Михайло Пивницький

Закінчив греко-католицьку духовну семінарію у Вільно. Під час студій був свідком остаточного занепаду існування Речі Посполитої Обох Народів. Рукоположений на священика 5 листопада 1795 року єпископом Арсенієм Ґловнєвським — греко-католицьким єпископом-коад'ютором Володимирської і Берестейської єпархії[1]. У 1795—1797 роках Пивницький був професором теології в унійній духовній семінарії у Володимирі-Волинському.

У 1797 році перейшов на латинський обряд, був призначений каноніком Київського катедрального капітулу і обійняв посаду секретаря і керівника єпископської канцелярії в Житомирі. У березні 1815 року Віленський Університет присвоїв йому титул доктора теології і обох прав.

За рекомендацією його попередника єпископа Каспера Цецішовського цар Олександр І призначив Павницького 31 травня 1824 року коад'ютором Луцько-Житомирської дієцезії. Апостольська Столиця відволікала із затвердженням цієї номінації — лише 3 липня 1826 папа Лев XII призначив його титулярним єпископом Рамата (Рама). Фактично почав управляти Луцькою дієцезією в 1827 році, коли єпископа Цецішовського призначили Могильовським архієпископом. Перебував біля нього у Санкт-Петербурзі. Після смерті Каспера Казимира Цецішовського (28 квітня 1831), єпископ Пивницький оселився на постійно в Луцьку і особисто керував, довіреною йому дієцезією.

За управління єпископа Михайла Пивницького, Луцька дієцезія пережила «цілий ряд болісних днів». Спершу листопадове повстання, його занепад, який привів до болісного наслідку для Церкви у вигляді скасування багатьох костелів (у тому числі 28 монастирів і духовної семінарії у Луцьку). Монастирські добра і маєтки були забрані до російської державної скарбниці. За царськими указами також поступово ліквідовували парафіяльні греко-католицькі та латинські школи, забороняли будувати нові та ремонтувати старі костели. Згідно з указом царського уряду свою резиденцію, разом із консисторією і семінарію, в 1844 році мусив перенести до Житомира. Більше як сто років Луцьк не був самостійною адміністративною одиницею Католицької Церкви.

Після смерті єпископа Михайла Пивницького розпочалися довгі перерви в наступництві Луцько-Житомирських пастирів, це зроблено царським урядом із метою, щоб допровадити Церкву на цих теренах до занепаду. Перший етап тривав біля трьох років. Дієцезією почав управляти «освічений, побожний і ревний прелат Луцької катедри» о. Станіслав Ловецький.

• Інна Шостак. Луцько-Житомирська Римо-Католицька дієцезія наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття. — Білий Дунаєць — Острог, 2005.
• Ks. Witold Józef Kowalów. Biskup Michał Piwnicki (1831—1845) // Wołanie z Wołynia. — nr. 5 (18) z września-października 1997. — S. 36-37. (пол.)
• Krzysztof Rafał Prokop. Sylwetki biskupów łuckich. — Biały Dunajec — Ostróg 2001. — S. 174—178. (пол.)

• Bishop Michal Piwnicki // The Hierarchy of the Catholic Church (англ.)