Мана (магія)

Мана як уявна магічна енергія використовується для раціонального пояснення існування магії. Мана як одиниця вимірювання є елементом ігрової механіки який служить способом простого та раціонального регулювання використання магії в грі. В більшості ігор, де присутня магія, більш складні та сильні чари вимагають більших витрат мани.

• Мана (магічна енергія, очки мани, очки магії) — уявна магічна енергія. В іграх це певні одиниці вимірювання, які відображають кількість спеціальної енергії, що витрачається на різноманітні заклинання чи магічну підтримку певних здібностей.

Мана є не єдиним способом контролювати (обмежити магію в грі). Наприклад в рольовій системі Dungeons & Dragons мана відсутня. Маги заряджають (зберігають в пам'яті) свої закляття під час відпочинку, а потім витрачають їх. Чим вправніший маг, тим більшу кількість зарядів він зможе виготовити й використати згодом.

• Мана, и, жін.

1. Уявний образ кого-, чого-небудь, що ввижається комусь; привид, примара. [Стеха:] Ні, це не Андрій, це мана!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 486); [Панса (до Прісцілли):] Доню! .. Я піду в порожній дім ваш, сяду безпорадний при згаслому багатті, буду лити старечі сльози, поки очі згаснуть… стурбую ваші мани, хай прилинуть потішити мене… (Леся Українка, II, 1951, 464); Коли мана ближчає, можна помітити, що вона в трусах і майці (Юрій Яновський, II, 1954, 201); * У порівняннях. Проженуть з одного місця, — Зникне Чіп, як та мана… (Сергій Воскрекасенко, Цілком.., 1947, 63); // перен. Щось несправжнє; ілюзія, омана. Що мені без тебе щастя? Звук порожній і мана! (Іван Франко, XI, 1952, 13).

2. розм. За уявленнями забобонних людей — те, що навіяне «злим духом». Їй-богу моєму, забулася, що й зарікалася не пити, неначе вона [кума] ману навела на мене (Нечуй-Левицький, III, 1956, 253); — Прожени мою турботу: дай хоч зілля-привороту, хоч нашли якусь ману на Оксану навісну! (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 131); // перен. Щось незрозуміле, незбагненне. Іноді Шовкунові здавалося, що кінь іде не вперед, а задкує. «Що за мана?» — стріпує Шовкун головою, щоб розігнати сон (Олесь Гончар, III, 1959, 77). ♦ Пускати (пустити, напускати, напустити і т. ін.) ману [в вічі] на кого і без додатка — уводити кого-небудь в оману, обдурювати, морочити голову комусь. — Еней пустив на нас ману (Іван Котляревський, I, 1952, 71); — От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає, — зараз руки назад та й до врядника (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 12); Як же лучалося йому вийти на вулицю або піти куди на вечорниці, він зараз пускав їм [парубкам] ману в вічі (Панас Мирний, I, 1949, 175).