Лінинський Петро

Петро́ Ліни́нський (19 липня 1846, Лінинці Малі — 18 серпня 1914, Долина, тепер Івано-Франківська область) — український правник і громадсько-політичний діяч. Радник суду в Новому Санчі (Лемківщина, сучасна територія Польщі). Посол Галицького сейму (1883—1889). Упродовж своєї каденції був секретарем «Руського клубу» — фракції, що об'єднувала більшість українських послів сейму.

Лінинський Петро
Народився 19 липня 1846(1846-07-19)
Лінинці Малі
Помер 18 серпня 1914(1914-08-18) (68 років)
Долина
Діяльність юрист, депутат, політичний діяч
Відомий завдяки Посол Галицького сейму
Посада посол до Галицького сейму

Короткий життєпис

У 1854-1856 роках навчався в окружній головній школі з німецькою мовою викладання при василіянському монастирі в Лаврові[1].

Судовий радник Петро Лінинський у Новому Санчі на противагу до тодішнього політичного курсу посла до австрійського парламенту з Сяніцької округи судді Володимира Куриловича започаткував на терені західної Лемківщини виразну українську національну політичну лінію — в порозумінні і за директивами «Народнього Комітету» у Львові, що був тоді під проводом керманича української парламентарної репрезентації у Відні — посла професора Академічної ґімназії Юліяна Романчука.

Головними успіхами праці Лінинського були: 1) обрання кандидата від «Народнього Комітету» — українця — Василя Яворського послом до віденського парламенту, 2) заснування в 1901 р. для лемківської студентської молоді в новосандецькій ґімназії української бурси, в якій у першому ж році існування отримав 51 учнів дешеве приміщення; 3) відкриття філії Товариства «Просвіта» в Новому Санчі — з виразною метою протидіяти впливам численних на тому терені читалень «просвітительного Общества им. Михайла Качковского во Львові».

Старша донька судді П. Лінинського, Марта, вийшла заміж за професора української ґімназії Михайла Демчука в Перемишлі, де вона після Другої світової війни як удовиця доживала віку серед матеріяльних злиднів, а молодша донька Марія, випускниця перемиської ґімназії з 1921 року, вийшла заміж за суддю Мирона Дубляницю (випускника тієї ж гімназії з 1911 року) і після війни жила з чоловіком на еміґрації в Америці.

Примітки
  1. Филипчак І., Лукань Р. Ц. К. окружна головна школа в Лаврові 1788/89-1910/11 // Записки чина св. Василія Великого. — Т.5, вип. 1-4. — 1932—1941. — С. 120.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.