Лі Чжи

|Ukrcenter= |Примітки=

Лі Чжи
李 贽
Портрет Лі Чжи
Ім'я при народженні	Лінь Цзайчжи
Народився	1527(1527) повіт Цзіньцзян, провінція Фуцзянь
Помер	1602(1602) Пекін
Поховання	Пекін
Країна	імперія Мін[1]
Національність	китаєць
Діяльність	есеїст
Сфера роботи	філософія
Мова творів	китайська
Жанр	фу (есе), ши
Magnum opus	«Ли-ші фень шу» («Спалені книжки пана Лі»)
Конфесія	буддизм
Лі Чжи у Вікісховищі

Лі Чжи або Лі Чжо-у (Лінь Цзай, Лі Цзайчжи) (кит. 李 贽, піньінь: Lǐ Zhì, палл: Лі Чжи; нар. 23 листопада 1527, повіт Цзіньцзян, провінція Фуцзянь — пом. 1602, Пекін) — один з найбільш оригінальних і суперечливих мислителів китайського середньовіччя, історик, письменник і літературний критик періоду занепаду династії Мін. Мав звання Боші («доктора») Нанкінської і Пекінської державних академій (гоцзя), займав високі пости у відомстві ритуалів і відомстві покарань. Був послідовником Ван Янміна і прихильником так званого «вчення про серце» (кит. 心学, сінь сюе) в неоконфуціанстві, піддавався офіційній забороні і замовчування в Китаї аж до початку ХХ століття через «відступництво від конфуціанських норм».[2]

За вільнодумство і «введення народу в спокусу» перебував у в'язниці, де наклав на себе руки. Основні твори — «Ли-ші фень шу» («Спалені книжки пана Лі»), «Сюй фень шу» («Продовження спаленої книги»), «Цзан шу» («Збережена книга»), «Сюй цзан шу» («Продовження збереженої книги»), «Лі Веньлін цзи»(«Збірник творів Лі з Веньліна»).[3]