Максимейко Олексій Іванович
Максиме́йко Олексі́й Іва́нович (Олекса) (* 26 травня 1921, Снітин Лубенського району) — український поет, нагороджений орденами і медалями, член НСПУ.
| Максимейко Олексій Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
26 травня 1921 (100 років) Снітин | |||
| Громадянство |
 СРСР →  Україна | |||
| Діяльність | поет, журналіст | |||
| Alma mater | КНУ імені Тараса Шевченка | |||
|
| ||||
В 1930-х роках його батько Іван Дмитрович, хібороб, був арештований та через кілька тижнів розстріляний.
Закінчив фельдшерсько-акушерську школу та Київський університет.
З першого до останнього дня пройшов війну з нацистською Німеччиною — кулеметник 984-го стрілецького полку саніструктор, військфельдшер 382-го окремого дивізіону протиповітряної оборони, повернувся у званні лейтенанта. Виступав у дивізійній та армійській газетах з ліричними творами. Важко контужений на березі річки Урух, притоки Тереку, переховували та лікували селяни-осетини Тменови, яких він після війни знайшов. 1946 року поступив на філологічний факультет Київського університету.
В повоєнний час працював у періодиці — у редакціях журналів «Колгоспник України», «Радянська школа». Перша книжка «У пломені літ» з'явилася 1972 року — за сприяння Абрама Кацнельсона й Дмитра Міщенка.
Автор поетичних книжок:
- «А юність на Ельбі лишилась»,
- «Відлуння часу»,
- «Всупереч літам» (вибране),
- «Дивуюся, як вижив я…»,
- «Есклібрис»,
- «Наперекір долі»,
- «Обезсмертив (лірика)», 2002,
- «Росою травневою вмитий», 1996,
- «Слово — моя зброя»,
- «Солдатською ходою», 1986,
- «Сторінки юності (фронтовий щоденник)», 2002,
- «Суцвіття»,
- «У пломені літ» — 1972.