовика XIV. — М.: Международные отношения, 1991. — С. 271—273
- Борисов Ю. Дипломатия Людовика XIV. — М.: Международные отношения, 1991. — С. 273—274
Література
- В. М. Вдовенко. Австрійсько-іспанський договір 1725 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-Х
- В. М. Вдовенко. Війна за іспанську спадщину 1701-14 // Українська дипломатична енциклопедія