Міністерство духовних справ та народної освіти Російської імперії

Міністерство духовних справ та народної освіти Російської імперії (рос. Министерство духовных дел и народного просвещения Российской империи) — центральна державна установа у Російській імперії в 1817—1824, яка керувала духовними справами всіх віросповідань в Росії та установами народної освіти і науки. Установа також відома під неофіційними назвами «подвійне міністерство» (рос. «двойное министерство») та «сугубое министерство».

князь Голіцин Олександр Миколайович
князь Голіцин Олександр Миколайович
Портрет роботи К. П. Брюлова
Прапор
Міністр духовних справ та народної освіти Російської імперії
1817  1824
Попередник: посада запроваджена
Наступник: посада скасована
 

Історія міністерства

Міністерство засноване указом імператора Олександра I від 24 травня (5 червня) 1817 року. Воно було утворене шляхом об'єднання:

  • Міністерства народної освіти;
  • Головного управління духовних справ православного сповідання Святійшого Синоду;
  • Головного управління духовних справ іноземних сповідань.

Керівником новоутвореного міністерства був призначений князь О. М. Голіцин, який залишався на своїй посаді до її скасування.

Діяльність міністерства духовних справ і його «відділення справ греко-російського віросповідання», викликала запеклу протидію з боку ієрархів Російської православної церкви; митрополит Санкт-Петербурзький Серафим (Глаголевський) називав його «сіє іго єгипетське».

Указом від 15 (27) травня 1824 року міністерство було розформоване в результаті тиску з боку ієрархів РПЦ та партії противників міністра князя А. Н. Голіцина на чолі з А. О. Аракчєєвим. Навзамін розформованого міністерства були відновлені три зазначених вище відомства з деякою зміною їх функцій 1817 року.

Основні підрозділи міністерства

Департамент духовних справ

Був головним органом у системі виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері всіх російських віросповідань, здійснюючи зв'язок з іншими відомствами, що відали духовними справами:

  • православного віросповідання: Святійшим Синодом і його обер-прокурором, який підпорядковувався міністру духовних справ; синодними конторами, консисторіями і дікастеріями; Комісією духовних училищ Синоду; головами православних єпархій;
  • інших християнських віросповідань: Римо-католицькою духовною колегією, Юстіц-колегією ліфляндських і естляндських справ, Генеральним лютеранським Синодом і др.;
  • нехристиянських віросповідань: іудаїстськими общинами, мусульманськими муфтіями та ін.

Департаменту підпорядковувалося управління релігійною діяльністю на території Російської імперії, а також Царства Польського, Палестини і деяких інших територій, включаючи питання відкриття і закриття церков та монастирів, господарські питання відносно духовного майна, статистики тощо.

Департамент складався з чотирьох відділень:

  • 1 відділення — справи греко-російського віросповідання;
  • 2 відділення — справи римо-католицького, греко-уніатського (греко-католицького) та вірменського віросповідань;
  • 3 відділення — справи всіх протестантських віросповідань;
  • 4 відділення — справи єврейського, мусульманського і інших віросповідань (окрім ламаїстського, що залишилося у відомстві Міністерства закордонних справ).

Департамент народної освіти

Здійснював загальне керівництво діяльністю навчальних та наукових установ в Росії.

  • 1 відділення — справи Головного управління училищ, Вченого комітету міністерства, цензури, видання навчальної літератури та всього книговидання в Росії (у відділенні вівся облік всіх виданих книг);
  • 2 відділення — справи навчальних округів і університетів, організація та контроль за навчальним процесом в навчальних закладах;
  • 3 відділення — справи Академії наук, Академії мистецтв, ліцеїв, Імператорської публічної бібліотеки, вчених співтовариств, музеїв, друкарень та ін.;
  • 4 відділення — господарські і адміністративні справи міністерства.

Див. також

Міністерство народної освіти Російської імперії

Література

  • Министерство духовных дел и народного просвещения // Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Барсов Т. В. Святейший Синод в его прошлом. — СПб., 1897.
  • Государственность России: Словарь-справочник. Кн. 3. — М., 2001. — С. 75—76.
  • Ерошкин Н. П. История государственных учреждений дореволюционной России. — М., 1981.
  • Ерошкин Н. П. Крепостническое самодержавие и его политические институты (1-я половина XIX века). — М., 1981.
  • Ерошкин Н. П. Министерства России первой половины XIX века — фондообразователи центральных государственных архивов СССР. — М., 1980.
  • Рождественский С. В. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения 1802 — 1902. — СПб., 1902.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.