Гі де Мопассан

Родина Мопассанів походить з Лотарингії, предки Гі де Мопассана оселилися в Нормандії (сучасний департамент Приморська Сена) в середині 19 ст. Батько Мопассана, Гюстав де Мопассан, одружився в 1846 році з Лорою ле Пуатвен (фр. Laure le Poittevin), панянкою з класу середньої буржуазії. Разом зі своїм братом Альфредом Лора приятелювала з Гюставом Флобером, сином хірурга з Руану, якому судилося серйозно вплинути на життя її сина. Лора була дівчиною непересічної літературної культури, захоплюючись класичною літературою, особливо Шекспіром. В 1856 році вона народила Ерве, молодшого брата Гі. Розлучившись із своїм легковажним чоловіком в 1860-му, вона переїхала з обома синами до Етрети (Лора, як і її чоловік, переживе обох своїх синів). В Етреті, на віллі Les Verguies, Гі де Мопассан провів своє дитинство, поміж морем та полями, де він дорослішав в атмосфері любові до природи та спорту. На відкритому повітрі займався риболовлею з місцевими рибалками та розмовляв говіркою місцевих селян. В цей час Гі сильно прив'язався духовно до своєї матері.

Гі де Мопассан у віці 7 років

У віці тринадцяти років Гі став вихованцем Екклезіастичної школи в Івто (фр. Institution ecclésiastique d'Yvetot) за бажанням своєї матері. Саме там він почав писати вірші. З самого початку свого католицького виховання він виявив категоричне несприйняття релігійних постулатів, що призвело до його виключення із закладу, після чого він вступив в Руанський ліцей, де проявив себе обдарованим учнем, захопившись поезією та беручи участь в багатьох театральних п'єсах. В цей час він зблизився з Луї Буіле (фр. Louis Bouilhet) та, особливо, з Гюставом Флобером, учнем якого він став. В 1868-му на канікулах в Етреті Мопассан врятував від потопель англійського поета Чарльза Алджернона Суінберна (англ. Charles Algernon Swinburne), який на ознаку вдячності за його сміливість запросив його на вечерю. Мопассан побачив у цьому руку долі, яка допомогла йому пізніше…

Бакалавр у галузі письменства з 1869, він вирушає вивчати право в Париж за порадою своєї матері та Флобера. Але війна, що почалася, змушує його змінити свої плани — у 1870-му він записується добровольцем у французьку армію. Під час служби спочатку в інтендантстві, а потім в артилерії, він відступає разом з норманськими арміями перед натиском німецьких військ. Після війни він оплачує свою заміну у військах і залишає Нормандію для того, щоб надовго влаштуватися в Парижі.

У Парижі молодий Мопассан працює службовцем десять років — спочатку в Морському міністерстві, а потім у Міністерстві громадської освіти, куди він був переведений 1878 року. Вечорами він з головою занурюється в літературну працю. Протягом цих десяти років головною його розвагою були прогулянки на човні Сеною, завжди в галантній компанії, щонеділі та під час відпустки.

Гюстав Флобер бере Мопассана під свою опіку і стає для нього наставником в літературі, направляючи його дебютні кроки в журналістиці та літературі. У Флобера він знайомиться з Тургенєвим та Емілем Золя, а також з численними письменниками, що належать до шкіл натуралізму та реалізму. Він пише багато віршів та коротких п'єс.

Наприкінці 1877 року в Мопассана діагностували сифіліс. Ця хвороба, що врешті-решт стала причиною смерті письменника, повсякчас отруювала його життя, попри його гумор: У мене сифіліс! Нарешті справжній! (…) І я тим горджуся, чорт забирай, і зневажаю всіх буржуа.

Мопассан починає публікуватися в багатьох відомих газетах, таких, як «Le Figaro», «Gil Blas», «Le Gaulois» та «L’Écho de Paris», потім присвячує свій вільний час написанню романів та новел. Флобер заохочує його до публікації 1879 року першої невеличкої книги під назвою «Історія минулих часів» (фр. Histoire du vieux temps).

