Люсі Ніколар Пулав

Люсі Ніколар Пулав (22 червня 1882 — 27 березня 1969), яку також називали Ва-Тах-Ва-Со, і яку називали принцесою Ватахвасо, артистка і просвітниця індіанського походження (пенобскотка).

Люсі Ніколар Пулав
Народилася 22 червня 1882(1882-06-22)
Пенобскот, Мен, США
Померла 27 березня 1969(1969-03-27) (86 років)
Пенобскот, Мен, США
Країна  США
Діяльність співачка
Титул принцеса
Люсі Ніколар Пулав на початку своєї гастрольної кар'єри, з обкладинки публікації 1916 року.
Люсі Ніколар Пулав в ролі принцеси Ватахвасо, з обкладинки публікації 1917 року.

Раннє життя

Люсі Ніколар (Ва-Тах-Ва-Со) народилася в резервації на острові Пенобскот у штаті Мен і була донькою Джозефа Ніколара та Елізабет Джозеф, обидва племені Пенобско.[1] Її батько був лідером корінних громад[2] і письменником, який опублікував «Життя і традиції Червоної людини» (1893).[3] У дитинстві Люсі Ніколар вчилася майструвати кошики і продавала товари ручної роботи з родиною в Кеннебанкпорті, штат Мен. Вона та її сестри також співали для туристів.[4] Підлітком вона стала членом жіночого клубу на острові Вабанакі, прийнятого до Федерації жіночих клубів штату Мен в 1897 році.

Підлітком Ніколар почала їздити на публічні виступи на таких заходах, як шоу спортсменів; під час однієї з таких поїздок Ніколар привернула увагу адміністратора Гарварда. Він організував для неї можливості вивчати музику в Бостоні та Нью-Йорку.

Кар'єра

Ніколар часто поєднувала політичну активність із розвагами. У січні 1900 року, коли їй було 17 років, Ніколар відвідала дебати на тему імміграції в Нью-Йорку . Вона замовкла присутніх заявою: «Я вважаю, що тут я єдина справжня американка». Потім вона сіла за піаніно, заспівала жалібну пісню і зіграла Шопена, зачепивши усіх у кімнаті.

Люсі Ніколар гастролювала по Сполучених Штатах, використовуючи сценічне ім'я «Принцеса Ватахвасо» починаючи з 1916 року, співаючи пісні, граючи на фортепіано, розповідаючи історії, танцюючи та вдягаючи костюм з бахромою.[5] Вона заспівала пісню "Зіркоподібний прапор " на щорічному бенкеті організації Redpath-Vawter Chautauqua.[6] Також вона виступала в еолійському залі,[7] а в 1920 році брала участь у програмі до Дня музики в Жіночому прес-клубі в Нью-Йорку.[8] Пишучи про своє шоу в 1920 році, газета New York Times зауважила, що «рідні та придбані подарунки Ватахвасо дають певний шарм, який не часто можна почути в примітивній музиці».[9] Хоч вона була представлена як «примітивна музика», більшість репертуару принцеси Ватахвасо було написано композиторами, які не є корінними народними жителями, включаючи Терлоу Ліурейшна та Чарльза Вейкфілда Кадмена.[1]

Протягом з 1917 по 1930 рік Люсі Ніколар зробила більше дюжини записів для компанії Victor Talking Machine.[10]

Після 1929 року Люсі Ніколар Пулау пішла з виставкових майданчиків, і разом із чоловіком керували магазином кошиків «Teepee Chief Poolaw's» у штаті Мен. Зі своїми сестрами Еммою та Флоренцією вона брала активну участь у роботі у справах захисту прав корінних американців у штаті Мен. Після того пенобскоти, які жили на землях резервації в штаті Мен, отримали право голосу в 1955 році, Люсі Ніколар Пула віддала перший голос.[11][12]

Особисте життя

Люсі Ніколар вперше вийшла заміж у 1905 році за лікаря з Бостона; вони розлучились у 1913 р. До 1918 року вона вийшла заміж за свого менеджера та адвоката Томаса Ф. Гормана; вони також розлучилися. Її третім чоловіком став Брюс Пулав (1906—1984), колега-артист. Разом вони осіли у штаті Мен. Люсі Ніколар Пулав померла в 1969 році у віці 87 років на землі індіанців. Сувенірний магазин «Пула», перейменований у «Тіпі» принцеси Ватахвасо, зараз є музеєм, яким керує племінник Люсі Чарльз Норман Шей.[13]

Один із кошиків Пулав є у колекції Історичного товариства Оклахоми.[14] У 2010 та 2011 роках у музеї абатства була виставка про неї під назвою «Тітка Лу: Історія принцеси Ватахвасо».[12][15]

Фотограф Горацій Пулав був її швагером.[16]

Посилання
  1. Paige Lush, Music in the Chautauqua Movement: From 1874 to the 1930s (McFarland 2013): 163—165. ISBN 9780786473151
  2. «Daughter of Penobscot Chief to Interpret Indian Music» Lyceum News (November 1916): 4-5.
  3. Joseph Nicolar, The Life and Traditions of the Red Man (C. H. Glass and Company 1893).
  4. Canyon Wolf, «Lucy Nicolar» Ne-Do-Ba (Friends) Exploring & Sharing the Wabanaki History of Interior New England (2008).
  5. «Princess Watahwaso» Music News (March 30, 1917): 1, 11.
  6. «Vawter's 15th Convention» Lyceum Magazine (March 1917): 25.
  7. Program from Princess Watahwaso's 1917 recital at Aeolian Hall, from «Traveling Culture: Circuit Chautauqua in the Twentieth Century», Redpath Chautauqua Collection, University of Iowa Libraries, Special Collections Department.
  8. «Lillie D'Angelo Bergh's 'Music Day'» Musical Courier (May 13, 1920): 10.
  9. «Princess Watahwaso Sings» New York Times (April 8, 1920): 9.
  10. Princess Watahwaso discography, Discography of American Historical Recordings, UCSB Library.
  11. «Lucy Nicolar Goes Far From a Maine Native American Reservation — And Then Returns» New England Historical Society (2017).
  12. Kylie Message, Museums and Social Activism: Engaged Protest (Routledge 2013): 30. ISBN 9781134663699
  13. «Princess Watahwaso's Teepee» Penobscot Cultural and Historic Preservation.
  14. Object record, Basket, Oklahoma Historical Society.
  15. «Bar Harbor's Abbe Receives $50,000 Gift» Bangor Daily News (December 19, 2010).
  16. Christine Lin, «These Extended Families» The Epoch Times (November 18, 2014): B4. via ProQuest
  17. Lucy Nicolar Goes Far From a Maine Native Amerocan Reservation — And Then Returns. New England Historical Society. New England Historical Society. Процитовано 8 березня 2019.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.