Марченко Зоя Дмитрівна

Марченко Зоя Дмитрівна (1907 — 2000) — одна з перших репресованих в 1948-1953 рр., родом із Сумщини. Її згадано у списках, складених в МДБ УРСР ще на початку операції.[1]

Ранні роки та юність

Народилася 1-го травня 1907 року у місті Ямпіль Чернігівської губернії. Батько – Марченко Дмитро Олексійович (помер 1955 р.), вчитель. Мати – Марченко Єлизавета Іванівна (померла 1970 р.). Брати і сестри – Григорій (1904-1937), Ірина, Олександр, Євгеній (помер 1945 р.).

В 1924 р. закінчила школу та переїхала до Москви, де працювала стенографісткою в Наркоматі шляхів сполучення.[2]

Арешти та заслання

16 лютого 1929 року арештували її брата Григорія. Його відправили на 10 років ВТК. Був розстріляний 3 листопада 1937 р. під Медвеж'єгорськом.

В липні 1931 р. Зою Дмитрівну було арештовано за зберігання записів розмов зі своїм братом в тюрмі. Її було відправлено до Бутирської в'язниці. Згодом вона познайомилась з В. М. Лосєвою, астрономом, дружиною Лосєва Олексія Федоровича. Працює на швейній фабриці, згодом стенографісткою на території колишнього Миколо-Угреського монастиря до кінця строку.

В грудня 1934 р. повертається до Москви і знайомиться з німецьким комуністом Германом Йосифовичем Таубенбергером, з яким спільно живе. Працює машиністкою на будівництві заводу в Мурові, секретарем директора Виксунського заводу.

Влітку 1936 року повертається до Москви. Їде в Ямпіль до батьків, де дізнається про арешт та наказ про ростріл Таубенбергера.

Восени 1937 року арешт за відмову підписати неправдиві свідчення проти Германа Йосифовича. Відправка до Конотопської тюрми. Вирок у вигляді 8 років позбавлення волі на Колимі.

З осені 1938-го і по 1940-й перебуває на Колимі та Новосибірській пересильній тюрмі. Знайомиться з вченою Генрієттою Генріховною Іммерман, студенткою Іриною Іоффе, бібліотекарем Швировою Анною Павлівною.

В листопаді 1938 знаходиться в пересильному таборі на Чорній річці. Бере участь в творчій самодіяльності, постановці опери «Наталка Полтавка», де виконувала партію Наталки. Працює на штамповці в металоцеху, покоївкою та в будівельній бригаді на зборі дерев'яних будинків в Магадані.

Відрядження весною 1940-го в пошивний цех на швейної фабрики на промкомбінаті. Зустріч та дружба з Самойловим Іваном Степановичем, інженером-хіміком.

З початком німецько-радянської війни арешт та смерть І. Самойлова. До табору прибувають іноземці.

З 27 серпня 1945 по 14 вересня 1946 року працює машиністкою та стенографісткою в Бюро перекладів в Магадані, після звільнення в статусі вільнонайманої.

Восени 1947 р. повернулася до Ямполя, де працювала секретарем місцевої Райспоживспілки.

У січні 1949 р. була втретє арештована просто на робочому місці. Вирок ОН – заслання до Красноярського краю.

Під час заслання зустрічається з «повторниками»-колимчанками. Працює економістом на 503-му будівництві ГУЛАГу на будівництві залізниці Єрмаково-Салехард.

Знайомство з інженером-будівельником Шеффом Миколою Християновичем, з яким одружується. Спілкування з жителями території, заняття в хорі клубу.[2]

Пізні роки

Проживання разом з чоловіком в Кемерово та Красноярську. Повністю реабілітована за всіма трьома справами у 1956 році. Повертається в Москву, де живе у сім'ї племінника. З 1960 по 1990-й рік працює над спогадами та мемуарами.

4 листопада 2000 року померла в Москві. Похоронена на Хімкинському кладовищі.[2]

Примітки
  1. Вронська, Тамара (2019). Повторники: приречені бранці ГУЛАГу (1948-1953 рр.) (Українською). Темпора. ISBN 978-617-569-400-8.
  2. Марченко Зоя Дмитриевна ::: Воспоминания о ГУЛАГе :: База данных :: Авторы и тексты. www.sakharov-center.ru. Процитовано 16 лютого 2020.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.