Зблизившись з Золя, 1880 року Мопассан бере участь у зборах письменників-натуралістів «Вечори Медану» (фр. Les Soirées de Médan), де презентує свою першу новелу «Пампушка», яка відразу стає гучним успіхом і яку Флобер характеризує як «безсмертний шедевр». В тому ж році раптова смерть Флобера залишає письменника сам-на-сам з долею.

Десятиріччя 1880—1890 стає найпліднішим періодом життя Мопассана: він публікує шість романів, більше трьохсот новел та кілька мандрівних нарисів. Прославившись завдяки своїй першій новелі, він методично працює, продукуючи щорічно два, а подеколи й чотири томи творів. Його справи ідуть добре і, долучаючись до його таланту, роблять його багатим.

В 1881-му він публікує свою першу збірку новел під назвою «Дім Тельє», яка перевидається дванадцять разів протягом двох років. У 1883-му Мопассан закінчує свій перший роман, праця над яким тривала шість років, починаючи з 1877-го: «Життя», 25 тисяч екземплярів якого продано менш як за рік. Лев Толстой сказав про цей роман: Чудовий роман, не лише незрівнянно найкращий роман Мопассана, але чи не найкращий французький роман з часів «Знедолених»[1].

Могила Мопассана, цвинтар Монпарнас, Париж

В 1883 році розносниця води Жозефіна Літцельман (фр. Joséphine Litzelmann) народжує йому сина, якого він не визнає. В наступному році народжується дівчинка, пізніше, в 1887-му — знову хлопчик, які так само не були ним визнані. В 1884-му Мопассан переживає роман з графинею Еммануелою Потоцькою, багатою світською дамою, обдарованою зовнішньо та внутрішньо.

У своїх романах Мопассан концентрує різноманітні думки та спостереження зі своїх новел. Його другий роман «Любий друг», виданий 1885 року, перевидавався тридцять п'ять разів протягом чотирьох місяців. З-під його плодючого пера виходять твори, що вирізняються стилем і описом, загальним світоглядом та проникненням в деталі… Трьома роками пізніше (в 1887—1888) він створює роман, який деякі критики вважають його найкращим творінням — «П'єр та Жан» (фр. Pierre et Jean).

Його природна несхильність до публічного життя та слабке здоров'я ведуть до усамітнення, роздумів та медитації. Він відправляється в довгі мандри до Алжиру, Італії, Англії, в Бретань та Овернь, на Сицилію і кожна подорож для нього перетворюється на нові нотатки та репортажі для преси. Він відправляється в круїз на своїй яхті «Любий друг», названій так завдяки однойменному роману. Цей круїз, під час якого він відвідав Канни та Сен-Тропе, надихнув його на створення новели «На воді». Куди б він не їхав, рухливе життя та жага простору, часто-густо необхідні, аби забути хворобу, що мучить його, не заважають йому заводити приязні стосунки з тогочасними літературними особистостями, наприклад, Александром Дюма-сином.

Мопассан залишається друзями із Золя та Тургенєвим, натомість його стосунки з братами Гонкурами погіршуються: його щирість та гострий погляд на суспільство погано уживаються із атмосферою пліток, скандалів та заздрісної критики, яку брати створили навколо себе під виглядом літературного салону. Розбіжності з Гонкурами починаються під час підписки на монумент на честь Флобера.

Протягом останніх років життя у Мопассана розвинулася хвороблива любов до власної самотності, постійний страх смерті та певний вид параної, ймовірно внаслідок генетичної схильності — його мати страждала від депресій, його брат помер божевільним, але, скоріше за все, завдяки сифілісу, яким письменник заразився в молоді роки. Мопассан почувається та поводиться дедалі гірше, його психічний та ментальний стан постійно погіршується, консультації лікарів не приносять користі. У серпні 1890-го він розпочинає писати «Незнайому душу» (фр. L'Âme étrangère), яка так і не буде закінченою. В 1891-му він починає роман «Благовіст» (фр. L'Angélus), який так само ніколи не буде закінченим. 31 грудня він надсилає прощального листа доктору Казалі з останніми в його житті рядками.

