Лінина Мала
Мала́ Лінина́ — колишнє село, а тепер — урочище в Україні, у Старосамбірському районі Львівської області.
село Мала Лінина | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Львівська область |
Район/міськрада | Старосамбірський район |
Рада | Великолінинська сільська рада |
Основні дані | |
Населення | |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°23′07″ пн. ш. 22°54′24″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
510 м |
Місцева влада | |
Карта | |
Мала Лінина | |
Мала Лінина |
Історія
За переписом 1900 року в селі було 90 житлових будинків і 551 житель, за конфесіями: 6 римокатоликів, 530 грекокатоликів і 15 юдеїв; етнічно: 23 поляки і 528 українців, були 66 коней, 345 голів великої рогатої худоби, 52 вівці і 74 свині, селяни володіли 1186 га землі. Загалом було 944 га угідь (з них 931 га оподатковуваних: 368 га ріллі, 37 га лук, 1 га саду, 322 га пасовищ і 203 га лісу).[1](нім.)
На 01.01.1939 р. Мала Лінина належала до Турківського повіту Львівського воєводства, в селі проживало 640 мешканців (630 українців і 10 євреїв)[2]. У ході «радянізації» Галичини в 1940 р. село було включене до новоутвореного Стрілківського району Дрогобицької області.
Храм
У селі була дерев'яна парафіяльна церква Святого Димитрія побудови 1713 року, належала вона до Старосамбірського деканату Перемишльської єпархії УГКЦ.[3]
Сучасність
Територія належить до регіонального ландшафтного парку «Верхньодністровські Бескиди».
Відомі люди
- Петро Лінинський — український правник і громадсько-політичний діяч, посол Галицького сейму.
Примітки
- Gemeindelexikon der im Reichsrate vertretenen Königreiche und Länder, bearbeitet auf Grund der Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1900, XII. Galizien. Wien (online).
- Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 95.
- Шематизм греко-католицького духовенства злучених епархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1936 — Перемишль, 1936 — с. 108.
Джерела
- Lenina Mała // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 142. (пол.)