Молодіжна політика

Молодіжна політика — певна система ідей, теоретичних положень стосовно місця, ролі та перспектив молоді в суспільстві, закріплених у законодавчих, нормативних актах, інших документах, а також діяльністю суб'єктів молодіжної політики щодо втілення цих теоретичних положень у реальність. Молодіжна політика здійснюється в суспільстві у всіх сферах життєдіяльності молоді як в її інтересах, так і в інтересах суб'єктів молодіжної політики. Суб'єктами її провадження є всі суспільні інституції, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано з молоддю, а також сама молодь. Молодіжна політика — це комплексне явище, що є результатом практичної, науково-теоретичної, ідеологічної та іншої діяльності соціальних інституцій стосовно молоді.

Молодіжна політика охоплює всі сфери життєдіяльності молоді , включає в себе всі питання, пов'язані з формуванням і вихованням молоді, охоплює всі процеси соціалізації, всю сукупність ідей щодо місця і ролі молоді в суспільстві та їхню реалізацію. Молодіжна політика є сукупністю дій всіх державних і громадських інституцій, проте кожний її суб'єкт, соціальна інституція здійснює її диференційовано відповідно до своїх потреб і можливостей з урахуванням місцевих умов[1].

Суб'єктами молодіжної політики є держава, державні органи (що практично реалізують цю політику), політичні партії, громадські організації та об'єднання, профспілки, соціальні інституції (освіти, культури), окремі громадяни і, обов'язково, самі молоді люди[2].

Однією зі складових молодіжної політики є державна молодіжна політика.

Історія

Молодіжна політика як політичний феномен виникла у США у 1930-х роках і пов'язується з "Новим курсом" Франкліна Рузвельта. Справжньою метою молодіжної політики було штучне запобігання збільшення пропозиції на ринку праці за рахунок випускників шкіл (заради зупинення зростання безробіття). З цією ж метою тривалість навчання у середній школі у США була збільшена з 10 до 12 років.

В Україні поняття «молодіжна політика» почало використовуватися за радянські часи партійними органами. Зокрема, на XIX Всесоюзній конференції КПРС у доповіді М. С. Горбачова йшлося:

Ми вважаємо, що КПРС, держава в сучасних умовах повинні мати цілісну політику стосовно молоді, як особливий напрям діяльності партії, державних органів, усіх громадських організацій - створити для молоді такі умови і стимули, за яких вона могла б з найбільшою повнотою розкрити свою думку і енергію, розвивати і реалізовувати свій творчий потенціал[3]

Сучасний стан

Сучасні молодіжні організації

Див. також

Джерела
  • Перепелиця М. П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). — К.: Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001 — 242 с.
  • Шайгородський Ю. Ж. Аксіометрія державної молодіжної політики // Політичний менеджмент: наук. журнал / голов. ред. Ю. Ж. Шайгородський. — 2011. — № 2 (47). — C. 54-61.
  • Hansson K., Lundahl L. Youth politics and local constructions of youth // British Journal of Sociology of Education — Volume 25(2) April 2004 — pp. 161—178 (англ.)

Примітки
  1. Криворученко В. К. К вопросу о законодательстве субъектов Федерации в сфере молодежной политики // Молодежная политика: Информ. бюл. — М.: Ком. РФ по делам молодежи; Ин-т молодежи, 1995. — № 92-95. — С. 63 (рос.)
  2. Головатий М. Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. — К.: Наук. думка, 1993 — С. 9, 28
  3. XIX Всесоюзная конференция Коммунистической партии Советского союза: Стеногр. отчет. - М.: Политиздат, 1988. - С. 72-73 (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.