Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника

Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника — пам'ятка історії, місце поховання діячів українського національно-визвольного руху Миколи Сціборського та Омеляна Сеника.

Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника

50°15′25″ пн. ш. 28°39′26″ сх. д.
Тип пам'ятник
Країна  Україна
Розташування м. Житомир
Матеріал граніт
Засновано 3 вересня 1941
Перша згадка 3 вересня 1941 року
Встановлено 28 березня 2014 року
Ідентифікатори й посилання
Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника (Україна)

 Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника у Вікісховищі

Включена до Реєстру щойно виявлених та новозбудованих пам'яток культурної спадщини 25 березня 2005 року під назвою «Могила учасників визвольних змагань М. Сціборського та О. Сеника», має охоронний № 4051.

Загальний опис

Розміщений в Житомирі, на подвір'ї Спасо-Преображенського собору, вулиця Перемоги, 14.

На могилі хрест з сірого граніту, встановлений на постаменті з чорного граніту.

З фасадного боку— табличка з каменю габро, на якій напис:

"Тут поховані борці за волю України: ОМЕЛЯН СЕНИК 19.01.1891, Яворів - 30.08.1941, Житомир 9-й крайовий Командант УВО, член Вищого Проводу ОУН. МИКОЛА СЦІБОРСЬКИЙ 28.03.1898, Житомир - 30.08.1941, Житомир Діяч УНР,УВО, один із засновників ОУН, підполковник, ідеолог українського націоналізму. Вічна їм пам'ять". Нижче таблиці, на могильній плиті, напис: "Державу не твориться в будучині, Державу будується нині. Це люди на сталь перекуті в огні, Це люди, як брили каміння. (Олег Ольжич)"

Навколо могили майданчик, вимощений бруківкою.

Історична довідка

Вбивство сталося 30 серпня 1941 року на вулиці Івана Франка, котрою йшли із наради в обласній поліції до свого помешкання Сеник та Сціборський. Приблизно 0 19:30 було здійснено постріли в спину невстановленою особою. Сеник помер відразу, а Сціборський був смертельно поранений в обличчя та шию і помер під час операції в першій міській лікарні. Улас Самчук у книзі «На білому коні» написав:

«Під цим самим обідраним собором, на голій брукованій площі, нічим не захищені, виразно виділялись два горбики свіжої землі з дерев’яними на них хрестами. Тяжко повірити, що тут недавно знайшли свій життєвий кінець двоє найчільніших діячів українського модерного революційного опору – двоє довголітніх, невтомних шукачів розв’язки національного питання цього простору – Омелян Сеник і Микола Сціборський.»

За свідченнями очевидців, на похорони зібралось близько 3 тисяч людей, незважаючи на рясний дощ.

Інженер Троян біля могили, 1941 рік

Сціборський та Сеник були поховані в окремих могилах, котрі, після приходу комуністичної влади, було зрівняно із землею і на довгих 45 років про них було забуто. Вже після відновлення незалежности, в квітні 1991 року, активістами було розшукане приблизне місце поховання. Збереглась світлина 1941 року, на котрій біля свіжих могил Сціборського і Сеника сидить інж. Троян. Вказівником слугувало дерево біля собору, поруч з могилами, котре збереглось. Так було відновлено могилу і встановлено хрест, котрий того ж дня зламали. Вже в серпні 1991 року було встановлено гранітну пам'ятну дошку та новий хрест. Незабаром і цю дошку розбили. Тоді підприємець Володимир Лук'яненко з Коростеня виготовив нову гранітну пам'ятну дошку, котру забетонували та, на перших порах, встановили варту.[1]

Після приходу до влади Партії регіонів та призначення нового єпископа Житомирської УПЦ МП Никодима могилу намагалися зруйнувати[2]. Для громади чинились всілякі перешкоди при проведенні мітингів та публічних відвідин — від міліційних заборон до релігійних провокацій. Рішенням керівництва міста було заборонено проводити будь-який благоустрій могили, хоч вона вкрай того потребувала[3].

Лише після усунення від влади Партії регіонів, внаслідок революції гідности, вдалося впорядкувати могилу. Відкриття нового пам'ятника відбулось 28 березня 2014 року, в день народження Миколи Сціборського[4].

Примітки

Джерела

  • Газета «Українське Слово» від 11 вересня 1941 р. Омелян Сеник, Микола Сціборський
  • Іван Ковальчук, Сергій Стельникович. Нарис історії діяльності ОУН під проводом А. Мельника на Житомирщині у другій половині 1941 року. — Житомир: «Рута», 2011.
  • Костриця М. Ю. З берегів Тетерева — у вічність. О. Ольжич / М. Ю. Костриця, Р. Ю. Кондратюк. — Житомир, 2007.
  • Геннадій Махорін. Наші Герої. — Житомир: ФОП Котвицький В. Б., 2014.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.