Мерзленко Віктор Іванович

Повернувшись до Дніпропетровська, продовжив справу В. Сидоренка і багато років плідно працював художнім керівником та диригентом самодіяльної народної капели бандуристів. За його керівництва (1961–2000) ансамбль зріс кількісно і якісно, капела стала лауреатом багатьох конкурсів та фестивалів, здобула звання народної (1971). Бандуристи успішно виступали в Москві, Києві, Бресті, Харкові, Запоріжжі, Каневі, Варшаві, Кракові, Катовицях, Любліні; їх запрошували до телестудії Останкіно (1979), щороку вони звітували на Дніпропетровському обласному радіо та телебаченні. Колектив мав до 80-ти учасників, переважно працівників металургійного заводу. У репертуарі капели – українські, російські, польські, латиські народні пісні, твори С. Гулака-Артемовського, Д. Шостаковича, П. Чайковського, Ф. Шуберта, К. Сен-Санса, В. Пашкевича тощо. М. часто виступав з бандурою в Меморіальному будинку-музеї Д. Яворницького, педагогічному коледжі, у цехах і гуртожитках металургійного заводу, у школах і профтехучилищах, залучив до участі в капелі чимало молоді. У репертуарі: М. Лисенко «Сонце низенько», «Ой, я нещасний» («Наталка Полтавка»), укр. н. п. «Бандуристе, орле сизий», «Дивлюся, аж світає» (сл. Т. Шевченка), «Діброва зелена» (обр. Куща), «Гомін, гомін», «Якби мені не тиночки» тощо. 2001 року музичний гурток закрили через те, що приміщення для занять здали в оренду, М. звільнили з ПК, він перейшов працювати до музею заводу ім. Петровського. Учасник кобзарського свята у с. Сокиринцях (Чернігівської обл.). Член НСКУ (2001).