Монгольська демократична революція

Перші публічні виступи почалися 10 грудня 1989 року в Улан-Баторі навпроти Палацу молоді, коли Цахіагійн Елбегдорж оголосив про створення Монгольського демократичного союзу[3][4] . Демонстранти закликали уряд країни піти за СРСР в політиці гласності та перебудови, ввести багатопартійні вибори[2] . Демократів очолювали Санжаасуренгійн Зоріг, Ерденійн Бат-Уул, Бат-Ерденійн Батбаяр і Цахіагійн Елбегдорж. До 14 січня 1990 року маніфестанти, число яких з 200 чоловік на початку виступів збільшилася до тисячі, провели демонстрацію біля улан-баторского Музею Леніна; потім, 21 січня — на площі Сухе-Батора[5] . Протягом декількох місяців аж до березня активісти продовжували організовувати демонстрації, голодування, страйки вчителів, студентів і робітників[6] . Підтримка їх ідей росла як в столиці, так і серед сільського населення[7][8][9] .

7 березня на площі Сухе-Батора було організовано багатотисячне голодування. Політбюро МНРП пішло на переговори з лідерами демократичного руху[10] . 9 березня прем'єр-міністр Ж. Батмунх розпустив Політбюро і пішов у відставку[11][12][13][14], після чого в Монголії були оголошені перші багатопартійні вибори, призначені на липень[6][2] . Демонстрації пройшли також в таких промислових центрах країни, як Ерденет, Дархан і Мурен[15] .

За результатами виборів МНРП зберегла більшість у парламенті. Найбільшу підтримку МНРП надали сільськогосподарські райони країни. Партія зайняла 357 місць в Великому хуралі і 31 (з 51) в Малому[16] .

Проте, демократичні реформи були продовжені; 12 лютого 1992 року була прийнята нова конституція, яка закріпила перехід Монголії до принципів вільного ринку. Економічні реформи, що збіглися з припиненням радянських інвестицій в країну, проводилися в найтяжких умовах масового закриття підприємств і інфляції[17] .

Першим монгольським президентом не від МНРП в ході виборів 1993 року став П. Очірбат, який балотувався на другий термін від опозиції, а не від МНРП, яка висунула іншого кандидата.