Манліо Брозіо

З юних років активно цікавився політикою.

Під час Першої світової війни добровільно вступив до армії. Служив у званні молодшого лейтенанта в частинах альпійських стрільців. Нагороджений Срібною медаллю.

Після війни вступив до руху «Ліберальна революція» (італ. Rivoluzione Liberale).

Під час фашистської диктатури був адвокатом в Турині.

Після падіння фашизму, під час німецької окупації стає членом Комітету національного визволення в Римі.

Після звільнення Італії, стає генеральним секретарем Ліберальної партії.

Жовтень 1944 — червень 1945 — міністр без портфеля в першому і другому уряді Бономі.

Червень — листопад 1945 — заступник голови Ради Міністрів Італії в уряді Паррі.

Грудень 1945 — липень 1946 — військовий міністр в уряді Де Гаспері.

1947–1951 — посол Італії в СРСР (Москва).

1951–1955 — посол Італії у Великій Британії (Лондон).

1955–1960 — посол Італії в США (Вашингтон).

1960–1964 — посол Італії у Франції (Париж).

1964–1971 — Генеральний секретар НАТО.

1972–1976 — сенатор Італії від Ліберальної партії і голова групи Ліберальної партії в Сенаті.

З січня 1979 року — голова Атлантичного комітету Італії.

• Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» (1955)
• Президентська медаль Свободи (США, 1971)

• В. І. Головченко. Брозіо Манліо // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

• Bròsio, Manlio Giovanni