Мен Чан
Мен Чан (кит.: 孟昶; піньїнь: Mèng Chǎng; 9 грудня 919 — 12 липня 965) — другий і останній правитель Пізньої Шу періоду п'яти династій і десяти держав.
| Мен Чан | ||
| ||
|---|---|---|
| 10 вересня 934 — 23 лютого 965 року | ||
| Попередник: | Мен Чжісян | |
| Спадкоємець: | Падіння держави | |
| Народження: |
9 грудня 919 Тайюань, КНР | |
| Смерть: |
12 липня 965 (45 років) Кайфен, Kaifeng Fud, Династія Сун | |
| Поховання: | Tomb of Meng Changd | |
| Країна: | Царство Пізня Шу[1] | |
| Батько: | Мен Чжісян[1] | |
| Мати: | Empress Dowager Lid | |
| Шлюб: | Q8251169? і Хуажуй | |
| Діти: | Meng Xuanjued[1], Q16076791?, Q10896056?, Q16603618?, Meng Xuanzhed[1] і Meng Shi(Wu Kegong wife)d[1] | |
Біографія
Був сином і спадкоємцем засновника держави Мен Чжісяна. Зайняв трон після смерті батька восени 934 року.
Його правління, що тривало понад три десятиліття, було відносно мирним і спокійним. Пізня Шу стала осередком мистецтва, зокрема літератури, оскільки Мен Чан усіляко підтримував митців.
Незважаючи на те, що Пізня Шу була найспокійнішим з південних царств, вона не розвивалась в економічному й військовому сенсах, що зрештою призвело до її занепаду.
Коли 960 року припинила своє існування остання з «п'яти династій» — Пізня Чжоу, а їй на зміну прийшла династія Сун, імператор останньої, Чжао Куан'їнь, розпочав процес об'єднання Китаю під своєю владою. 965 року він змусив Мен Чана визнати Пізню Шу володіннями Сун. Невдовзі Мен Чан помер.
Девізи правління
- Мінде (明德) 934—938
- Ґуанчжен (廣政) 938—966
Примітки
- China Biographical Database
Джерела
- Mote, F.W. (1999). Imperial China (900-1800). Harvard University Press. с. 11, 15, 21. ISBN 0-674-01212-7.
- Стара історія П'яти династій, гл. 136
- Історичні записи П'яти династій, гл. 64
- Історія Сун, гл. 479
- Цзи чжи тун цзянь, гл. 275, 278, 279, 281, 282, 283, 286, 287, 288, 289, 290, 291, 292, 293, 294
- Сюй цзи чжи тун цзянь, гл. 2, 3, 4
- Весняні й осінні аннали Десяти держав, гл. 49