Брюллов Карл Павлович

Карл Па́влович Брюлло́в (до 1822 року — Брюлло; 12 (23) грудня 1799(17991223) — 11 (23) червня 1852) — російський художник, професор Петербурзької академії мистецтв (з 1836). Походив з французької родини Брюлло. Брат скульптора Олександра Брюллова.

Карл Павлович Брюллов
Карл Павлович Брюллов
При народженні Карл Павлович Брюллов
Народження 23 грудня 1799(1799-12-23)
Санкт-Петербург, Російська імперія[1][2][3]
Смерть 23 червня 1852(1852-06-23) (52 роки)
  Манціана, Провінція Рим, Лаціо, Італія[2]
Поховання Римський протестантський цвинтар
Країна  Російська імперія
Жанр живопис
Навчання Петербурзька академія мистецтв (1821)
Діяльність художник, архітектор, графік
Напрямок живопис
Відомі учні Q88739019?[4] і Горонович Андрій Миколайович
Твори Останній день Помпеї
Батько Paul Bruleaud
Нагороди

 Брюллов Карл Павлович у Вікісховищі

Автор картин на історичні теми, жанрових акварелей і портретів діячів культури.

У Брюллова вчилося багато художників-реалістів, зокрема українських — Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Тарас Шевченко та інші.

Життєпис
Перша картина Карла Брюллова «Нарцис»

Народився 12 (23 грудня) 1799 року в Санкт-Петербурзі в сім'ї академіка різьбяра по дереву та гравера.

У 1809—1821 роках займався живописом в Петербурзькій академії мистецтв. Учень Андрія Івановича Іванова. Був надзвичайно успішним студентом: він здобув Золоту медаль із класу історичного живопису. Його перша відома робота відноситься до 1820 — «Нарцис».

У 1822 році відряджено до Італії на кошти Товариства заохочення художників. Він також відвідав Дрезден і Мюнхен, оселився в Римі. У цей час він малює такі жанрові картини: «Італійський ранок» (1823), «Італійський південь» (1827)

Могила з великим мармуровим пам'ятником та написом «Carolus Bruloff» знаходиться близько входу на Протестантське кладовище Риму біля муру Аврелія та піраміди Цестія біля стежки, яка веде під гору, трошки навкіс наліво. До неї наявний вказівник[5].

Могила Карла Брюлова на протестантському кладовищі в Римі. Фото 2019 р.

Оцінки

Брюллов був сучасником Делакруа і Енгра; «Пліт Медузи» Жеріко написаний в 1819 році; «Різанина на Хіоссе» — в 1824, а «Свобода на барикадах» — в 1830. Таким чином тематично творчість Брюллова не була новиною — вона сповна укладається в академічну систему, в якій Брюллов варився постійно. У портретах Брюллова є деяка імпульсивність і невловимий рух, вони приємні і нетемні за колоритом. Меланхолія, що пронизувала його пізні портрети, зближує Брюллова з романтиками.

Вплив

Брюллов, на відміну від Пушкіна і свого друга — Глінки, не зробив настільки істотного впливу на російський живопис, як вони — на літературу і музику відповідно. Проте психологічну тенденцію брюлловських портретів можна прослідити у всіх російських майстрів цього жанру: від Крамського і Перова до Серова і Врубеля.

Цікаві факти
  • Портрет поета Василя Жуковського був написаний з метою викупу Тараса Шевченка з кріпацтва, але грошей не вистачило і друзям поета довелося збирати суму самотужки.
  • Раніше його прізвище писали як Брюлло, що доводило чужоземне походження родини, яка оселилася в Петербурзі. За легендою, після створення картини «Останній день Помпеї» імператор Микола І вельможно додав до прізвища літеру «В», аби вона сповіщала іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувала російські прізвища. Так художник став БрюллоВим. Насправді, це сталося раніше — ще 1822 року, коли випускник академії Карл Брюллов вперше відправлявся за кордон.
  • У художника і царя склалися погані стосунки. Коли той натякнув про бажання мати портрет пензля Брюллова, той довго зволікав. Але час настав і художник прибув у палац. Цар сильно запізнився і художник полегшено покинув палац, бо отримав право не писати небажаний портрет, замовлення на який йому нав'язали силоміць. Портрет так і не був створений.
  • Життя в Петербурзі не склалося. Погіршилися і відносини з аристократами. Життя в столиці нічим не нагадувало улюблену Італію. Розчарований, ображений художник випрохав дозвіл виїхати в Італію знов.

За легендою, він доїхав до кордону і зняв увесь свій одяг і викинув його. На питання відповів, що не хоче брати в Італію навіть пилюку батьківщини-мачухи.

Галерея

Див. також

Примітки
  1. Датунов В. М. Брюллов Карл Павлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1971. — Т. 4 : Брасос — Веш. — С. 71.
  2. Інститут історії мистецтва Нідерландів
  3. Benezit Dictionary of Artists — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  4. http://artpoisk.info/artist/zheleznov_mihail_ivanovich_1825/bio/
  5. Парнікоза, Іван (20.04.19). Українські сліди Риму. Частина 1. Русини-українці у вічному місті. http://h.ua/ (українська). http://h.ua/. Процитовано 20.04.19.

Література

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Брюллов Карл Павлович

  • Paintings by Bryullov Karl — high res
  • Судак В. О. Брюллов Карл Павлович // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1976. — С. 87—88.
  • Машковцев Н. Г. К. П. Брюллов в письмах, документах и воспоминаниях современников. — Москва, 1961.
  • Ацаркина Э. Н. Карл Павлович Брюллов. Жизнь и творчество. — Москва, 1963.
  • Порудоминский Владимир. Брюллов. — Москва: Молодая гвардия, 1979. — 350 с. — (Жизнь замечательных людей).
  • Леонтьева Г. К. Карл Павлович Брюллов. — Издание второе. — Ленинград: Художник РСФСР, 1991. — 196 с.
  • Карл Брюллов. 16 открыток / Автор-составитель О. Ганич. — Москва: Изобразительное искусство, 1985.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.