Моє ім'я Долемайт

Дія відбувається у 70-х роках у Лос-Анджелесі, у чорному «гетто». Недолугий музикант Руді Мур (Едді Мерфі) працює у музичному магазині і безрезультатно намагається просунути свої пісні на місцеву радіостанцію. Вночі Руді підробляє у музичному клубі, де також безрезультатно умовляє власника клубу дати йому можливість виступати коміком. Руді, не втрачаючи надію завоювати славу, шукає натхнення у безпритульних волоцюг, записуючи їхні жарти на магнітофон. Руді розвиває новий стиль речитативу. Глядачам припадає до душі стендап Руді, і він швидко стає знаменитістю серед чорношкірого населення Лос-Анджелеса. Руді вибирає для себе сценічний образ — сутенер Долемайт.

Руді хоче продавати записи своїх виступів на платівках, але не знаходить дистриб'ютора. У результаті він позичає гроші у своєї багатої тітоньки Лунелл Кемпбелл, і сам зі своїм другом Джиммі Лінчем (Майк Еппс) береться за створення партії дисків, які дуже швидко розпродаються. З Руді зв'язуються брати Біхарі й погоджуються фінансувати розповсюдження дисків, які незабаром навіть потрапляють в чарти. Про «Долемайта» дізнаються і в інших містах. Так Руді вирішує влаштувати тур по містах Америки. В одній із поїздок Руді знайомиться з Леді Рід (Давайн Джой Рендольф) — самотньою матір'ю — і, помічаючи в ній потенціал, пропонує стати їй своєю протеже.

Руді розуміє, що на цьому зупинятися не хоче і має намір зняти власний фільм у жанрі блексплотейшн, націлений на чорну аудиторію. Проте всі намагаються переконати Руді, що це погана ідея. Однак, знайшовши спонсорів в особі братів Біхарі, а також завдяки зв'язкам і підтримці друзів, Руді вдається залучити команду молодих білих студентів із Каліфорнійського університету у якості знімальної групи, серед яких був майбутній відомий оператор-постановник Ніколас Джозеф фон Штернберг (Коді Сміт-МакФі). Також Руді задіяв драматурга Джеррі Джонсона (Кіген-Майкл Кі) і актора Д'Арвіля Мартіна (Веслі Снайпс), відомого своєю другорядною роллю у фільмі «Дитина Розмарі», за умови, що той виступить режисером фільму. Фільм під назвою «Долемайт» повинен був стати комедійним бойовиком, націленим на «чорну аудиторію», з комедійними, еротичними сценами, перестрілками і кунг-фу.

Зйомки фільму йдуть без будь-яких форс-мажорних обставин, проте враження псує занадто невміле володіння карате Руді. Д'Арвіль відкрито демонструє своє презирство до зйомок і навіть поспішає покинути команду одразу ж після їх завершення, заявляючи, що ніхто не буде дивитися цей фільм. Слова Мартіна здаються правдоподібними, оскільки жоден з кінодистриб'юторів не погоджується купити фільм. Він вирішує повернутися до гастролювання, хоча і з набагато меншим ентузіазмом. Знайомий місцевий ді-джей (Кріс Рок) пропонує Руді допомогу, оскільки його родич володіє кінотеатром і міг би організувати прем'єру «Долемайта». Руді почав сам на вулиці і через місцеве радіо рекламувати свій фільм. Попри страхи, прем'єра фільму була вкрай успішною, а заповненість залу склала 98 %.

Голлівудський кінорежисер (Боб Оденкірк), чия компанія Dimension Pictures нещодавно відмовилася купувати «Долемайта», поспішила зв'язатися з Руді і запропонувала просувати фільм серед чорношкірого населення по всій Америці. Руді погодився. Хоча критики написали розгромні відгуки про «Долемайта», назвавши його «жахливим, халтурним і хаотичним», фільм мав успіх і швидко зібрав навколо себе безліч шанувальників.

В епілозі фільму відзначається, що Руді Рей Мур продовжував гастролювати і зніматися у продовженнях «Долемайта» до своєї смерті в 2008 році, а також, що винайдений ним стиль мови — римований речитатив афроамериканського сленгу, став натхненням для найперших реперів початку 1980-х років. Таким чином, Руді Мур визнаний «хрещеним батьком репу».

Фільм у цілому отримав визнання кінокритиків. Рейтинг схвалення фільму на сайті Rotten Tomatoes склав 97 % із середньою оцінкою 7,91/10 балів на основі 171 рецензії. Критики в основному похвалили гідне і «блискуче» повернення Едді Мерфі на кіноекрани[18]. За версією сайту Metaciritc середня оцінка фільму становить 78 балів з 100 на основі 32 оглядів[19]. Російські критики також позитивно відгукнулися про фільм. За версією сайту Критиканство середня оцінка склала 85 балів зі 100[20].

Критик сайту Variety описав виступи Мерфі як своєрідне повернення, помітивши, що, «Як зухвалий шахрай, який створив» Долемайта, «Едді Мерфі виступив у кращій своїй ролі за останні роки у фільмі, який став своєрідною блексплотейшн-відповіддю фільму» Горе-творець. «…Він входить у роль Руді, як матюкливого й одночасно безцінного коміка з роздутим его»[21].

Рецензент журналу The Washington Free Beacon знайшов явні подібності «Долемайта» з фільмом 1994 року «Ед Вуд» та зауважив:

...Мерфі тут просто незрівнянний, і він заслуговує Оскара, хоча майже напевно не отримає його. Це красиве і уважне до деталей дійство, у якому найбільший комік свого покоління з успіхом затьмарює свій унікальний блиск, щоб відповідати у повній мірі образу Мура[22].

Критик сайту Disgustingmen зауважив, що фільм наповнений легкої атмосферою самоіронії, без надуманих конфліктів, де видно, що навіть самі актори отримували задоволення від процесу зйомки:

«Долемайт», який знімає Руді — це самопародія на його життя. Але і сам Руді у «Моє ім'я Долемайт» — це пародія на Едді Мерфі. На словах важкувато, але у фільмі це все органічно вловлюється. Взагалі, приємно, як Едді Мерфі глузує з себе: безжально, смішно і без тіні жалю. Мабуть, для нього це як психотерапія[23].

Кінопремія «Золотий глобус» (77-ма церемонія).

• Найкраща чоловіча роль — комедія або мюзикл — Едді Мерфі — Номінація.
• Найкращий фільм — комедія або мюзикл — Номінація.