Могильниці

Новела «Могильниці» вперше була надрукована в газеті «Gil Blas» 9 січня 1891 року, згодом вона увійшла в друге доповнене перевидання збірки «Дім Тельє». Українською мовою її переклав видатний поет і перекладач Максим Рильський. Перше українське видання новели побачило світ у видавництві художньої літератури «Дніпро» у восьмитомному зібранні творів Гі де Мопассана[2]. Крім того, вона увійшла до двотомного зібрання вибраних творів письменника, яке побачило світ у тому ж видавництві в 1990 році[1].

За мотивом «Могильниць» у 2002 році французький режисер Крістоф Барратьє поставив однойменний короткометражний фільм[3].

П'ятеро старих парубків гомонять про паризьке життя. Один з них, Жозеф де Гардон, розповідає про свою пригоду на Монмартрському кладовищі. Він часто навідується туди до могили коханої жінки, а також гуляє алеями, роздивляючись надгробки і вивчаючи епітафії. Одного разу він побачив чарівну молодичку в глибокій жалобі, що плакала на свіжій могилі так сильно, що зрештою знепритомніла прямо у нього на очах. Галантний чоловік надав їй допомогу і провів до дому. Жінка запросила його до свого скромного помешкання. Розчулений її життєвою історією він запросив удовицю на обід[1].

Їхній легкий флірт тривав три тижні, після чого Жозеф, стомившись від цих відносин, покинув пасію під чемним приводом. По деякім часі він зустрів її на тому ж кладовищі, але вже не на могилі законного чоловіка, а під руку з іншим паном, що так само проводив її додому. Жінка дала зрозуміти Жозефу, що вони «не знайомі». Де Гардон міркує, скільки ще таких могильниць полюють за парубками і чиєю «удовою» вона була цього разу[1].