Металургійний завод в Юканж

1890 року німецький промисловець Карл Фердинанд фон Штумм-Халберг (Carl Ferdinand von Stumm-Halberg) купив 24 га землі в Юканж і протягом наступних 8 років побудував тут 4 доменних печі. До 1904 року кількість доменних печей зросла до 6.[2]Чавун, вироблений на заводі, відправлявся для подальшої переробки на сталь в Саар.[3]Після Першої світової війни завод був відібраний у німецьких власників і перейшов у власність французького Товариства металургійних заводів Північної Лотарингії («Societe Anonyme des Forges et des Acieries de Nord et Lorraine»),[2] однак він і надалі відправляв чавун на заводи Саару, що був основним споживачем чавуну, виплаленого на заводі, до 1960 року.[3]

Протягом 1928–1935 років на заводі було проведено модернизацію, він прийняв той вигляд, який мав протягом всіх подальшіх років.[3]

До 1972 року завод працював на лотаринзькій залізній руді, відомій під назвою «мінета», що добувалася у Сент-Марі-о-Шен. Потім завод перейшов на роботу на більш багаті залізом імпортні гематитові руди з Бразилії і Мавританії й на магнетитові руди з Канади та Швеції.[3]

1974 року на заводі працювало 3 доменних печі.[3]

1976 року було проведено капітальний ремонт доменної печі U4 і відтоді вона безперервно працювала до березня 1989 року.[3]

Продуктивність заводу становила від 1600 до 2000 т чавуну на день. Чавун розливався на двох розливних машинах і у вигляді бабкового чавуну відправлявся до споживачів. 1974 року на заводі працювало 900 чоловік: 600 французів, 200 осіб з різних країн Магрибу, 150 італійців.[3]

Доменна піч у 2005 році.

1985 року було виведено з експлуатації доменну піч U3. Доменна піч U1 виробляла чавун для місцевих металургійних заводів, доменна піч U4 спеціалізувалася на виплавці спеціальних чавунів.[3]

У 1980-х роках на доменних печах заводу провадилися експерименти з використання пило-вугільного палива. 1989 року було проведено ремонт печі U4, під час якого, зокрема, було модернізовано КВП печі і переведено її на комп'ютерне керування, а також побудовано нову промислову установку вдування пило-вугільного палива. Однак, після ремонту доменна піч працювала до 1991 року, коли була всупереч очікуванням на подальшу роботу остоточно зупинена. Про закриття заводу було оголошено у липні 1991 року і, не зважаючи на протести, 17 грудня 1991 року завод було закрито.[3]

Експонати музею — шкіряна рукавиця горнового і бабковий чавун.

На території парку.

Окрім власне доменної печі U4 збереглися пульт керування доменною піччю, адміністративні будівлі, котельня, майстерні та деякі інші. В Юканж також збереглася садиба промисловця Штумма.[2]

2014 року парк відвідали 30684 особи.