Монгольське вторгнення на Яву

«У 1289 році посол Хубілая Мен Ці прибув на Яву і зажадав від Кертанагарі — правителя держави Сінгасарі — покірності. У відповідь на цю вимогу Кертанагарі наказав випалити послу обличчя. Цей інцидент дав привід Хубілаю почати підготовку до військового походу на Яву. Монголу Шибі, китайцеві Гао Сіну і уйгуру Ікемусі було наказано зібрати війська і припаси в провінціях Фуцзянь, Цзянсі і Хугуан (сучасні Хунань і Хубей). Шибі було довірено верховне керівництво, Гао був призначений начальником сухопутних військ, а Ікемусі повинен був керувати флотом. Кертанагара, сповіщений про загрозу, що наближалася, припускав, що монголи будуть рухатися через Чампу і Малаккський півострів, і направив туди значні сили. Він не очікував, що монголи зберуть великий флот і відправляться прямо на Яву.»

«Наприкінці 1292 року двадцятитисячна армія вийшла в море з Цюаньчжоу на 100 кораблях. Вона везла з собою річний запас зерна і 40 тисяч лянів срібла для придбання додаткових запасів. На початку 1293 року війська Гао Сіна висадилися на Яві; кораблі Ікемусі залишилися біля берега. Оскільки основна частина армії Кертанагари перебувала далеко від Яви, він опинився у вкрай небезпечному становищі, давши можливість підняти голову неусмиренним і нескореним яванцям. Один з їхніх вождів — Джайякатванг, глава непокірної держави Кедірі — розгромив його війська і вбив його самого. Держава Кертанагарі перейшла до його зятя, принца Віджайя. Поставивши собі за мету помститися за вбивство свого тестя, Віджайя запропонував виявити покірність монголам в обмін на допомогу в боротьбі з зухвалими бунтівниками. Його підлеглі забезпечили юанські війська важливими відомостями про порти, річки та топографію Кедири, а також докладною картою провінції. Монголи прийняли пропозицію і погодилися вступити у війну з Джайяткавангом. Китайсько-монгольський флот попрямував до Кедири і по дорозі розгромив вислані проти нього морські сили. Гао Сін висадився в Кедирі, і за тиждень монголи зломили їх опір.»

«Віджайя попросив, щоб йому виділили 200 беззбройних монгольських солдатів як ескорт, щоб він міг відправитися в місто Маджапагіт, де збирався офіційно проголосити присягу на вірність представникам великого хана. Начальники монголів погодилися виконати це прохання, не запідозривши небезпеки. По дорозі в Маджапахіт загони принца заманили китайсько-монгольський ескорт в засаду і стали потай оточувати основні сили монголів. Вони діяли настільки успішно, що Шибі ледь врятував своє життя. Йому довелося пройти довгий шлях, щоб дістатися до своїх кораблів; при відступі він втратив 3000 чоловік. Коли всі начальники експедиції зібралися, щоб вирішити, що робити далі, то вони не змогли прийти до єдиної думки. У підсумку, розійшовшись у поглядах, вони відвели свій флот і рушили назад до берегів Китаю.»

• «Історія Сходу» (в 6 томах) «Схід у середні віки», — Москва, видавнича фірма «Східна література» РАН, 2002. ISBN 5-02-017711-3
• Моріс Россабі «Золотий вік імперії монголів», — СПб.: «Євразія», 2009. ISBN 978-5-8071-0335-2