У ніч проти 2 січня 1892 року Мопассан спробував накласти на себе руки, але служник підмінив патрони в його пістолеті на холості. Після цього письменник розбив вікно й намагався перерізати собі горло. 6 січня Мопассан був шпиталізований у клініку доктора Еміля Бланша, де й помер від сифілітичного ураження нервової системи — прогресивного паралічу за місяць до сорока трьох років, 6 липня 1893 року, після вісімнадцяти місяців майже повного божевілля. Похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі (26-а секція).

За кілька років до цього Мопассан написав: «Я увійшов в літературу як метеор, я залишу її як блискавка».

Мопассан чітко виклав свої погляди на художнє слово в передмові до роману «П'єр та Жан» під назвою «Роман» в 1887/1888 р.р.

Відкидаючи романтичний роман та його деформований, надлюдський, поетичний погляд, Мопассан схиляється до об'єктивного роману в пошуках реалізму, розуміючи всі обмеження такого типу творчості. Для нього реалізм є особистим світоглядом, який він (письменник) намагається донести до нас, відображуючи в книзі. «Ми завжди зображуємо самих себе», — каже він, в той самий час стверджуючи, що роман є художнім витвором, — купку невеликих фактів, які і складають загальний зміст твору. Мопассан також відкидає натуралізм з його важкою документальністю та прагненням "тотального" реалізму, притаманний Емілю Золя, але схиляється до безоціночного реалізму, що відображається навіть у таких важких для сприйняття сценах, як смерть Форестьє у «Любому другові».

Мопассан прагне відобразити чисті факти та вчинки навзамін психологічного дослідження, оскільки психологія повинна бути схована в книжці так само, як вона схована в реальності за справжніми вчинками. Ця чистота та суворість зображення так само стосується описів, чітко відрізняючи Мопассана від Бальзака. Схильність до стислості яскраво прослідковується в творчості письменника: він створює більше 300 новел та лише п'ять романів.

Навколишній світ, прекрасне і огидне в ньому письменник сприймав надзвичайно гостро, він був наділений особливою емоційною вразливістю, тією глибиною сприйняття, яке, на жаль, прискорило його трагічну смерть та про яке він писав, що завдяки йому найменше відчуття перетворюється на емоцію і, залежно від температури вітру, від запаху землі та від яскравості денного освітлення ви відчуваєте страждання, сум або радість… Але якщо нервова система несприйнятлива до болю, до екстазу, то вона передає нам лише буденні хвилювання і вульгарну вдоволеність.[2]

Теми творчості Мопассана пов'язані з повсякденним життям в його епоху та особистим життям автора, змішуючись та утворюючи неповторну палітру:

• Нормандія — рідний регіон письменника, посідає значне місце в його творчості: пейзажі — море чи міста, як Руан в «Житті» або Гавр в «П'єр та Жан» або мешканці регіону — селяни («Серед ланів»), дрібні поміщики та службовці («Життя») або буржуа («П'єр та Жан»). Але Нормандія — не єдиний регіон, зображений Мопассаном. Події одного з його найбільших творів — «Любий друг» — розгортаються в Парижі. В цьому романі письменник зображує різні верстви паризького суспільства, зокрема, вищий світ та великих ділків, картини яких можна знайти також в «Сильна, мов смерть» чи «Монт-Оріоль». Зображення дрібних буржуа та широких верств автор надає читачу в новелах «Спадок», «Намисто», «Виїзд за місто» та «Два приятелі».
• Франко-пруська війна та німецька окупація. Мопассан часто повертається до подій, свідком яких став десятьма роками раніше, наприклад в таких творах, як: «Пампушка», «Мадемуазель Фіфі», «Два приятелі», «Дядько Мілон», «Божевільна»;
• Тема жінки, особливо — жертви насильства: Жанна в «Житті», «Маленька Рок», «Міс Гарієт», значне місце в цій темі відводиться проституції: «Пампушка», «Мадемуазель Фіфі», «Дім Тельє». Тема родини та дітей так само близька Мопассану, часто-густо поєднуючись з темою батьківства: «П'єр та Жан», «Буатель», «Серед ланів», «Дитина», «По-родинному».
• Власний песимізм письменника: в своєму філософському відчаї Мопассан іде далі, ніж Флобер. Учень Артура Шопенгауера, він удається до всього, що може заповнити його життя сенсом. Він зневажає Провидіння, вважає, що Бог не відає, що він робить, а релігія є просто шахрайством, він каже, що «людина всього лише тварина заледве вища за інших», а прогрес — просто примара. Навіть дружба здається йому, врешті-решт, огидним обманом, оскільки люди не сприймають проблеми інших і приречені на самоту.
• Серед інших тем творчості Мопассана можна відзначити теми божевілля, депресії та параної: «Горля», «Він?», «Шевелюра», «Пані Ерме», що починається показовими словами «Мене приваблюють божевільні», а також смерті та розрухи («Життя», «Любий друг», «Мала Рок», «Сильна, мов смерть»). Песимізм цих тем, де немає місця щасливому коханню, іноді знаходить противагу в темі води, наприклад, моря, як в романах «Життя» чи «П'єр та Жан», річок («На воді», «Мушка», «Виїзд на природу» або боліт («Кохання»).

