Мінськ – Вільнюс – Калінінград

Мінськ – Вільнюс – Калінінград – трубопровід для постачання російського природного газу до Литви та Калінінградського ексклаву Росії.

Перші поставки блакитного палива до Білорусі та Литви почались на початку 1960-х років з південного напрямку через газопровід Дашава – Мінськ – Вільнюс – Рига. Проте в середині 1970-х провідна роль у постачанні газу на заході СРСР почала переходити до ресурсу російського походження. Це було здійснено завдяки системі «Сяйво Півночі», що транспортувала до хабу в Торжку (Тверська область) продукцію з Комі та Західного Сибіру. Звідси у 1970-х роках блакитне паливо почало надходити по трубопроводах Торжок – Мінськ – Івацевичі та Валдай – Рига до Білорусі та Прибалтики, які вже були зв’язані між собою в період будівництва системи Дашава–Мінськ. В підсумку це дозволило у 1985 році спорудити газопровід діаметром 500 мм до Калінінградської області Росії.[1]

А через чотири роки створили новий маршрут подачі газу до району Вільнюсу, проклавши сюди трубопровід від Мінська довжиною 196 км та діаметром 1200 мм.[2]

В 2010 році ділянку до Калінінградської області посилили другою ниткою довжиною 139 км. У тому ж десятилітті спорудили компресорні станції «Яунюняй» (Литва) та «Краснознаменська» (Росія). В сукупності це дало можливість збільшити пропускну здатність до 2,5 млрд.м³ на рік. Крім того, трубопровід з’єднали зі спорудженим в Калінінградській області підземним сховищем газу.[1][3]

Можливо також відзначити, що в середині 2010-х років для усунення залежності від транзитних країн Росія анонсувала облаштування в Калінінградській області плавучого регазифікаційного терміналу.