• 
  Обкладинка "Мадемуазель Фіфі"
• 
  Обкладинка "П'єр та Жан"
• 
  Обкладинка "Пампушка"

Мопассан написав кілька творів під псевдонімами:

• Жозеф Прюн'є (фр. Joseph Prunier), підпис під першим оповіданням «Рука без шкіри» в 1875-му
• Гі де Вальмон (фр. Guy de Valmont), підписаний «Гюстав Флобер», що побачив світ в 1876-му. Мопассан використовував цей псевдонім до 1878 року
• Мофріньоз (фр. Maufrigneuse)— використовувався з 1881-го до 1885-го.

• Історія давніх часів (1879)
• Une répétition (1880)
• Мюзотта (фр. Musotte) (1891)
• La paix du ménage (1893)
• À la feuille de rose, maison turque, Paris, 1945.

• Вірші[3] (1880)

• Мопассан Гі де. Дика пані та інші оповідання. — Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899. (серія «Бібліотека видавничої спілки»)
• Мопассан Гі де. Горля: оповідання. — Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1902.
• Мопассан Гі де. На воді: оповідання / з передмовою Остапа Грицая; з французької переклав Микола Шраг — Київ: Вид-во «Чайка» (1920-ті роки)
• Мопассан Гі де. Життя, роман, пер. Савченко Степан Володимирович. — Київ: Книгоспілка, 1927.
• Мопассан Гі де. Серце людини: оповідання (серія «Бібліотека нового часу») — Львів: з друкарні А. Гольдмана, 1927.
• Мопассан Гі де. Сильна як смерть, роман; На воді, пер. Валер'яна Підмогильного. — Київ: Книгоспілка, 1928.
• Мопассан Гі де. Вибрані твори. — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1954. — 556 с. (перевидання в 1956)
• Мопассан Гі де. Наше серце: Роман / Олена Косач-Кривинюк (пер.з фр.). — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1958. — 160 с.
• Мопассан Гі де. Твори в восьми томах / ред. Д. В. Затонський — Київ: Дніпро, 1969—1972.
• Мопассан Гі де. Твори в двох томах — Київ: Дніпро, 1990.
• Мопассан Гі де. Монт-Оріоль: Роман / Валер'ян Петрович Підмогильний (пер.з фр.). — Л. : Каменяр, 1993. — 192с. — ISBN 5-7745-0503-0.

• Мопассан, Гі де. Любий друг: Роман / Валер'ян Петрович Підмогильний (пер.з фр.). — Київ: Основи, 1999.
• Мопассан, Гі де. Любий друг: Роман, новели / Переклад з французької; передмова Кіри Шахової. — Харків: Фоліо, 2004. — 352 с. — [Бібліотека світової літератури] — ISBN 966-03-2229-1 (2004)

Найповніше видання Мопассана українською мовою у восьми томах було опубліковане за редакцією Д. В. Затонського у видавництві Дніпро (Київ, 1969—1972).

До цього видання увійшли майже всі художні твори Мопассана в перекладах найкращих українських перекладачів. У восьмитомнику вперше з 30-х років було перевидано переклади одного з найяскравіших українських прозаїків Розстріляного Відродження, видатного перекладача французької літератури Валер'яна Підмогильного.

До 8-томного видання Мопассана увійшли такі твори (за томами та із зазначенням перекладача кожного твору):